Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Посім наступає дражлива матерія-тих перешкод що робила Москва зносинам козаків з Швецією: “Відомо нам, що Данило Калугер, післанець шведської королеви, затриманий у в. цар, вел.-вже нам то дали знати з Швеції. Дуже покірно просимо його до нас відпустити, бо ми вже чотири роки ведемо переговори з королевою про союз 15), аби помагала нам на тих неприятелів Ляхів; а тепер піддавшися під високу руку в. ц. в., бажаємо, щоб не тільки Швеція, але й инші краї тих неприятелів воювали і тим замішаннє у них чинили. Бо ж і Ляхи, шукаючи ріжних способів щоб Україну звоювати, домагаються помочи цісаря християнського, Німців, Венгрів, Волохів, Турків і Татар-так і нам не годиться відганяти від себе тих що до нас з давно з своєю приязню прихиляються, а навпаки-треба таких шукати! Бажаємо, щоб сього року ті неприятелі Ляхи всі пропали-щоб більше крови християнської не проливали і церков божих не руйнували. Тому ще раз просимо в. ц. в. про того Данила Калугера: зволь його відпустити, а ми все що він нам скаже, до відома в. ц. в. подамо”.
Сей лист, датований 2 квітня с. с. в Чигрині, разом з листами Виговського до Бутурлина і Милославского, повіз чигринський сотник Василь Климятенко з товаришами 16). Крім листів візиря і Сіяуш-баші він передав цареві листи Карач-бея з листом Лянцкороньского і саме привезений лист від Тишкевича, що стелив мости до переговорів, одночасно з тим як зводив останки польського війська з погранича.
Примітки
1) Ся реляція надрукована була в Актах Ю. З. Р. XIV с. 523 без середини, в цілости вона міститься в актах посольства в Сибир. прик. ст. 1636 л. 360.
2) Се мабуть та битва, що про неї оповідає Лянцкороньский в своїй реляції вище с. 1052.
3) В листі до патр. Никона (нижче) понад то: “тому що мавши кілька день “свальний бій” з нами під Охматовим, всю піхоту свою стратили і сильно богато було їx поранено, то не пішли з тими салтанами на нас, а визначили їм 24 городи за Богом...”.
4) В заголовку актів посольства вони названі Тимофієм Семеновим і Яковом Яковлевим.
5) Лист до Никона надрукований в Актах Ю. З. Р. XIV с. 526 без кінця, в цілости в Сибир. ст. 1636, с. 368 (тут дата: в Богуславі 26 лютого); лист до Бутурлина згадується в царськім наказі про послів 22 березня с. с.: з царської ставки в Вязьмі їх відправлено до Москви і відти до гетьмана- л. 372-3.
6) Уривок сього листу, без кінця надруковано в Актах Ю. З. Р. XIV с. 557, повний текст в Сибир. ст. 1636 с. 378-382, він має тут дату "в Богуславі 23 марта”,-але ся дата мені здається непевною, бо занадто пізньою. Насамперед, ми маємо листи Хмельницького 21і 27 березня (с. с.) видані в Чигрині, і тому мало правдоподібно, щоб він був в Богуславі 23 с. с. березня. По друге, Пісочинського зловлено в перших днях березня н. с. або навіть при кінці лютого (на допиті 22 квітня в приказі він казав, що його зловили "тижнів 9 тому”),-мало правдоподібно, щоб такого цінного бранця мариновано між козаками цілий місяць, або й більше, а не післано цареві скорше. По третє-як побачимо далі, саме десь коло 24 березня с. с. приїхав з Москви Москаленко з дуже важними царськими резолюціями. Коли Томиленка висилали 23 або 24 березня, то природно було б згадати про його приїзд і одержаннє резолюцій, як не в листі, то в додатковій цидулці, а сього нема. З другого боку-гетьман в сім листі не висловлює нетерпеливости з приводу такої довгої проволоки з відповіддю на післані з Москаленком пропозиції, як се бачимо в листі гетьмана з 21 березня. З усіх тих причин я думаю, що лист з Томиленком був висланий значно раніш: може 13 березня с. с., може навіть 3-го, — але взагалі в першій половині березня с. с.
7) На боці приписано поясненнє, очевидно московського приказного: "платить заслугу денежную”.
8) Православний Великдень того року припадав на 25 н. с. квітня, так що 2 тижні по Великодні се 9 н. с. травня, себто кілька день по св. Юрі, що фіґурував в попередній реляції гетьмана як сподіваний початок нової війни. Приблизно ж до сього часу належать відомости про козацьке військо від військового цирулика, захопленого польським під'їздом під Уманею і допитуваного 19-го березня. Не богаті, що правда. Сказав сей цирулик, що Хмельницький в Білій Церкві, Москви при війську коло 6 тис., також до Київа прийшло щось московського війська, але загалом затрівожені (Москалі), побачивши по дорогах богато своїх постріляних, обтятих, без рук і без ніг кажуть, що й тікати почали. Козаки сподіваються великих чужоземних військ (по польській стороні, в майбутній кампанії). Лист Тишкевича з 18 і 19 березня-теки Нарушевича 148 с. 84, ркп. Осоліньских 3564 л. 439 об.
9) Акты Ю. З. Р. XIV с. 563-6.
10) В копії “оть Чигрина”, але се очевидна помилка: гетьман поясняє, чому він кинув військові становища, що стояли в контакті з московськими становищами під Білою Церквою.
11) “Естлибы дерзати без воли нашей имЂли”. Дерзати мабуть-в розумінню: насмілялися виїздити?
12) “касайских мурз” в копії-чи не “ногайських?”.
13) Акты Ю. З. Р. XIV c. 561.
14) Білгород. стола ст. 382 л. 148-9, тут дата 23 березня, але се очевидно день отримання розпорядження, а в Дворцових Розрядах новий розподіл воєвідств під днем 11 березня, с. 461: “того ж дня післав государь до Білої Церкви В. В. Бутурлина і Г. Г. Ромодановського, а В. Б. Шереметеву і Ф. В. Бутурлину велів з Білої Церкви приїхати до нього”. При тім небезінтересна подробиця: при зборах сеї армії виявилося, що з Москви повтікало богато людей від бояр і всякого чину людей, забравши коней і одежу, і збираються по лісах: хочуть їхати до гетьмана Б. Хмельницького, а своїй братії пишуть, що козаки їм обіцюють маєтности. Цар дав 3 травня с. с. наказ Бутурлину в порозумінню з гетьманом виловити тих втікачів і з них чоловіка з 10 повісити “в старих городах”-Путивлі й инших, а инших вибивши кнутом відіслати до Москви. Але коли й були такі втікачі, то козаки своїм звичаєм їx закрили, і Бутурлин в червні доносив, що по всіх розвідках таких утікачів “боярських людей” “в Черкаських городах в собранье нЂт”; а хто тікає з московського війска, тих полковники, сотники і отамани переймають і висилають до воєводів. Білгор. ст. 382 л. 155, у Соловйова с. 1681-2 за документами Приказа Тайних Дел.
15) “о приязни договоры чиним”.
16) Лист Хмельницького до царя і Виговського до Милославского в актах посольства, Сибир. ст. 1636 л. 406 і 447, лист до Бутурлина Акты Ю. З. Р. XIV с. 559.
МОСКВА НЕ ПРОПУСКАЄ ДАНИЛА З ШВЕЦІЇ ДО ГЕТЬМАНА, ДАНИЛО ДОБИВАЄТЬСЯ ТАКИ ДО ГЕТЬМАНА. ШВЕДСЬКИЙ КОРОЛЬ ВИПОВІДАЄ ВІЙНУ ПОЛЬЩІ, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ, ЦАР НЕ ПЕРЕПУСКАЄ ЙОГО ДО ШВЕЦІЇ.
Приводом послужив приїзд посла від Ракоція, Стефана Луца, що їхав через Польщу до Хмельницького, ніби для того щоб нахиляти його до замирення з королем. Такий характер посередництва до польсько-українського замирення Ракоцій надавав своїм зносинам з козаками ще в попередніх листах до короля, цитованих вище 1). Тишкевич взявся помогти Луцеві дістатися до козаків і скористав з сеї нагоди, щоб попробувати у них щастя й собі. Повідомляючи гетмана про се посольство, він наговорив від себе ріжних небезінтересних річей, так що я вважаю потрібним навести з його листа 2) дещо, насамперед сам початок:
“Милостивий пане Хмельницький, гетьмане запорозький, мій милостивий пане і приятелю давній. Був я завсіди і до нинішнього часу приятелем в. милости, і ніколи не думав, аби наша приязнь мала коли небудь розірватися таким чином, що в. м. забувши бога і вітчину, так розлютивсь і став таким байдужим на природні свої звязки з Річеюпосполитою, в котрій єси родивсь і виховавсь! Покинув єси матір свою правдиву, відступив єси від православної віри-царгородського патріярха. Вирікли-сьтеся нас, братії своєї; пристали до мачухи-чужого народу 3), прийняли віру неправдиву, видуманого патріярха, що не має иншого походження (своєї церковної влади) тільки від царя. З ким ви побраталися тепер? з премерзким кривоприсяжником, що нікому ніколи не дотримав віри. Що ж далі? Тільки пімсти і кари божої приходиться сподіватися! Час спамятатися і дати місце розумові і обсудити кінець сих справ. Перше наповнив єси Ляхами бісурменські панства, тепер наповнив єси православними християнами, що їх (Татари) без кінця хапають у неволю 4) Близько трьох 5) тисяч! Поглянь на Подністрянські краї, між Богом і Дністром-де поділися люди християнські, котрих треба було тьмами тисяч числити? Тепер і міста всі випалені, фортеці шкереберть вивернені, попалені і поруйновані, ледви сотне місто ціле лишилося. Людей не питай-пішли в неволю і йдуть без ліку. Коли лишилася (у тебе) іскра (любови) до бога і до людей милосердя-зволь спамятатися, в. м., і вчини кінець тій згубі і упадкові держави. Се ще можливо, коли захочеш помогти, і тоді справді визволиш віру свою і заховаєш іще ту частину людей (яка лишилась)!
