Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“С тим тя Богу отда(ю), а моєи ся речи тримай.
“З Орди, с Кучмани 1655 в четвер второй нед(Ђ)лЂ поста.
“Наше добро и зло чому ти не помнЂшъ? На то до того спомнЂ, яко-с(ь) бил ся з Ляхами, а єсли би смо ми не пошли, щобъ ти чинивъ з ними? Єстесмо тобЂ приятелЂ, и для того ми за тобою не гонили якосмо з Ляхами були. (Татарська печатка) Ваш все доб. зич. приятел(ь) и братъ Карачъ бей, староста перекопский” 18).
Хан і його візир міцно трималися короля, цінячи останні контрибуції, щедро уділений ясир і перспективи походу на московські землі, і твердо стояли на тім, що поки козаки тримаються Москви, Орда мусить помагати королеві. В переговорах про відновлення союзу Криму з Москвою, в місяці травні московські посли висловили побажаннє, щоб козаків теж включено в сей союз і хан обовязався не нападати на козацькі краї; але ханські міністри рішучо відмовилися, рахуючи їx самовільними правопорушниками: вони вийшли з підданства Польщі і Кримові (так!) і піддалися Москві, за таку їх зраду і султан і хан воюватимуть їx до упаду 19).
Але в дійсности бльокада Криму з моря і з суходолу, що повів Хмельницький, дуже серйозно стримувала активність Орди против козаків. Згаданий вище полонянник Михайло розповідав про кримські відносини: “Тепер (се було в середині травня. н. с.) у царя великий з'їзд і рада з кримськими і ногайськими мурзами: кримський цар і всі кримські люди хочуть іти разом з Поляками на Черкасів і кличуть з собою ногайських улусних мурз з улусними людьми, а ногайські мурзи відмовляються, бо чекають нападу Калмиків і бояться, що Донські козаки та Запорізькі Черкаси прийдуть з Дону. Та й слухатися кримського царя богато ногайських мурз не хочуть: хочуть одкочувати від Криму геть, бо їм від кримських людей великі кривди, і через Калмиків теж бояться кочувати коло Криму. А Магомет-ґераєві довго в Криму не жити, бо його кримські й ногайські люди, Євреї і Вірмени не люблять, тому що він в Криму заборонив шарап і инші напитки та богато инших новин позаводив. І тому також, що докупається у турецького султана на кримський юрт, бути царем, попереднього Іслам-гераєвого покоління царевич Чобак-ґерай, і як тільки пришлють Чобак-ґерая царем, Магмет-ґераєві не жити, бо між ними неприязнь, і Чобак-ґерай богато перетерпів від Магмет-ґерая” 20).
Примітки
1) І с. 459.
2) Я думаю, що гетьман післав свою реляцію з полковником білоцерківським Макаром Москаленком-се посольство згадується кілька разів, але акти його на жаль досі невідомі-Акты Ю. З. Р. X. IV с. 523, 525, 561, 566.
3) III с. 7-8, пор. вище с. 1046.
4) Тамже с. 139. Про військо Шереметева нема згадки й тут!
5) Пор. нижче (с. 1067) як московські післанці розповідали в Криму, ханським міністрам, історію сеї кампанії: як то московське військо, охороняючи козаків “польських і литовських людей побили, в полон забрали і самих гетьманів польських з їхнього обозу прогнали” (Крим. кн. 37 л. 94).
6) Лист Ракоція до короля з 16 грудня в Жерелах XII с. 336. Пересилаючи листа Хмельницького Ракоцій повідомляє короля, що свого посла до Хмельницького він уже післав, “на сильне наляганнє його”. Про сей лист, одержаний в Варшаві, тамже звістка з лютого-ч. 417.
7) Реляція австрійського резідента з Царгорода, 4 січня, тамже ч. 414.
8) В збірці Ґоліньского ст. 734.
9) Лист господаря 18 березня в Теках Нарушевича 148 с. 71-74.
10) Кримські справи 1655 р. кн. 37 л. 39.
11) Сей лист маємо в московськім перекладі, без дати; гетьман переслав його цареві з Томиленком 12 н. с. квітня-Сибир. пр. ст. 1636 л. 428. В актах Ю. З. Р. XIV с. 562 він надрукований без усяких пояснень, відки походить.
12) Акты Ю. З. Р. XIV с. 561. Маємо все в московських копіях, так що на буквальність імен нема чого спускатись. Шагал або Шаган-ага, як він називається в листі Хмельницького до царя, може бути той сами Шаїн-аґа що привіз листа від Сіявуша і баші. Правда, в листі баші сказано доволі виразно, що Шаїн-аґа се його посол, але Виговський в листі до царя (тамже, с. 559) каже про одного посла, що прийшов з листами “отъ Сіяушъ-паши силистрейского й от везиря Аззема с листами прелестными”. Так само і в листі Хмельницького з того ж дня: “пришол к намъ посол турецкиі Шаганъ-аґа от Сияушъ паши силистрийского и от везирь Азема именем цесаря турского, с прелестными листами” (нижче). Не маючи листа візира, трудно вгадати, як воно вийшло: чи Шаїн-аґу, післаного від баші, в дорозі вже догонив гонець від візиря, і як особа меншої ранги він не згадується окремо, чи Сіявуш до свого листу долучив лист візиря, якогось дуже загального характера, без чогось конкретного, тому й не згадав про нього спеціяльно.
13) Див нижче-про посольство Климятенка.
14) Крим. справи 1655 р. кн. 37 л. 164-5.
15) Тамже л. 168.
16) Себто в середині березня.
17) Тамже л. 123.
18) Ориґінал в фонді б. Архива загран. справ-“Подлинныя малороссійскія грамоты” № 59 (московський переклад в Сибир, прик. стовб. 1636 л. 421-3). Піваркуш паперу зложений як лист, на обороті адреса: “Шляхетно урожоному его милости пану гетману Богдану Хмельницкому войска Запорозкого и пану брату моєму до вручення належитъ”. Сам лист і підпис Карач-бея писані одною рукою, дуже грубим письмом. Московська поміта: “164-го апреля въ 24 день с посланцом с Васильем Климентьевым”; про сю посилку Акты Ю. З. Р. XIV с. 559-560.
19) Навожу сю розмову, з огляду на характеристичні подробиці. Московські посли в розмові з Сефер-ґазі і Меметшою, визначеним від хана на розмову з ними, висловили 2 (12) травня побажаннє, щоб попередня договорна грамота Криму з Москвою з нагоди зміни хана була “переписана”, з опущеннєм деякої неприємної для Москви, занадто сервілістичної фразеольоґії, і з додатком нових царських титулів (“Великої і Малої Росії самодержця”) та з згадкою про Запорозьких козаків: що Орда не має їх воювати (як нових московських підданих). На се Сефер-ґазі і Маметша сказали, що грамоту переписати від імени нового хана можна, але за старим взірцем без змін, і спеціяльно Запорізьких Козаків включати туди не можна.-“Тому що Запорізькі Козаки 800 (!) літ були в підданстві польських королів, а потім були у нас в підданстві років з 7, ми за них-запевняючи собі їх прихильність і сподіваючись під них правди і постоянства-билися з польськими і литовськими людьми, богато невинної крови розливали і в кривду їх нікому не давали. Тоді Запорізьких козаків було тільки 8 тисяч, а ми їx зробили 20 тисяч, і вони з того тішились, що ми за них стояли і поміч їм скрізь давали. Гетьман Б. Хмельницький тоді мене, Сефер-ґазі цілував у ногу і обіцяв бути у нас у підданстві до віку, а тепер ті Запорізькі Козаки нам збрехали, зрадливо від нас відстали, нашу прихильність забули і називають себе царськими підданими(“Гетман де Б. Хмельницкий в тЂ поры и ево, Сефер Газы агу целовал в ногу, a хотЂлъ быть за ними в подданстве и до вЂку, а ныни де тЂ запорожские черкасы имъ солгали и воровствомъ своимъ от них отложились и доброту их забыли, а называютца государевыми”. л. 85.). Так ви то знайте, ті зрадники і бунтівники і цареві так само зрадять як і Полякам. А ханові Магмет-ґераєві ніяк не можна таких зрадників не воювати і їх не руйнувати. Хіба як у всіх кримських і ногайських людей нігтів на руках не буде, або очі їм землею засиплять, тоді вони тим зрадникам за їх зраду мстити не будуть. Та й султан турецький скоро пришле на тих зрадників велике військо: Турків, Арабів, Венгрів, Волохів, Мунтян, Темрюцьких Гірських Черкесів, Шведів (!) і накаже їх знищити без останку”.
Московські посли протестували против таких слів, що ведуть “меж государств на разврат, а не к тишинЂ и покою”. “Ц. вел. подданных-гетмана Б. Хм. и со всЂмъ войскомъ Запорожскимъ называет ворами не дЂломъ. А воровства их нигде не бывало, і в подданст†онЂ запорожские черкасы у крымскихъ царей ни у ково не бывали и впредь не будут. А были онЂ подданные и(з)-стари польских королей, и за великие их и нестерпимые неправды и за поругание христиански вЂры в подданстве у них быть не хотЂли, а учинилися в вЂчном холопстве у в. гос. нашего, потому что наша православна християнъская вЂра греческого закону с ними. Черкасы одно. А Магмет-гирЂю царю и калгЂ и нурадыну царевичом и имъ, ближнимъ людем в досаду ставить того нЂчево. (л. 87).
