Діти Яфета - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать книги без сокращений .TXT) 📗
Любий мій Вячеславе Казимировичу!
Мені дуже тяжко було довідатись, що Ви подались до димісії через те, що я розумів та здогадувався, що Ваша димісія звязана для Вас з дуже прикрими й тяжкими пере- живаннями; очевидно, щось мусіло статись такого, що Ви не витерпіли і сказали нарешті: годі! Але, на мою думку, Ви добре зробили. Ще 11/2 місяці назад я, коли пригадуєте, радив Вам не кидати цеї посади, а тепер, по тому всьому, що робилось і робиться (мені докладно оповіла про це людина, що прибула з Кам.-Под.), я бачу, що лишатись не можна. Одпочиньте, заспокойтесь, а тоді буде для Вас робота: і гро- мадська, і наукова, і публіцистична. Ви маєте добре перо, і це може служити Вам доброю зброєю для оборони рідного краю. А я таки думаю, що обставини зміняться і не за горами такі часи, що Ви знов будете працювати на політичному полі. Ми повинні працювати для нашої України при всяких обстави- нах, але не при всяких обставинах можемо брати на себе одпо- відальність за те, що робиться урядом. Бог з ними! Горбатого могила виправляє, а ці люди належать до тих, що їх наймен- ше може чомусь навчити історія, досвід, обставини…»
Липинський, прочитавши листа, і справді подався поблукати містом: тільки не в парк пішов, спершу без- думно тинявся вулицями, доки не вийшов на набереж- ну, а тоді присів на краєчок лавки. Він довго дивився на плин пологих у цю тиху пору хвиль, те споглядан- ня тихої течії води, в якій відбивалися високі перисті хмари, той плин заворожував так, як заворожує довге споглядання вогню у нічному багатті; думки стають тоді легкими, вільно і безборонно собі пливуть, куди заманеться, якось провітрюється душа і непомітно стає спокійнішою. Як бути далі? І для чого потрібен він у житті такому химерному, з якою метою, навіщо прийшов у цей дивний, неймовірно заплутаний та непередбачуваний, жорсткий та колючий світ?
19
Подібної пори хвилюючої краще чимдуж утікати із затісного помешкання — у весняних віденських парках зеленим туманом оповилося гілля платанів і
кленів, досі аж до оскоми сумних та сірих, їжилася пружною щіткою трава, не припала ще курявою, якою ностальгічно манило пройтись босоніж, і легкий вітер доносив з-за міста ледь чутний дух свіжої, щойно з зимового сну, сирої ріллі. Та не на променади приїха- ли до Відня Д. Дорошенко і М. Тимофіїв, С. Шемет і О. Скоропис-Йолтуховський, С. Крилач і М.Кочубей… Уже котру годину точиться мова про засадничі доку- менти, на яких має знятися нова спілка за нових обставин, Український союз хліборобів-державників.
— Збудування міцної незалежної Української дер- жави, — коли читав, час до часу піднімаючи погляд, коли переказував власний текст Липинський, бо й передрукувати не встиг, — є нашим завданням. Рада
Земель має стати законодавчим органом, тимчасовий адміністративний комітет згодом, по заняттю терито- рії, творитиме кабінет міністрів, дорадчим органом буде Генеральна Рада при Начальному Вождеві, себто головнокомандувачу війська, Гетьманові Держави. Се є конституційна, правова, а не самодержавна, монархія…
Крізь напівпрочинене вікно пискнули жалібно трамвайні колеса на повороті, долинали задерикуваті голоси хлопчаків, продавців газет, що викрикували найінтригуючі заголовки, і десь далеко поважним басом відізвався пароплав, який підходив до річкової пристані.
Восьмого травня 1920 року вони підписали угоду від імені новопосталої монархічної організації. То був перший підготовчий крок перед розробкою В’ячес- лавом Казимировичем статуту і регламенту УСХД, які мали бути підтверджені уже по новорічних святах 1921-го. Діяльністю новоохрещеної УСХД мала опіку- ватися Рада Присяжних, яку очолив Липинський.
Ревнивим оком на справу Липинського, Скоропад- ського та їхніх однодумців відразу ж накинули ті, хто хотіли так само добра землі своїй і своєму людові, хоті- ли, аби чужий черевик не топтав більше зерня ні в полі, ні в душах, не пливли чорні дими над селами і полями, — та кожен сповідував правду власну та її мав за найправовірнішу. Ще тільки з вікон вагонів на вес- няні поля виглядали, їдучи до Відня, учасники пер- шого зібрання хліборобів-державників, як уже в департаменті чужоземних зносин уряду УНР в екзилі лежали папери про ті наміри, повідомлення з грифом
«таємно» і «дуже таємно» про контакти Скоропад- ського не лише з гуртом В’ячеслава Казимировича, а й з полковником Зеленським, німцями Альвенслебе- ном і майором Гассе, про барона Кноррінга з близько-
го оточення гетьмана, який задля його справи щільно працює з американськими і англійськими банками; щоправда, відзначалося, «із московськими кругами гетьман не зноситься». Нерідко в ті папки з таємними грифами поряд з правдивими вістями прилітала
«качка», яка лопотіла бозна-звідки взятою чуткою про двадцятитисячну армію на теренах Чехії для Скоропадського, що ось-ось піде через Бессарабію в Україну.
Зелена жаба завидок ураз пристрибала, як дійшло про продаж Скоропадським жінчиного маєтку в Британії за двісті мільйонів німецьких марок; окрім завидок до Яфета була й зрозуміла тривога, бо ж за такі кошти чималенько різного можна вчинити.
Своя правда у віденському тижневику «Боротьба», в редагованій Володимиром Винниченком «Новій добі», у журналі «На переломі» Олександра Олеся, якому неймовірно хотілося чистий духовний простір в еміграції витворити, та все чомусь не завжди вдавало- ся. А найбільше дратувало В’ячеслава Казимировича, що замість зведення цільної, знаної вже раніше геть- манської держави, десь взялася єзуїтська потуга роз- дерти, розшарпати і розшматувати люд на «кляси» й
«прошарки», які мають між собою на смерть чубити- ся; звідси й хотіння у тій шарпанині від немочі власної частенько жар загребти чужими руками. Без вихиля- сів він викаже те Андрієві Жукові:
Сьогодні Винниченко на своїм «посліднім» від- читі заявив, що проти «української реакції» і «укра- їнської буржуазії» він готовий знов увійти в союз з Російською комуністичною партією. Отже ж, що дивуватися сій «буржуазії», — а принаймні тій її неідеалістичній частині, яка хоче їсти галушки укра- їнські не менше Винниченка зо всякими Р.К.П. і заключає союз чи то з Росією, чи то з Польщею.
Так було, так буде, доки в її духовнім життю провід вестимуть глупі хитруни типу Винниченків, Клименків і т. п., у яких єдиним щирим і нехитрим єсть їх зненависть до «панів»…
Ще Липинський полюбляв згадувати, як Сергій Єфремов передражнював манеру письма винниченко- вого:
Таж Винниченко не пензлем пише, а щіткою, — і Єфремов руками розмахував, як той щіткою незграб- но та неоковирно орудує.
Мило так і запобігливо всміхався Іван Полтавець- Остряниця, як був при правлінні Скоропадського генеральним писарем. А тут раптом долоні чомусь засвербіли, взяти самому в ті долоні булаву гетьмансь- ку захотілося: відколюється і власне козацтво засно- вує. То в Мюнхен переїжджає і дружбу з майбутнім міністром східних територій гітлерівської Німеччини А. Розенбергом заводить, то бачать його в оточенні монархістів російських, то подейкують про його пере- мовини ген з неблизькими куклукскланівцями…
Я нелегально вернувся в Україну і воював у Холодному Яру проти большовика, — каже він, і ніхто йому чомусь не вірить. Українське національне козаче товариство (УНАКОТО) невідомо звідки раптом має чималі кошти й починає діяти, окрім Австрії та Німеччини, у Фінляндії, Естонії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Болгарії, Марокко і навіть… Ватикані.
В’ячеслав Казимирович тепер багато писав. Писав, аж руку інколи зводило направець, він вставав, ходив кімнатою і розмахував тією рукою, мов гіпнотизер, що приспати хоче на сцені довірливого глядача-добро- вольця, а як уже зовсім від болю у грудях заливав очі піт, то пробував далі писати лежачи. Полтавцю- Остряниці він незадовго відповість:
