Чаша Амріти - Бердник Олесь Павлович (бесплатные онлайн книги читаем полные .TXT) 📗
Гуру сказав мені, і я збагнув це пізніше, що наступне пізнання Світобудови неможливе без участі двох начал — жіночого й чоловічого. Справа не в рівноправності жінки — це робиться в багатьох країнах. Річ у наявності синтезу двох енергій різних знаків. Як без жінки не можна народити дитя, так і Новий Світ — Світ свободи й синтезу — неможливо створити без Великої Матері. Може, для тебе, Михайле, всі ці думки — лише химерна гра мислі, але для мене, для Ліли — повсякденна реальність, якою ми живемо й дихаємо.
Я обрав нову стежину в науці — взаємозв’язок всього живого й «неживого» в Природі, органічного й неорганічного. Зв’язок між людьми й тваринами, зорями й квітами, птахами й сонцем. І не лише механічний зв’язок, який легко довести, а свідомий зв’язок по закону Єдності, який має привести в майбутті до появи цілком нової Людини.
Свідомий зв’язок!
Скеля стане тобі братом, птахи — любими друзями, далекі зірки — сестрами. Ти розмовлятимеш із деревами, ти чутимеш пісню моря, до твого слуху донесеться музика сфер, якою милувався великий Піфагор. Я мовлю не лише про музикальне сприйняття світу, яким володіли геніальні композитори. Я веду розмову про об’єктивну реальність — виникнення ознак нового співжиття, співжиття речей і явищ розділеного ще й досі світу.
Необхідні досліди — широкі, неймовірно масштабні, відмінні від традиційних пошуків. Необхідна співдружність учених різних країн. Потрібні ентузіасти. Потрібні люди, які зречуться власних потреб і забаганок, які житимуть для спільноти, для майбуття. Я знаю — ще багато людей висміє такі погляди. Для них життя — це насолода, задоволення бажань, погоня за матеріальними можливостями, честолюбні зазіхання на життя і свободу інших людей. Але річ у тім, що можна вказати, довести тим людям ілюзорність їхніх прагнень. Вони нічим не оволодівають — ні жінками, ні машинами, ні владою, ні багатством. А любов’ю тим більше!
Вони здобувають Майю. А єдина реальність — Атман — залишається поза їхнім прагненням, хоч вони несуть його в собі, хоч вони побудовані з нього, хоч вони і є — Він.
Ми не можемо здобути для себе те, що поза нами. Ми можемо усвідомити все те в собі. Пізнання — це об’єднання свідомостей. Досі наука не пізнавала. Вона накопичувала факти. Пізнати — це збагнути. Ми не знаємо ще жодної таємниці Природи. Ми користуємося ними, але не знаємо суті того двигуна, який везе нас вперед. Чи, може, назад?
Ліла і я живемо в Сіккімі, в чарівній гімалайській долині. Тут наш Ашрам, наша лабораторія. У нас велика оранжерея, багато квітів. До нас літають птахи — наші друзі. Приїдь, друже Михайле, ти побачиш багато цікавого. Ти побачиш, якою стає природа, коли до неї ставляться, як до власної одухотвореної частки. Так, так! Не дивуйся! Досі наука творила для людини штучні важелі, щоб збільшити силу, прискорити розрахунки, щоб одержати механічних слуг для розмаїтих потреб. Але чи задумалась наука про те, що вона творить нове рабство, рабство механізмів. А всяке рабство закінчується повстанням! Не повстає лише друг. Тому необхідно шукати друзів. І не лише для себе, а для них. Може, ми більше потрібні їм, молодшим братам — рослинам, тваринам, — ніж вони нам. Нам пощастило, ми вийшли до стежини інтелекту, оволоділи стихіями, прагнемо вийти у простір, розірвати кільце гравітації і причинності. Але ж ми забули про тих, які допомогли нам і допомагають донині. Тих, які є ми, тих, які дають нам енергію для мислення, речі для вжитку, вбрання й тепло, постіль і взуття. Я кажу про фауну й флору планети. Ми невіддільні від них. І ми не звільнимося самі, якщо не звільнимо їх. Ми повинні допомогти всьому живому, всьому органічному й неорганічному світові оволодіти розумом, ввійти в течію свідомої Еволюції. Якщо ми зігноруємо закон солідарності, Космос жорстоко й безжалісно відомстить нам. Навіть серед дітей перше правило всякої гри — чесність. Ми порушили це святе правило. Ми грали нечесно, порушивши рівновагу в Природі. Рівновагу між жінкою й чоловіком, рівновагу між людьми й тваринами та рослинами, між матерією й духом, між технікою й психікою, між споживанням і віддаванням. Ми занадто багато брали. Тепер наступив час віддати. А що ми віддаємо? Поглянь, друже Михайле, на ліси, на ріки, на поля, на міста — особливо на Заході. Ліси винищені, покалічені; ріки, озера засмічені; земля виснажена; простір насичений хмарами отруйних випарів тисяч і тисяч заводів, фабрик. Де ж зупинка? І хто проголосить її? Чи не буде вона катаклізмом?
Людське майбуття прекрасне, якщо людство вибере його, захоче. Парадоксально, чи не так? Щоб звернути увагу на ті можливості, які є навколо нас, які допоможуть сплітати ниті Нового Світу, потрібні — ще раз повторюю це — мужні ентузіасти, велике самозречення. І розуміння ситуації. Не можна втрачати жодної хвилини. Сили руйнації не сплять. Само по собі нічого не виникне. Якщо Еволюція вела живий світ до вершин Розуму мільярди років, то зворотний шлях людство може пролетіти за одну мить. За одну жахливу, ганебну мить, коли пітьма небуття окутає нашу Землю.
Така можливість є, треба дивитися чесно в очі правді.
Вихід один — збратаний світ. Світ спільного розвою для всіх, для всього. Право Рівності є Космічне Право. Для того права Атом і Людина — рівноцінні. Різниця між ними лише у повноті вияву.
Мій брате Михайле! Дописую листа, але не прощаюся з тобою. Відчуваю, що ми стрінемося, знаю, що багато спільного буде в нас. Ти дивишся в небо зоряне, я бачу в думці Небо Нового Світу, де зорями стануть прекрасні люди. До зустрічі.
Шлю тобі серце. Рішідева»
Михайло дочитав листа, заплющив очі. Щоки горіли, на скронях болісно пульсувала жилка. Дійсно, бомба Часу, як писав Гаррі! Все повернулося, нічого не забуто — ні обітниці, ні юнацьких поривань, ні божевільних мрій! Він пише про самозречення, про пошуки єдності, про Нову Людину. Він запитує: «Чи є в тебе Вона?» Він навіть не називає її жінкою чи дружиною. Вона. Як прекрасно звучить. Так чи є в нього Вона? Зажди, не треба, не треба так швидко. Ще трохи пожити в полоні прекрасного. Хай потім… Пізніше…
Сагайдак розкрив листа від Соуна. Насилу розібрав розгонистий, стрімкий почерк американця.
«Любий Михай! Доля зберегла мене. Гуру Свамі правду сказав тоді, коли ми були в полоні. Чого тільки не пережив я після розлуки з тобою, а все-таки кістлява не зачепила мене. Двічі збивали в повітряних боях над Європою, з десяток куль та осколків пробили мене, а бачиш, — живий, здоровий. І не забув нічого. Щоночі сниться наша каменоломня, ти, постріли, втеча. Пам’ятаєш, як нас застукали на перевалі? Ха-ха! Чиста містика! Йти на виду у ворога, а він не помічає! Ти знаєш — тут є над чим задуматися. Є багато незрозумілих випадків, які не вкладаються в науково обґрунтовані норми. Наприклад, я особисто був свідком, коли наш пілот упав з двокілометрової висоти без парашута. Ти розумієш — не відкрився ні основний, ні запасний. Бідолаха збирався одразу піти в рай. Від нього не повинно було лишитися навіть мокрої плями. А насправді — чортзна-що! Він був цілий-цілісінький. Навіть не знепритомнів. Не одбив ні печійки, ні нирок. Лікарі розводили руками. Ми запитували в нього, як він ночував себе в польоті. Казав, що страшенно не хотілося вмирати, і він всю енергію свідомо (ти зверни увагу — свідомо) спрямовував, щоб зупинити падіння, не розбитися. А що — може, в нього спонтанно почав діяти якийсь ще не розкритий у всіх людей орган левітації? Рішідева не заперечує такої можливості. Він навіть каже, що треба ставити в цьому напрямку експерименти.
Але мене занесло вбік. Пробач. Трохи про себе. Повернувся після війни в Штати. Став працювати на експериментальному аеродромі. Випробовував нові моделі літаків — особливо реактивних. Мені сподобалася швидкість, вона виводила з умов звичайності. Інші пілоти після випробувань поринали в потік звичайного життя — гульбища, випивка, жінки. Я не міг. І не тому, що дав обітницю, хоч це мало велике значення. Щось перевернулося в мені після війни. Я глибоко замислився над суттю життя. І не міг сприймати його легковажно, тривіально. Недавно — палаючі печі, де згоріли мільйони людей, окопи і рівнини, де впало в боях безліч прекрасних людей. А потім одразу — веселощі й розпуста, обман і продажна любов. Цинізм, страхітливий цинізм. Навіщо ж тоді померли ті, які йшли поряд з нами, живими? Хто скаже?
