Привид іде по землі - Бердник Олесь Павлович (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗

Олесь Бердник

ПРИВИД ІДЕ ПО ЗЕМЛІ

Обкладинка, титул і малюнки Г. Малакова

Пролог

…Тільки мені довелося почути останні слова Алессандро Лосса. Я один знаю його секрет. Виконуючи передсмертну волю покійного, я розповідаю вам неймовірну історію. Це повість про надзвичайний науковий винахід і авантюру, зв’язану з ним, про великий зліт думки видатного вченого і жахливу трагедію того, хто витвір людського генія хотів обернути проти суспільства…

Ви, напевно, знаєте, про що йдеться. Людина-привид!

Ще зовсім недавно ефір клекотів від надривних криків про неї, а шпальти газет рясніли велетенськими крикливими заголовками. Світова думка була збуджена до краю. Видатні вчені відмовлялися давати будь-які пояснення дивовижному явищу, вважаючи його вигадкою журналістів. Але до газет і радіостанцій надходили все нові й нові повідомлення, які стверджували, що людина-привид живе, існує, йде по Землі.

І раптом вона зникла. Ніхто більше не бачив її. Пристрасті вгамувалися. Дехто почав вірити скептикам, а потім майже всі стали вважати, що світ кимсь з невідомою метою було введено в оману.

Минуло кілька тижнів, про незвичайну подію забули, як забувають про все.

Але я осмілююсь нагадати про неї…

Я літня людина. Вже років двадцять працюю журналістом. Напевне, багато з вас читали мої статті в центральних паризьких газетах. Мої улюблені теми — побут, шлюб, сім’я. І тому не дивуйтеся, що в цій книжці йдеться про події, абсолютно далекі мені й моєму перу. Просто я виконую останнє прохання людини, якої немає вже серед нас.

Багаторічна безперервна робота в кабінеті виснажила мене. Все частіше відчувалися головні болі, приступи сердечної хвороби, і лікарі категорично порадили мені залишити роботу на два—три місяці. Повний спокій, сказали вони, і свіже гірське повітря…

Я вибрав Піренеї. Проїхавши по живописних селах південної Франції, побувавши в Тулузі, Тарбі, По, я залишив широкі стрічки шосе, громохкі залізниці, шумні зборища людей і рушив гірськими стежками, глухими селами в глиб гір. Шлях пролягав долиною невеликої шумливої річки Гав-де-По, мимо пасовиськ і букових лісів…

Минуло кілька днів. З’явилися смерекові ліси. Вони ставали все густішими й густішими. Все вище підіймалися відроги Піренеїв. У легені солодким нектаром вливалося свіже гірське повітря, і я відчував, що тіло моє з кожним днем міцніє, наповнюється новою силою.

Я обрав місце па кам’янистому виступі, під тінню буйних смерек, і нап’яв намет. Наді мною звисало могутнє коріння вікових дерев. Поряд, у скелястому ложі, скакав бурхливий потічок, що за десяток кілометрів нижче впадав у Гав-де-По.

Це було ідеальне місце для відпочинку. Я намагався повністю викопувати вимоги лікарів: робив далекі прогулянки в гори, багато спав, нічого не читав… Картоплю і хліб я купував у сусідньому селі. В потічку, під камінням, ловив форель.

Так спливали дні, сповнені радісного єднання з природою.

Раптом все змінилося.

На десятий чи одинадцятий день я вирішив послухати радіо. Це трапилось увечері. Я дістав туристський приймач і, поставивши його на плоский камінь, почав шукати музичні передачі в середньохвильовому діапазоні. Мою увагу привернула ораторія якогось молодого композитора — в ній відчувалася оригінальність і порив почуттів.

Ораторія скінчилася. І вслід за нею почувся схвильовано-піднесений голос диктора. Він говорив іспанською мовою:

— Людина-привид іде по Землі! Стережіться! Нікому не відомо, що вона собою являє, ніхто не знає ЇЇ мети. Подавайте допомогу органам влади. Необхідно будь-якою ціною розкрити секрет дивовижного явища. Привид наробив лиха в Мадриді, він призвів до смерті кількох селянок у провінції Памплона. Тепер він, за останніми відомостями, наближається до кордонів Франції. Люди! Будьте уважними…

Голос замовк. Я не вірив своїм вухам. Що це таке? Літературна передача на якусь фантастичну тему? Чи реальна подія? Як розуміти дивне повідомлення?

Я гарячково почав шукати передачі на інших хвилях. Про людину-привида вже розповідали Женева, Лондон, Рим. Потім наукову лекцію відомого фізика передала радіостанція Мадрида.

З усього того я зрозумів лише одне — десь в Іспанії з’явилася людина, яка була невразливою. Вона, ніби тінь, проходила крізь тверді речі — ні стіна, ні гора не могли втримати її. Вона йшла вже біля тижня — інколи зникала, потім знову з’являлася в іншому місці, викликаючи паніку й жах своєю появою.

Я забув про сон, про їжу. Довгі години дня і ночі просиджував біля приймача й слухав повідомлення про містичне явище. Я хотів знати про результат незвичайного полювання за привидом.

І раптом він зник. Протягом доби ніхто ніде не зустрічав його. Висловлювалось припущення, що він перейшов на територію Франції непомітним, хоч попереджені прикордонники виставили посилені заслони. Радіодиктори жваво коментували можливість повернення людини-привида назад за допомогою французьких властей…

На третю ніч я не витримав і заснув. Проснувся я від рожевого сонячного променя, який проникав у щілинку. Дихалося легко, в повітрі відчувався озон.

Я відгорнув полу намету й завмер, вражений незвичайною розкішшю природи. По схилах, по траві пролягли алмазні стежки — то в ранковому освітленні блищала роса. Гори були якісь урочисто-строгі, вони мовби приготувалися до великого свята. Над ними купчилися біло-рожеві хмарки, ніби короною вінчаючи величні білосніжні хребти Піренеїв.

І раптом я побачив… людину. Нічого дивного в цьому не було — інколи по гірських стежках проходили мисливці. Вони гостювали біля мого вогнища, розповідали різні бувальщини, легенди, розпитували про Париж.

Але ця людина здавалася незвичайною. Вона була одягнена в сірий зім’ятий костюм, який мішком обвисав на її худому тілі. Я помітив, що чоловік не тримається стежки — рухи його були непевні, ніби в сонного.

“П’яний чи що?” — подумав я.

Людина наблизилась. Розплющила очі. З них дивилася така безпросвітна мука, таке страждання, що я здригнувся від жалю. Почувся слабкий голос.

Я насторожився. Людина говорила іспанською мовою.

— Допомоги… — прошепотіла вона.

Я кинувся назустріч. Людина впала на землю, з великим зусиллям підвелась і зупинилася, непевно похитуючись. Я підбіг ближче і, вражений, завмер.

У людини не було ступнів. Вона стояла на якихось обрубках. Та ні! Є одна нога! О! Є й друга! Чому ж я їх не помітив спочатку?

“Людина-привид!” — майнула блискавична думка. Безумовно, це вона! Що робити?..

Очі привида знову заплющились, руки з благанням простяглися до мене. Тіло його повільно, але невблаганно поринало в землю.

Серце моє стиснулося від жаху. Те, що відбувалось, могло статися лише в казці. Але ж навколо день. Я не сплю. Та й боятися не слід, адже я не дикун, а освічена людина.

Перемагаючи страх, я крикнув:

— Хто ви, й чим я можу допомогти?!

Людина здригнулася, розплющила очі. Судорожним зусиллям вона висмикнула з землі одну ногу, потім другу.

— Спати… Спати… — Почув я хрипкий голос. — Хоч півгодини. Я не спав цілий… тиждень.

— Але що треба зробити? — у відчаї крикнув я.

— Тримайте мене… Мене поглинає земля… Спати…

Людина захиталася. Я охопив її за плечі, намагаючись втримати, але з жахом відчув, як руки мої вільно проходять крізь тіло незнайомця. Це було незрівнянне ні з чим почуття. Здавалося, ніби тіло його складається з пружної рідини. Переді мною стояла жива людина і разом з тим примара…