День, що навчив мене жити - Гунель Лоран (читать книги онлайн без сокращений .txt, .fb2) 📗
— Справді?
— В інституті ми провели експеримент із залученням дев’яти сотень осіб. Його результати незаперечні: особам, які мають цю здатність, вдається відчувати спрямований на них погляд з показником успішності 73 %.
— Вау…
— Наприклад, є домашні тварини, які наперед знають, коли їхній господар має повернутися додому, вони підводяться, щоб зустріти його біля дверей за кілька хвилин до появи. Шелдрейк провів неймовірну кількість досліджень з цього приводу. І показав, що тип поведінки, який коти й собаки демонструють перед поверненням господаря, не можна пояснити ні часовими звичками (він довільно змінював час повернення), ні впізнаваністю звуку його авто чи автобуса (він довільно змінював транспортний засіб), ні їхнім розвиненим нюхом (він змушував господаря подорожувати у водонепроникних машинах).
Джонатан спроквола погодився. Він уже чув від друзів розповіді про такі випадки, але ніколи не сприймав їх усерйоз.
— Це також дало б змогу краще зрозуміти, чому стільки тварин втекли перед прибуттям цунамі, який змив багато узбереж Південної Азії у 2004 році, тоді як їхні п’ять органів чуття не вловили жодного знаку. Наприклад, слони Шрі-Ланки. Вони відійшли вглиб материка або на підвищення за годину до приходу руйнівного урагану. У Таїланді, в таборі, де туристів катають у них на спинах, рано-вранці слони почали якось дивно ревіти, а далі відмовились підкорятися. Потім розірвали свої ланцюги й рушили вгору на пагорби. Ті кілька чоловік, які пішли за ними, врятувались. Таку саму поведінку спостерігали в багатьох інших тварин. Скажімо, у національному парку Яла на Шрі-Ланці, де хвилі спустошили геть усе на три кілометри вглиб території, серед людських останків не знайдено скелета жодної тварини.
— Як тоді пояснити те, що люди піймалися в пастку, якщо вони також під’єднані до поля, про яке ти говориш?
Марджі зітхнула.
— Поява техніки у житті людей позбавила нас деяких наших здібностей, навіть якщо вона має дивовижні здобутки, між іншим. Усі констатували, що наша пам’ять стала менш ефективною відтоді, як ми почали користатися електронними записниками для нагадування про те, що маємо робити.
— Це зрозуміло…
— Чи, скажімо, те, що ми поступово втрачаємо відчуття орієнтації відтоді, як віддали себе на відкуп супутникових навігаторів.
— Можливо, але я волію це, ніж мучитись у пошуках шляху.
— Ми говорили про цунамі 2004 року. На той час деякі так звані примітивні племена також відчули наближення небезпеки і також сховалися на горах задовго до приходу цунамі, тоді як так звані розвинуті люди загинули, не відчуваючи, що на них чигає.
— Я цього не знав.
— Так само було з індіанськими народами Андаманських і Нікобарських островів, які розміщені зовсім близько до епіцентру землетрусу, де нарахували до семи мільйонів жертв: племена сентінельців, онге, великих андаманітів, шомпенів якимось чудом врятувалися. На острові Жіркатанґ двісті п’ятдесят членів древнього племені жарава сховались у землю задовго до накочування хвиль і десять днів харчувалися кокосовими горіхами. На півдні острова Сурін двісті членів племені мокен, за винятком одного хлопця-каліки, також сховалися задовго до настання віщого моменту. Коли їх запитали, як вони дізналися про настання такої драматичної події, вони були дуже здивовані цим запитанням, буцімто відповідь очевидна. «Ми просто слухали природу», — сказали вони.
Джонатан усміхнувся.
— Віктор Гюго казав: «Природа з нами говорить, але ми не вміємо її слухати».
Марджі погодилась.
— Між іншим, ці первісні народи здатні на дивовижні речі. Вони вочевидь мають доступ до таємничої інформації, нам не відомої.
— Що ти маєш на увазі?
— Індіанці Амазонії здатні знайти дерево чи рослину, що допомагає видужати хворому. Але в Амазонії на одному-єдиному гектарі більше різновидів дерев, ніж у цілій Європі. Це якщо говорити тільки про дерева. Що ж до розмаїття рослин, то довкола них росте понад вісімдесят тисяч видів. І коли в них запитують, як вони розпізнають рослину, яка вилікує хворого, відповідають, що про це їм кажуть самі рослини.
Джонатан стримав усмішку.
— Їхні шамани входять у транс і в такому зміненому стані свідомості вступають, як кажуть, у контакт із духом рослин. Нібито транс дає їм змогу легше під’єднатися до…
— …морфічного поля.
— Так, саме так. Ось іще один приклад, який розбурхує уяву: з покоління в покоління вони розробили різні формули кураре, ця отрута служить їм для полювання; вона провокує моментальний параліч усіх кінцівок жертви. Цим зацікавилися західні дослідники, вони встановили, що деякі формули дуже вигадливі, в них задіяні елементи, виділені з дуже різних рослин, причому кожен компонент відіграє у виготовленні головну роль. За відсутності одного з них чи зміні дозування котрогось отрута не буде ефективною. Як вони знайшли формулу? У них немає книг, немає лабораторій, немає інструментів. Вони неграмотні.
— Можливо, вони йшли шляхом проб і помилок.
— Ні. До цього можна вдатися, шукаючи комбінацію двох-трьох компонентів з-поміж кількох десятків чи сотень, але композиція з семи-восьми елементів з-посеред вісімдесяти тисяч дає кілька мільйонів можливостей. Ніхто не може зробити мільйони спроб.
Джонатан окинув поглядом сад і сотні його дерев, напівчагарників, кущів, рослин і трав. Кумедно уявляти, що нас щось поєднує.
— Чи ти знаєш, що наразі ногами по-звірячому чавиш кілька сотень билинок? — запитав він.
Марджі щиро розсміялася.
— Перспектива зв’язку справді веде до перегляду нашого ставлення до життя навколо нас, — промовила вона, захоплено милуючись рослинністю свого саду. — Певно одне: ми створені, щоб жити разом. Тим паче, що багато досліджень виявили досить промовисті речі.
— Наприклад?
— Вчені довели, що проста прогулянка лісом зміцнює нашу імунну систему.
Джонатан пригадав свої прогулянки серед дикої природи Біґ-Сур. У такі моменти він почувався дуже добре…
— Інші дослідження, — продовжила Марджі, — доводять, що присутність рослин у робочих кабінетах знижує головні болі на 30 %, втому — на 20 %, а біль у горлі — на 20 %. Подібні результати досягнуто і щодо присутності тварин поруч з нами. Так, відомо, що людина, в якої був інфаркт, має на 23 % більше шансів прожити ще один рік після цього, якщо в домі є пес.
— Ти викличеш у мене почуття вини: Клое завжди хотіла мати якусь тваринку. Анжела була згодна, але я щоразу заперечував.
Марджі усміхнулася.
— Людина — істота соціальна. І потребує відносин з іншими, з тваринами і рослинами. Ми живемо, власне, завдяки відносинам. Це, між іншим, можна було стверджувати вже після досліду, проведеного Фрідріхом ІІ зі Священної імперії у ХІІІ столітті.
— Ніколи не чув.
— Цей чоловік вільно володів шістьма-сімома мовами і питав себе, яка ж «мова Бога», та, якою ми розмовляли б природно, якби нас жодної мови не вчили. Тоді він провів експеримент, який, на щастя, сьогодні ніхто собі не дозволить повторити.
— Що саме він зробив?
— Ізолював новонароджених малят, їх віддали спеціально призначеним годувальницям, яких зобов’язали давати дітям їсти, пити й переодягати, щоб вони були чистенькими, одне слово — забезпечувати всі їхні фізіологічні потреби. Але жінки не мали права їх пестити, гратися з ними, особливо розмовляти.
— Яку ж мову вони створили?
— Невідомо.
— Чому?
— Вони всі померли. Хоча всі їхні фізіологічні проблеми були вдоволені. Їх усього-на-всього позбавили спілкування.
Неприємно вражений, Джонатан труснув головою.
— Який жах!
— Відносини — сутність нашого життя, Джонатане.
Останні слова Марджі ніби зависли в повітрі. Тепер сонце світило дуже яскраво, і Джонатан знав, що невдовзі його тітонька захоче повернутися. Знявся легенький вітерець, і малі вітрильники знову рушили, всі разом.
Відносини — сутність нашого життя. Нині основні відносини Джонатана обмежувалися клієнтами. Але хіба можна справді говорити про відносини, коли йдеться про людей, від яких чогось очікуєш? Про людей, яким усієї правди не кажеш, бо прагнеш домогтися підпису? Еге ж... Нічого особливого…
