Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
Так, наприклад, промислові кола, з якими фюрер змушений таки рахуватися, наполягали, щоб генералітет вермахту, вносячи суттєві зміни в стратегічний план «Барбаросса», скерував військові дії насамперед на захоплення територій, багатих сировиною.
З допомогою агентури в свій час ми встановили, що нашій промисловості поки що вистачає сировини для забезпечення воєнного виробництва на термін, визначений для бліцкрігу. Але під тиском промислових кіл різні міністерства дали інші довідки. Оскільки принцип бліцкрігу був керівним, ніхто не зважився визнати, що війна на Сході набирає затяжного характеру. І рейхсфюрер, з одного боку, зміг довести фюрерові, що керівники окремих міністерств не вірять у швидку перемогу і тому неправильно ведуть економічне планування, вчиняючи злочин перед рейхом. А з другого боку, маючи точні дані про сировинні ресурси країни, він підтримав перед фюрером вимогу промислових кіл — насамперед захопити багатющі райони стратегічної сировини на Україні і Кавказі, що зрештою відповідало потребам рейху. — І Віллі похвалився: — Мені було доручено зібрати об'єктивні дані про запаси рідкісних металів.
— А іншим?
— Ви мудрий молодий чоловік, — заохочувально усміхнувся Віллі. — В рейхові достатня кількість подібних спеціалізованих дослідних філіалів. — І, потерши руки, глузливо промовив: — А ваш Канаріс виявився профаном. Ми виділили йому незчисленну кількість техніки і гігантські грошові суми на створення сотень розвідувальних шкіл. У його розпорядженні було все населення окупованих районів, табори військовополонених, прекрасні кадри, які набули багатющого досвіду в період першої світової війни і відшліфували його в рейхсвері. Але до цього часу ми не одержали від його агентури хоч якоюсь мірою значних даних про економічний потенціал Росії, хоча основне завдання абверу хаме в цьому й полягає. Що ж до союзників Росії, то тут ми й без абверу одержуємо досить повну і точну інформацію. Й не від якихось там агентів, а з перших рук — від представників іноземних фірм, які не поривають ділових зв'язків з нашими концернами. Тому я вам раджу не дуже афішувати, що в абвері ви займалися східним напрямком. У Берліні служба абверу викликає більше ніж незадоволення. До речі, — самовдоволено сказав Віллі, — ваш колишній начальник, ротмістр Герд, переконавшись у безперспективності діяльності Канаріса, визнав, що доцільніше запропонувати свої послуги нам. Герд непогано відгукувався про вас, оцінив вашу відданість і мужність. — І одразу Віллі сказав поблажливо: — Ви виявили відданість і мужність, відхиливши мою пропозицію. Але, мушу вас запевнити, від цих прекрасних якостей ви ще матимете неприємності.
«А він не дурний, — думав Вайс, слухаючи розпатякування Віллі, — хоча, мабуть, виконує в СД лише роль робочої коняки. Але працювати він уміє і, судячи з його особистої канцелярії, уміє примусити працювати й інших».
Потім, коли Віллі пішов од них, Генріх привів Вайса у свою кімнату і запитав:
— Ну?
— Ділова людина і дуже поінформована, — сказав Вайс, розуміючи, що Генріх чекає на його думку про Віллі.
— Тут ти помиляєшся, — заперечив Генріх. — Він вихвалявся перед тобою. Функції його обмежено вузьким завданням: знати стан справ у промисловості так, щоб планувати доставку робочої сили з концтаборів. Адже прибуток від неї надходить у СС. Та й годі.
— Коли б твій дядько навіть у цих межах ознайомив мене з матеріалами, що є в його розпорядженні, я б вважав це надто люб'язним.
— Зрозуміло, — сказав Генріх. — Тепер ти захочеш, щоб племінник виявив тобі цю люб'язність. Ну що ж, візьми мій подарунок! — І Генріх простигнув руку до однієї з книжок, що стояла на полиці.
Вайс суворо зупинив його:
— Оцього тобі робити не слід.
— Чому? Я вирішив. Безповоротно. Хіба ти ще сумніваєшся в цьому? Думаєш, так просто бути племінником убивці свого батька?
— Я розумію тебе. Але й ти мусиш дещо зрозуміти.
— Тобто?
— Треба не лише хотіти, але й уміти.
— Ти вважаєш, що я діяв необережно?
— Недисципліновано.
— Мабуть, забув запитати твоєї вказівки?! — розсердився Генріх. — Пробач, забув, що ти тепер нібито як мій начальник.
— Ну навіщо ти ображаєшся? — докірливо сказав Вайс. — Просто ми повинні спочатку розробити, підготувати все, що хочемо зробити, і тільки потім зробити все, що ми хочемо.
— Добре, гер професор. Я ладен у будь-який зручний для вас час прослухати курс наук.
— Я радий, що в тебе такий хороший настрій. Цікаво тільки, чим він викликаний?
— Побаченням з тобою, — щиросерде сказав Генріх. — Просто я радий, що знову бачу тебе. Хоча все ж ніяк не звикну до думки, що ти росіянин — отже, особа неповноцінна в расовому відношенні.
— Недолюдок, — підказав Вайс.
— Саме так, — погодився Генріх.
— Напівтварина, — нагадав Вайс.
— Ну, а ти якого біса веселий? — в свою чергу запитав Генріх.
— З тих самих причин, що й ти.
Коли Вайс уже виходив, Генріх знову спробував дати йому книгу, і знову Вайс відмовився взяти її.
— Боїшся? — докорив Генріх.
— Ні, — заперечив Вайс. — Просто не хочу бути співучасником непродуманих дій.
— А коли мені небезпечно зберігати цю книгу?
— Ну що ж, — сказав Вайс, — в такому випадку доведеться взяти, але ти штовхаєш мене на ризикований крок.
— Ні, — сказав Генріх. — Облиш. Я зрозумів. Твоя правда. Але мені так хотілося відразу ж почати працювати…
— Мені колись теж хотілося відразу ж все почати, — признався Вайс, — але виявилося, що терпіння вимагає мужності.
57
Вайс і далі діставав під Густава такі ж незначні доручення. Він зустрічав людей, пізнавав їх за випадковими прикметами, проводжав за вказаними адресами.
Один з тих людей, котрих він зустрів на аеродромі, був у небезпечному стані: видно, тяжко поранений, він втратив багато крові. І хоч цей чоловік благав відправити його до госпіталю, Вайс безжально привіз його на явочну квартиру. Тут поранений сказав, що обставини примусили його знищити шифровки, і просив Вайса вислухати. Він боявся, що помре раніше, ніж сюди з'явиться людина, якій він мусить передати інформацію.
Хоч як спокусливо було вислухати пораненого, Вайс категорично відмовився й залишив його. Коли Густав сам примчав на мотоциклі до залишеної на самоті конаючої людини, та вже померла.
Густав осатанів, вибухнув погрозами, назвав Вайса безтямним тупицею. Однак він швидко опанував себе, і хоч і не попросив вибачення, але змушений був визнати, що Вайс вчинив так, як належало за інструкцією.
На другий день, мабуть, після доповіді про поведінку Вайса комусь із вищих за рангом осіб, Густав сказав:
— Ви, Петере, заслужили довір'я своєю дисциплінованістю. І на цій підставі в певних виняткових випадках вам дозволяється приймати пакети або вислухувати усну інформацію. Але, повторюю, тільки в надзвичайних випадках, подібних до отакого сумного інциденту.
Виходячи з розташування, кожен мусив повідомляти Густава про те, як і з ким він провів час. Але письмового рапорту подавати не треба було. Інформація мала характер такої собі байдужої розмови рівного з рівним.
Після першого ж візиту до Шварцкопфів Вайс з гідністю, твердо й рішуче дав Густавові зрозуміти, що ні на які відомості про них нехай той і не сподівається.
— Напевне, ви дуже симпатизуєте Віллі Шварцкопфу? — іронічно промовив Густав.
— Не в тому річ, — серйозно відповів Вайс. — Коли Віллі поцікавився моїм способом життя, я відказав йому так само, як і вам.
— Ви дуже обачні!
— Так, — сказав Вайс. — Звичайно. Крім того, це моє дошкульне місце: я дуже шаную дружбу з Генріхом ІІІварцкопфом. Я йому багато чим завдячую.
— Ну що ж, — мовив повагом Густав. — Ви маєте рацію: це справді дошкульне місце. Але ця вада так мало поширена серед тих, хто у нас служить, що я ладен на неї зважати.
— Дякую, — сказав Вайс.
