Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
— Пріндін! Не треба! — Закричала Келен. — Орск, тікай!
Велетень негайно повернувся до неї спиною і кинувся назад, в гущавину, але стріла Пріндіна наздогнала його. Велетень похитнувся і впав на землю.
Келен спробувала підвестися, але у неї не було сил. Руки і ноги були немов ватяні. Сили залишили її. Вона знову провалилася у чорну порожнечу.
Пріндін, все ще посміхаючись, повісив лук на плече і повернувся до неї.
Келен було важко навіть говорити. Вона запитала майже пошепки:
— Пріндін, навіщо ти це зробив? З дивною посмішкою він відповів:
— Щоб ми могли побути одні, перш ніж тебе обезголовити.
Так це Пріндін! Пріндін сказав Рігсу, що вона, Келен, не зможе пустити в хід свою магічну силу, щоб вона витратила її на Рігса і залишилася беззахисною. Ноги її затремтіли, вона знову спробувала підвестися, але не змогла.
Крізь дерева знову долинув голос Чандалена, який кликав її. Потім Келен почула голос Тоссідіна, який теж її шукав. Вона спробувала закричати, щоб вони її почули, але змогла лише прохрипіти щось невиразне. Темрява обволікла її.
«А може бути, я все ще сплю?» Вона ледь могла говорити і рухатися, немов у кошмарному сні. Добре б, щоб це дійсно був лише кошмарний сон!
Але Келен знала, що це не сон.
Пріндін повернувся в ту сторону, звідки долинали голоси.
Зібравши останні сили, Келен трохи відповзла вбік. Вона намацала лежачу на землі палку.
Пріндін кинувся до неї. Келен, керована смертельним жахом, сяк-так піднялася і підняла палку, готуючись нанести удар, але Пріндін з легкістю вихопив у неї деревину, перш ніж їй вдалося що-небудь зробити. Він затулив їй рота, щоб вона не покликала на допомогу Чандалена. Вона знала, що Пріндін, хоч і невеликий зріст, але дуже сильний. Втім, зараз з нею могла би впоратися навіть дитина.
До них підбіг Чандален з ножем у руці. Келен вкусила Пріндіна за руку і, коли він відпустив її, закричала. Але Пріндін, що рухався з надзвичайною швидкістю, зумів вдарити Чандалена по голові кийком. Той впав у сніг із закривавленою головою.
Підбіг Тоссідін, задихаючись від швидкого бігу.
— Що тут сталося? Пріндін!
Але, побачивши все сам, він зупинився як укопаний, Перекидаючи погляд з Чандалена на Пріндіна.
Пріндін повернувся до брата, звертаючись до нього на їхній мові:
— Чандален намагався нас вбити. Я не дав йому вбити сповідницю. Вона поранена.
Допоможи мені. Келен впала на коліна і закричала:
— Ні… Тоссідін… ні… Тоссідін підбіг до неї:
— Про яку небезпеку хотів мене попередити Чандален? Що з тобою, брат?
Що ти робиш?
— Допоможи! Сповідниця поранена! — Повторив той. Тоссідін схопив брата за плече.
— Пріндін! Що ти…
Пріндін встромив ножа у груди брата. Той відкрив рот, але сказати нічого не встиг. Ноги його підкосилися, і він звалився на землю. Удар був нанесений в серце.
Келен закричала.
Чандали сів на сніг, застогнавши від болю, затискаючи рукою рану на голові.
Подивившись на пораненого, Пріндін дістав зі своєї сумки коробочку з банду.
Коробочка була майже повною — він витратив на Келен далеко не все зілля.
Келен була безсила йому перешкодити, вона могла тільки дивитися, як Пріндін натирає отрутою наконечник стріли. Чандален насилу підняв голову, марно намагаючись підвестися. Пріндін підійшов до нього і прицілився в шию. В цей момент Келен зібравшись з силами, кинулася на Пріндіна, і він промахнувся: стріла влучила Чандалену в плече.
Пріндін вдарив Келен кулаком в обличчя, і вона впала. З жахом, вона, не пам'ятаючи, що робить, стала відповзати на четверіньках в сторону… крижаний холод снігу на долонях… треба зосередитися на почутті холоду, щоб прийти в себе. Вона обережно озирнулась.
Пріндін дістав з сагайдака другу стрілу і намазав отрутою наконечник. Він дивився на неї так само, як дивився на Чандалена, коли цілився. Закричавши від жаху, вона схопилася і побігла. Невже все це не кошмарний сон?
Стріла потрапила в ліву ногу… опік від поранення… вона знову впала, застогнавши від болю. Пріндін кинувся до неї, опустився поруч на коліна і витягнув стрілу. Вона відчула, як біль, викликана не стільки стрілою, скільки отрутою, вогнем розтікається по нозі.
— Не бійся. Сповідниця, — сказав Пріндін, звертаючись до неї на своїй мові.
— Я не став витрачати на твою стрілу стільки ж отрути, як для Чандалена. Мені потрібно тільки мати впевненість, що ти не заподієш мені неприємностей. Він-то помре через хвилину. Ти ж будеш жити, поки тебе не вирішать обезголовити. Може бути, вони не захочуть довго чекати. Втім, тут дуже холодно. Нам треба повернутися.
Він схопив Келен за руку і потягнув по снігу. Вона намагалася вирватися, навіть вдарити його, верещала і пручалася, як могла, але тіло перестало їй коритися. Її тягли по снігу, немов ляльку. А між тим Келен відчувала, як отрута поширюється по тілу.
Вона заплакала. Орск, Тоссідін, Чандален… а тепер її черга. Як міг Пріндін зробити таке? Як він зважився? Адже він заколов власного брата як ні в чому не бувало! Як людина взагалі могла піти на таке. Людина це, чи…
Дитя Згуби!
Келен була вражена раптовою страшної здогадкою. До сих пір вона не дуже-то вірила в існування дітей погибелі, хоча Чарівники говорили їй про них. Їй здавалося, що це лише забобони забобонних людей, що немає цих посланців Смерті, Підземного світу, які полюють за живими. Але тепер вона переконалася: це правда.
Тепер вона сама потрапила в лапи такого Посланця погибелі. О добрі духи, чому ж ніхто не зрозумів цього? Він допомагав їй стільки разів, і вона довіряла йому!
Ось так він і отримав можливість постійно стежити за нею і повідомляти про все володареві. Недарма Даркен Рал сміявся над її дурістю!
Тепер у Келен не залишилося сумнівів: завіса дійсно розірвана.
Даркен Рал не обдурив її. Він з'явився, щоб остаточно знищити завісу, а вона, Келен, через свою дурість вважала, що прекрасно знає, що робить. І весь цей час Даркен Рал і сам Володар спостерігали за нею очима Пріндіна!
Але чому він чекав так довго, чому дозволив їй брати участь в битвах, допустив, щоб загинуло стільки людей?
Здається, Келен зрозуміла, чому. Володар належав світу Смерті, і його мета — побільше смертей. Він ненавидів життя, усе живе. Для того, щоб принести смерть всьому живому, йому і треба було розірвати завісу.
Ненавидячи живе, він насолоджувався, коли люди вмирали. Він зовсім не хотів надто скоро переривати біль, страждання, вбивства.
Пріндін тягнув Келен через ліс так, наче вона була вже мертва. Ліва нога оніміла. Принаймні тепер не буде так боліти рана.
Коли вони дісталися до куреня, Келен побачила, що поляна завалена мертвими тілами, не тільки галейців, але і воїнів Імперського Ордену, яких убив Орск.
Незабаром, очевидно, Пріндін повинен буде передати її війську Ордена, і вони відрубають їй голову. Тоді всьому кінець, і вона ніяк не зможе перешкодити всьому цьому. Вона ніколи не побачить більше Річарда, і він ніколи не дізнається, як вона любить його!
Пріндін втягнув Келен в курінь і поклав на підстилку з гілок. Потім він запалив ще дві свічки. Келен дуже намагалася не втратити свідомість.
— Я хочу бачити тебе, — сказав він їй. — Я хочу добре бачити тебе: ти виглядаєш дуже спокусливо.
Вона завжди любила його посмішку, але зараз вона ненавиділа її.
Пріндін відкинув убік хутряну накидку. Він більше не посміхався. Очі його стали дикими. Тепер він не говорив більше на її мові, тільки на своїй.
— Роздягайся! — Наказав Пріндін. — Я хочу спочатку надивитися на тебе.
Він приставив їй ніж до горла, але вона не могла коритися: вона надто ослабла.
— Пріндін, — прошепотіла Келен, — воїни скоро повернуться і застануть тебе тут.
— Вони будуть дуже зайняті. — Він знову посміхнувся. — Не так вже скоро вони повернуться, як ти думаєш. — Його обличчя раптом спотворила злоба. — Їх чекає така битва, якої вони зовсім не очікували! Я тобі сказав: роздягайся!
