Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Але щоб потрапити в певне місце, потрібно було маневрувати по складно-переплетених лініях цього самого чарівного лабіринту. Тому подорож по палацу в будь-яке місце займала досить тривалий часу. Шлях з підземелля нагору в Сад Життя був яскравим прикладом цього. Коли вони проходили повз приміщення із заскленими дахами, Ніккі спостерігала, що небо тільки починало набувати блакитного відтінку, розчиняючи темряву ночі.
До того часу, коли вони дійшли до того рівня палацу, де розташовувався сад, сонце вже піднялося над горизонтом. І перші теплі промінчики світла вже пробивалися усередину приміщення, через східні віконні прорізи, зігріваючи своїм природним теплом білі мармурові стіни навпроти.
Ніккі мала намір увійти в сад разом з Джеганем, щоб в останній раз побачити Річарда. Вона зрозуміла з коротких питань, що Річарду якимось чином вдалося повернутися. Джеган, звичайно ж, не знав, як. Ніккі подумала, що зараз це не має особливого значення. Він повернувся, і вона хотіла побачити його в останній раз, перед тим, як все закінчиться. Вона хотіла, щоб Річард подивився на Джегана і зрозумів, що, врешті-решт, імператор не буде із задоволенням пожинати страшні плоди, цієї жахливо довгої війни, яку він розв'язав проти всього сущого світу. Після всього, що Річард зробив, він заслужив дізнатися про цю маленьку, але таки перемогу.
Коли вони йшли через подвійні двері, входячи в Сад Життя, Ніккі могла побачити крізь дерева, як проміння сонця вже торкається вівтаря. Півдюжини Сестер Тьми зібралися навколо Сестри Юлії. Вона стояла перед трьома скриньками.
Навіть коли промені сонячного світла падали на шкатулки, це виглядало так, як ніби три мертві чорні діри зяяли в живому світі. Сонячне світло не могло відбитися від скриньок. Вони ж, навпаки, немов пожирали його своєю поверхнею, забираючи промені всередину бездонної порожнечі — туди, звідки їм ніколи не повернутися.
Джеган щосили намагався підійти ближче, намагався побороти контролюючий його нашийник, але все марно. Ніккі тримала його на одному місці, позаду всіх; там, де його охорона буде думати, що імператор просто бажає спостерігати за подіями і не хоче, щоб його турбували.
Ніккі чудово усвідомлювала, що може в один момент покінчити з Джеганем. І коли цьому прийде час, вона так і зробить. Ні в кого не було ні найменшого шансу врятувати Імператора, навіть якщо б їм було відомо, що його життю загрожує небезпека. Джеган тепер належав Ніккі, він був під її владою.
Ніккі могла бачити Річарда в облаченні бойового мага. Його вигляд змусив її серце битися частіше, викликаючи душевний біль.
Келен мовчки стояла позаду нього. Якщо Річард дотримувався принципу стерильного поля, щоб спробувати впоратися з Вогняним Ланцюгом, значить, вона навіть не підозрювала про ті почуття, які він до неї відчуває. Але зараз все виглядало так, як ніби Річарду ніколи не випаде подібна можливість, і Келен помре, так і не дізнавшись всієї правди.
Річард помітив Ніккі. Він побачив Джегана, що стояв попереду неї, і зрозумів, що їй вдалося використати за призначенням залишений ним подарунок. Річард обдарував Ніккі ледь помітною усмішкою.
Сестра Юлія вказала на скриньку, що стояла праворуч.
— Ось ця!
Решта Сестри просто засяяли, задоволені своїм досягненням. Зараз у них була можливість передати силу Одена їх Імператору. Але вони, на жаль, не були в курсі того, що сам Імператор вже ніколи не буде мати можливості розділити з ними цю перемогу.
Сестра Юлія підняла кришку скриньки, що стояла праворуч. Іскристе золоте світло піднялось зсередини, воно було навіть більше схоже на рідину, що переливається з країв. Світло повністю огорнуло собою Сестер, які стояли перед вівтарем.
Всі вони посміхалися, зворушені тим, що їм тільки що вдалося здійснити, навіть якщо це служило на благо Імперському Ордену, а не їм самим. Звичайно ж, вони направили силу саме в це русло, навіть не усвідомлюючи те, що Джеган вже не контролює їх свідомість.
Якби Ніккі сказала їм про це, то Сестри відкрили б ворота, щоб звільнити Володаря з Підземного світу. Вибір Ніккі полягав у тому, щоб дозволити їм віддати владу над світом або у владу Ордена, або на поталу Володареві.
Вона прекрасно розуміла, що вибір невеликий, і вибрала меншу з бід. Зрештою, життя під владою Імперського Ордена залишалася все ж життям. А якби Сестри Тьми вчинили б, виходячи зі своїх власних інтересів, життя в цьому світі вже б закінчилася.
Ніккі не бажала продовжувати жити і бачити, що трапиться по настанню нової ери, заснованої лише на ненависті і злості.
Вона подумала, що їй не доведеться про це турбуватися. Вона припустила, що її існування було лише невеликим уривком з справжнього життя. Але Джеган помре точно раніше неї. Ніккі була в цьому абсолютно впевнена. Нарешті справедливість провідає і Джегана Справедливого.
Але була одна річ, яку Ніккі досі ніяк не могла зрозуміти, — причину, по якій Річард все ще продовжував посміхатися.
Річард спостерігав за тим, як золотисте сяйво, що виходить зі скриньки Одена, підняло в повітря сімох Сестер.
Келен ще сильніше стиснула руку Річарда. Всі, хто знаходився в Саду Життя, дивилися на те, що відбувається, з благоговінням, перемішаним зі страхом. Це виходило за межі сприйняття: ніхто з них не бачив нічого подібного і навряд чи коли-небудь ще побачить.
Річард кинув погляд на Ніккі. Вона теж була зачарована мерехтливим світлом, що ллється зі скриньки і окутує Сестер. Джеган, що стояв поруч із нею, не міг стримати усмішки. Річард же бачив тільки металевий нашийник на його шиї. Імператор знав, що тепер сила Одена на їхньому боці, навіть якщо він не буде того учасником. Він вірив у те, що лише це має тепер значення. Джеган до кінця вірив у правоту своєї справи.
Сестри, оповиті золотистим сяйвом, із задоволенням купалися в променях магії Одена. Але це тривало недовго.
Ширяючі у повітрі Сестри стали притягатися одна до одної все сильніше і сильніше. У бурштиновому світлі вони почали безпорадно кружляти над землею з все зростаючою швидкістю. У кімнаті потемніло. Спалахи блискавок стрясали повітря над головами недбайливих Сестер. Деякі з них, не витримавши, нестямно заволали.
Беззвучний грім струсонув повітря. Тремтіння пробігло по землі. Магічний пісок, що був під ними, закружляв разом з закутуючим Сестер світлом. Іскристе сяйво злилося з танцюючими блискавками, наповнило всю кімнату, висвітлюючи Сестер мерехтливими спалахами.
— Що відбувається?! — Заблагала Сестра Юлія.
Річард відпустив руку Келен і підійшов до краю насипу з магічного піску, який змінив своє забарвлення з медового на бурштиновий, а потім далі на брудно-коричневий. Річард відчув запах спаленого піску.
— Що відбувається?! — З жахом повторила Сестра Юлія, дивлячись на Річарда.
— Ти читала «Книгу Життя?» — Тихо вимовив Річард.
— Звичайно! Її потрібно використовувати, щоб ввести шкатулки Одена в гру. Ми всі її читали! Ми в точності слідували за всіма формулами і інструкціями, що в ній написані!
— Ви повинні були дійсно в точності слідували інструкціям, викладеним у книзі, але вам не було діла до її істинного значення. Ви прочитали в ній те, що хотіли прочитати: формули і заклинання.
Пролунав крик Сестер: блискавки пронизали повітря зовсім поряд з їх лицями.
— Про що це ти?! — У люті викрикнула Сестра Юлія.
Річард зчепив руки за спиною:
— На самому початку книги, на її першій сторінці, ви не змогли побачити найголовнішого, того, що було так важливо. Це була не формула і навіть не заклинання. Але це були саме найперші слова «Книги Життя». І вони були першими неспроста. Через свою зверхність і невгамовну пристрасть отримати бажане ви проігнорували їх. Вступне слово «Книги Життя» — це попередження для всіх, хто її використовує. Ось воно: «Всі, що прийшли з ненавистю в серці повинні піти, бо в своїй ненависті вони лише зраджують себе».
