Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
На сім і стало. Хмельницький прислав сказати, що готов на тих умовах зложити присягу: приїде до польського обозу, коли пришлють в застав двох осіб. Поїхали два достойники, оден з польського, другий з литовського війська (брат гетьмана Потоцкого-підстолій литовський) і Хмельницький став вибиратися в гостину. “Вже на коні сидів, а полковники його відмовляли і стримували, але п. Зацвіліховский, як давній приятель, дораджував і таки намовив, що він рішив їхати, сказав своїм: Адже то з королем і Річпосполитою справа, нам треба перед ними схилитись, не їм перед нами. (Cont. dyar.: Коли він їхав Татари за узду хапали, просячи, аби не їхав-але він відфукнувшись таки поїхав, а декотрим полковникам, що його затримували, відповів, що тож з королем і Річпосполитою справа, нам треба мати до них довірє, і зробити перший крок) 5).
Коли впровадили його до обозу, і він війшов до намету, “упав до ніг панові краківському і з плачем вдарив чолом у землю; піднявшися з плачем просив пробачення того що сталось”. Потоцкий сказав, що давно вже свою кривду здав на Бога і отчину, бо все то з допусту божого сталось (розумілась особиста кривда Потоцкого-що Хмельницький його віддав був в неволю Татарам-се ж була перша особиста стріча по корсунській катастрофі). Він сподівається, мовляв Потоцкий, що Хмельницький чесністю і вірністю тепер то нагородить. Після того Хмельницький привитався з Радивилом й иншою старшиною-“досить покірно”, і після того прочитано пункти договору 6).
Хмельницький-оповідає далі обозовий дневник-заявив згоду на прочитаний проєкт, повторив тільки своє прошеннє про Черкаси і Боровицю, але Потоцкий збув то ріжними “церемоніями” (формальностями), що він не має на то права, і под. Після того трактат підписано і зараз виконано присягу: комісарів з одної сторони, Хмельницького з полковниками з другої. Після того був парадний обід, з котрого дневник також записує кілька подробиць. Джура Хмельницького стояв за ним з булавою. Поки був тверезий, нічого невідповідного не говорив-тільки деякими натяками: “Стягли сьте на мене ваше військо і литовське, а того не бувало ні під Хотином ні в инших оказіях”. Потім Радивилові сказав: “Предки в. княжої милости ніколи з військом Запорозьким не воювали”. “Але потім по пяному, як пес ядовитий вилив свій гнів: став відказунати на господаря волоського, що обманув його сина Тимофія-назвав його змінником і такі слова сказав: “Хоч він тесть в. княжої милости, але я готов в Волоській (землі) битися: має він много грошей, а я много людей!” Та хоч се зачепило князя-що він в таких справах так різко і безоглядно вимовлявся, проте він стримав своє невдоволеннє і відповів зручно, що господар того не боїться і має свої способи себе обстояти. Полковники стримували і докоряли йому за таку нечемність, але він таки не стримався і попсував настрій сеї учти: стріляли гармати на віват королеві, і трубачі відзивались відповідними тушами, але він розсерджений встав і вийшов з-за столу. Все таки йому тут приведено турецького коня від Потоцкого-в почеснім дарунку, і він подякував і всів на нього-але їхати не міг, знято його і відвезено на возі.
В литовськім звідомленню-инакше: “Затримав його (Хмельницького) пан краківський на обід, він на нім тому і другому ріжні зачіпки робив, а нарешті князеві й. м. рік: “Жаль мині, що ми не помірялись” 7). Князь сказав, що мав досить часу попробувати, коли князь стояв в Київі 4 тижні, поки коронні війська прийшли, але хоч до того не прийшло, то міг мати реляції від своїх, як їм та проба удалась. Він обернув то в жарт, і взявши руку князя, поцілував. Але потім, напившися 8), фурію свою вилив на господаря й. м., що хоч усіх й. м. рівно вражала-бо не чого иншого торкалося, тільки його жичливости до короля і Річпосполитої,-але найбільше князя як сина. Тільки його п. краківський з п. воєводою київським на милий-біг упросили, щоб він пяному не перечив, і задля публичної згоди присягою закріпленої то пробачив. Та й самі полковники трохи не за лоб (Хмельницького) витягли і на коня всадили-але доїхати ним не міг, і його вложили на просту підводу й довезли”.
Другого дня (29 вересня н. с.) приїхав Виговський-попрощатись і перепросити за те що сталось. Особливо, каже дневник, перепрошував іменем Хмельницького Радивила-але той різко відповів, що коли Хмельницький говорив по пяному, то він йому відповідав по тверезому: “Ні я, ні господар волоський його не боялись і я хоч би й зараз готов битися чи з військом, чи сам на сам” 9). Литовське звідомленнє оповідає се трохи инакше: “Князь прийняв то з великодушним легковаженнєм, велів переказати (Хмельницькому), що коли не перестане дуріти, то за порушеннє гонору господаря трафить на пробу, якої собі бажає” 10).
Як оповідалось се в українських кругах, деяке поняттє дають московські вістуни, з слів тих, що приїхали з табору Хмельницького; так наприклад се оповідалося в Вильні:
“Сам Хмельницький обложив Радивила з його військом коло Білої Церкви, а друге військо кн. Радивила обложили запорозькі Черкаси в Любечу. Кн. Радивил в тій облозі сидів довгий час, і прийшла йому і всім його людям велика тіснота, голод і пошестні хороби, і на коні великий упадок; гетьман (Радивил і його військо) коні з-під себе різав та їв, а далі й кінську падлину стали викопувати з землі та їсти. І гетьман кн. Радивил почав переговори, просив у Хмельницького і Черкасів перемиря. І Хмельницький пожалувавши його військо зробив замиреннє, і покликав кн. Радивила і більших сенаторів, поручників і значнішу шляхту до себе на обід. Кн. Радивил був з богатьма панами на обіді і просив миру, а Хмельницький їм казав: “Нема, мовляв, в вас правди, трактатів не держите: на чім ви були замирилися зі мною і присягали, того не дотримали-не можна вам вірити”. І кн. Радивил Хмельницькому сказав: “Дам тобі з свого війська значніших людей, полковників, в застав-20 чоловіка, яких ти собі захочеш”. І Хмельницький у кн. Радивила вибрав 20 значніших людей в застав і зробив перемирє до сойму всеї Річипосполитої; будуть вони в заставі до сойму.-“А на соймі, що будеш просити у короля, ми того перед королем на Соймі будемо боронити”. І велів Хмельницький пустити Радивилове військо з облоги, але на зневагу кн. Радивилові і всій шляхті велів поздіймати з панів усю кращу одежу: верхню й спідню, та вбрати їх в лиху одежу, знявши з Черкасів” 11).
Звісний уже нам боярський син Іван Юденков, післаний від путивльського воєводи до Хмельницького з листом і за вістями в середині вересня, пробувши в козацькому таборі під Білою-Церквою від 21 вересня до 2 жовтня н. с., так оповідав білоцерківські події: Гетьман прийшов під Білу Церкву сентября 8 (18); з ним в обозі Запорозьких козаків коло 50 тис., кримських Татар з Караш-мурзою і товаришами коло 12 тис., Ногайців коло 3 тис. А сент. 7 приїхали до Білої Церкви від гетьманів: Мик. Потоцкого, Каліновского і Радивила, і від инших панів, послами до Богдана Хмельницького-за день до його приходу-Адам Кисіль воєвода київський, Юрій Глебович воєвода смоленський, Тишкевич та Нагорецкий; прийшли з обозом, і в нім було Поляків до 3 тис. чоловіка. Козацькі полковники їх пустили в город, і тримали за сторожею. Коли приїхав гетьман Хмельницький, ті литовські (!) посли були у нього на посольстві про замиреннє, але те замиреннє у них де дійшло, і в неділю 9 (19) сент. 12) гетьман Хмельницький тих литовських послів з Білої Церкви відпустив. А як ті посли пішли з обозом з Білої Церкви, на них зі сторони і з самого міста вдарили Татари й козаки, і задали бій. Вбито посла Нагорецкого і Поляків зо 300, а обоз пограбовано. Ад. Кисіль в товаришами, побачивши се, вернулися до Білої Церкви, і другого дня гетьман їх відправив і велів відпровадити до польського обозу. Після того в пятницю 12 (22) 13) гетьманові Б. Хмельницькому прийшла вість, що польські гетьмани з усіми людьми йдуть на нього, на бій. Він став на них готовити полки на бій, і обоз укріпив, а другого дня прийшли Поляки й Литва і стали обозом за верству від гетьманського обозу. Почали між собою зводити герці (стравливатца), далі вчинили бій до вечера. А другого дня, на Чесного Хреста, з раннього ранку почали Поляки обстрілювати козацький обоз з гармат, і герцівники бились, і вчинили бій, і вийшов бій великий на весь день, на обидві сторони рівний, побито з обох сторін богато людей. В понеділок 15 (25) мав бути бій великий, але в понеділок і второк був дуже сильний дощ, через те бою не було. А між тим Поляки неустанно присилали до гетьмана Хмельницького про згоду, і в середу 17 договорилися, а другого дня хрест цілували. А в пятницю й розійшлися: Поляки пішли до Польщі, Литва до Литви, а Татари до Криму в суботу. А козаки пішли всім обозом по своїх городах у неділю 21-тоді ж гетман і його, Івана, від себе відправив.
