Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Така козацька „надутість” дуже злостила правительственні круги, і розвивала переконаннє, що треба як найскорше скупати козачину на ново, в крівавій лазнї. Сю гадку напр. не перестає на всякі способи повторяти в своїх листах і промовах кн. Збаразький. Але поки що, стиснувши серце, приходило ся годити, відкладаючи на лїпші часи розплату.
Примітки
1) Знаємо се з листу Леоновича, як низше.
2) ВЂршЂ Саковича, с. 72.
3) Лист Теоф. Леоновича — Матеріали до гетм. Сагайдачного ч. 40.
4) „Знаючи кождый о своємъ власномъ светители до богоспасаємого града Кієва, второго руского Ієрусалима, прынамней духовныхъ пилныхъ, коли трафят ся, потребахъ, минаючи унитскую безбожную яму, єсли мило спасеніє, абы ся не лЂнилъ приходити и присылати” — П. Могила І дод. 38. Жукович не зовсїм вірно інтерпретує сей документ, III с. 194.
5) Див. Жерела VIII ч. 155, 156, 162, пор, листи Збаразького ч. 25.
6) Публ. бібл. Пол. F. IV № 138л. 5: 21 februarii, Kozacy zaporowscy od woyska swego posolstwo odprawowali.
7) Пор. Жерела VIII ч. 155, 158.
8) Gdyz, jakom z nich wyrozumial, na tem sa: gdzieby w ojczyznie sluzby nie mieli, na Don udac, a ztamtad zwyklym sposobem morzem Czarnym inkursye czynic — Kr. Radziwilla Sprawy wojenne c. 152, пор. І53.
9) В дневнику читаємо: „ледви тільки послів козацьких відправив гетьман, а вже по всїй Литві загреміла чутка, що гетьман бере кілька тисяч Запорозцїв на погибіль в. кн. Литовського. Люде всї, настрашені прикладом тої експедиції, як гетьман Замойський був впровадив до Литви 15 тис. козаків, почали благати його листами, щоб відвернув ту сарану” — ibid. c. 174.
10) Ibid. c. 137, 172-4, 187; проєктував узяти 1000, скільки взяв дїйсно — не знати.
11) Пор. ще відзив про козаків Воловича — Публ. бібл., автоґрафи 119 ч. 55.
12) Жерела VIIІ ч. 158.
13) Наведено Максимовичем, Собр. сочиненій I c. 376-7.
14) ВЂршЂ с. 33 і 36.
15) Лист митрополита до львівського брацтва, що уставляв порядок уживання сеї фундації — Архивъ III, І ч. 74. Фундація ся істнувала при кінцї XVII в., і дохід з неї, по 8% ішли на vivende szkoly ruskiei, szpitala, iako i chorych w teize szkole (Архивъ I. XII c. 346).
16) Rygor.
17) Себто козаків запорозьких.
18) Хан.
19) Z okienkiem — щоб вписати потім імя вибраного.
20) Доповняю тут елїптичний стиль листу — з контексту.
21) Listy ч. 27 (з Кракова, дня 8 мая н. с.).
22) Лист з Уманя, 6 мая, в бібл. Замойских.
23) Цитований лист 6 мая, і Listy Збаразького ч. 28.
24) Ex fece — з сподів, в иньшім листі (ч. 34) автор заступає се словами z czerni.
25) Takze zniewazywszy w tem starszyzne swoie.
26) Listy ч. 32.
27) Ibid. ч. 34.
28) Жерела VIII ч. 159, 167.
29) Во contract z р. hetmanem niebosczykiem byl taki: gdzieby na s. Jlie pieniedzy nie dano, na morze isc bedzie wolno.
30) Див. вище с. 385.
31) Реляція комісарів в бібл. Замойских.
32) Жерела VIII ч. 159, 167, 168, 170, ркп. бібл. Замойских, пор. інструкцію на соймики — Zbior Немцевіча VI с. 332.
33) Се опізненнє предвиджував сам король — ib. ч. 170.
34) Жерела VIII ч. 170, пор. 162.
35) Listy ч. 32.
36) Рукоп. бібл. Замойских.
37) Listy ч. 28 (лист з 8/VI н. с., з Кракова).
38) Hist. Russ. mon. II с. 420-1, пор. реляції анґлїйського посла Zbior V с. 427-8.
39) Listy Zbaraskiego ч. 28, Жерела VIII ч. 163-5.
40) Рукоп. бібл. Замойских (реляції комісарські з місяця липня).
41) Tym zoldem od morza tylko, nie od Zaporoza wstret im czyni, wlosci nie wspominaiac (рел. комісарська в ркп. бібл. Замойських).
42) Жерела VIII ч. 172. Zbior pamietnikow VI с. 331. Реляції в бібл. Замойских. Король серіозно задумав ся на тим, куди б обернути козачину, але не було куди — в Литві її не хотїли, і з Шведами в серпнї зложено згоду на рік, а з Москвою відносини теж вигладили ся (Жерела VIII ч. 159). Хотїв звернути козачину на Кантеміра (ч. 157), але мабуть на се козаки не злакомили ся. Фальшива поголоска про похід Олифера з 15 тисяч козаків під Білгород див. в листї Кр. Збаразького Публ. бібл. Разн. F. № 67 с. 273.
СОЙМ 1623 Р. І ЦЕРКОВНО-НАЦІОНАЛЬНІ ДОМАГАННЯ: ЗАХОДИ ПРАВОСЛАВНИХ ДО СОЙМУ, IUSTIFICATIA МИТРОПОЛИТА, SUPPLICATIA ПРАВОСЛАВНОЇ ШЛЯХТИ, ПЕТИЦІЯ КОЗАЦЬКА, GRАVАMІNА ПРАВОСЛАВНИХ.
В тих переговорах, чи властиво рефлексіях їх в королївській кореспонденції — бо не маємо деклярацій козацьких нї з першої (майської) нї з другої (серпневої) комісії, нї змісту їх петицій, висланих по другій комісії до короля, з посольством козацьким (кінець серпня с. с.), і можемо судити про них тільки з тих рефлексій в правительственних сферах, — виступають все жолудкові питання козачини: справа підвисшення платнї, право приставств і леж. Коли се не односторонність самих рефлексій (правительство могло спеціально інтересувати ся сими ,,реальними” справами, відсуваючи на бік иньшу „ідеольґію”), то можна се толкувати двома причинами. По перше — перевагу взяла „чернь”, маса козацька, відтиснувши старшину на другий плян (сей мотив про перевагу черни над старшиною неустанно повторяєть ся в правительственних сферах в другій половинї 1622 р.) 1), а маса могла дїйсно інтересувати ся тими питаннями жолудковими більше нїж національними. По друге, питання церковно-національні король мабуть від початку зіпхнув на сойм — що там їх треба полагодити, і з ними треба було чекати сойму.
Сойм був росписаний на початок 1623 р., і заздалегідь в українських кругах почала ся аґітація і приготовання до відповідних заходів на соймі. Провід вів в тім митрополит Йов, що з смертю Сагайдачного став рішучо на чолї релїґійно-національного українського руху. Новий гетьман не мав відповідного авторитету і стояв на другім плянї, але колишнїй львівський дідаскал на митрополичім столї „второго Єрусалима” держав ся гідно і опираючи ся на співчутє козацької старшини, сміло прийняв на себе ролю духового провідника України.
Вище згадана була його окружна грамота з кінця 1621 р., де він накликав православних тримати ся своїх православних владиків і не попускати нї в чім унїатській єрархії 2). З кінцем 1622 р. він видрукував меморіал, призначений для правительства п. т. Iustificatia. Вона адресована королеви, а підписана „Йов Борецький митрополит з усїми епископами низько чолом бє”. Писана, розумієть ся, по польськи, в головнім повторяє вона гадки й арґументи давнїйшої ,,Протестації”, тільки в формі здержливійшій. Широко розводить ся про льояльність руського народу, боронить його против підозрінь і обвинувачувань в шпіонстві і ворохобництві, кинених останнїми часами на суспільність руську, духовенство і патр. Теофана; виправдує посвященнє владиків; запевняє, що вони не шукали тут нїяких особистих користей, і радо зречуть ся своїх прав до владицтв, коли король схоче виконати своє право презентації і визначить на сї владицтва осіб православних: Теофанове посвященнє було вимушене потребою, бо король перестав презентувати владик патріархови 3).
Меморіал сей мав заступити особисте оправданнє митрополита з владиками перед королем. Митрополит згадує бажаннє короля, висловлене минулого року перед Курцевичом — аби владики ставили ся перед ним. Він признає, що випадало б йому з арх. Смотрицьким явити ся перед королем, подякувати за ласку, за прислані охоронні листи („ґлейти”) — „але і недостатки наші, і здоровля мого велика нездатність не дали тому можливости”. Митрополит і архіепископ за лїпше вважали тримати ся своїх резіденцій, нїж здавати ся на ласку королївську, хоч би і з охоронними грамотами.
