Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗

Річард, здавалося, оточив її сяйвом, тримаючи в теплих, люблячих обіймах.

Екстаз сильфіди в порівнянні з цим блаженством здавався тортурами. Такого, як зараз, вона не відчувала ніколи в житті. Вона відчувала, як його тепле, животворне чарівництво заповнює кожну клітинку її тіла.

Їй здавалося, що вона заново народжується на світ. У ній завирувало життя.

Сльози щастя потекли з очей Келен, коли магія Річарда абсолютно її затопила.

Коли нарешті він відпустив її, вона могла рухатися і не відчувала болю.

Ноги її слухалися. Вона відчула, що у неї знову все на місці. Вона здорова.

Річард витер кров з її губ і пильно глянув їй в очі.

Ставши поруч з Річардом на коліна, Келен поцілувала його, і в рот їй потрапили його солоні сльози.

Вона відсторонилася, тримаючи його за руки, і заглянула йому в очі. Він здався їй якимось зовсім новим. Вони разом тільки що пережили таке, що не висловити словами, не осягнути розумом.

Келен встала і простягла йому руку, щоб допомогти піднятися. Річард теж витягнув руку вперед.

Але в наступну мить він упав ниць. — Річард! — Келен кинулася до нього і перевернула його на спину. Він ледве дихав. — Річард. Будь ласка, Річард, не залишай мене. Благаю, не залишай мене!

Вона вчепилася йому в плечі. Його всього лихоманило. Він не розплющував очей.

Кожен вдих давався йому насилу.

— О, Річард, прости мене. Я втратила книгу. Будь ласка, Річард, я люблю тебе. Не помирай, не залишай мене одну.

— Обернись, — почувся чийсь голос, луною прокотився по кімнаті.

Келен повернула голову. Голос здавався нереальним. Вона не могла нічого зрозуміти. І раптом її осяяло.

Келен пошукала очима і побачила срібне лице сильфіди, яка простягала їй чорну книгу.

— Господарю це потрібно, — сказала Сильфіда. — Візьми. Келен схопила книгу. Спасибі! Спасибі, Сильфіда!

Келен схилилася над Річардом, щоб взяти чаклунський пісок, але на ньому не було його великого поясу з кишенями.

Вона кинулася до Каре, все ще прив'язаної до стін. Голова Кари моталася з боку в бік, немов Морд-Сіт не знала, що Річард її вже зцілив. Вона все ще билася в катівнях свого жаху.

Зедд говорив Келен, що дар не в силах впоратися з хворобами розуму.

— Кара! Кара, де ви ховали Річарда? Де його речі? — Кара не відповідала.

Келен схопила з підлоги ніж і перерізала мотузки. Кара лежала не рухаючись.

Келен взяла лице Кари в руки, примушуючи Морд-Сіт подивитися їй в очі.

— Кара, вже все добре. Щури пішли. Їх більше немає. Ти в безпеці.

Річард вилікував тебе. Ти знову ціла і неушкоджена.

— Щури, — пробурмотіла Кара. — Заберіть їх від мене. Будь ласка.

Будь ласка… Келен обняла її.

— Кара, вони пішли. Я твоя сестра по ейджу. Ти мені потрібна. Будь ласка, Кара, повернися до мене. Заклинаю. Кара тільки бурмотіла.

— Кара, — Келен вже ревіла в голос, — Річард помре, якщо ти мені не допоможеш. У замку — тисячі кімнат. Я повинна з'ясувати, де ви його ховали. Прошу тебе. Кара, Річард допоміг тобі. Тепер йому самому потрібна допомога — або він помре. У нас немає часу. Ти потрібна Річарду.

Погляд Кари став прояснюватися.

— Річард?

Келен витерла сльози.

— Так, Річард. Поквапся, Кара. Мені потрібен пояс Річарда. Якщо я його не знайду, Річард помре.

Кара протерла зап'ястя, що стали раптом абсолютно гладкими, немов у них ніколи не впивалася мотузка. Вона провела рукою по животу. Навіть старі шрами зникли без сліду.

— Я здорова, — прошепотіла вона. — Магістр Рал мене зцілив.

— Так! Кара, прошу тебе, Річард вмирає. У мене є книга, але мені ще потрібно те, що сховане у нього на поясі.

Кара різко сіла і натягнула свій червоне шкіряний наряд. Вона застебнула його на два гудзики і схопилася на ноги.

— Пояс. Так. Залишайся з Магістром ралом. Я зараз його принесу.

— Поквапся!

Кара вилетіла з кімнати. Келен притиснула до грудей чорну книгу і схилилася над Річардом.

Він ледве дихав. Вона знала, що кожен новий подих може виявитися останнім. Свої останні сили він віддав Карі і Келен.

— Добрі духи, допоможіть йому. Дайте йому тільки трохи часу. Благаю вас.

Він стільки вистраждав. Благаю вас, дайте йому трохи часу, щоб я встигла знищити цю мерзенну книгу.

Келен схилилася над ним і поцілувала його губи.

— Тримайся, Річард. Тримайся заради мене, прошу тебе. У нас є книга. Я знаю, як її знищити. Благаю тебе, тільки тримайся.

Келен встала на коліна біля дверей і поклала книгу, розкривши її на третій сторінці, тому що, як тільки Кара повернеться, можна буде почати.

Вона вдивлялася в зображення пустелі. На фантомі, створюваному книгою, були піски і бархани. Келен дивилася на це безплідне місце і бачила на піску руни і лінії, що утворюють геометричний візерунок.

Її погляд був прикутий до цих ліній, які крутилися і крутилися у неї перед очима. Там, в рунах, було світло. Воно спалахувало сильніше, і кожна іскорка сяяла їй, кликала її.

— Мати-сповідниця! — Закричала Кара, трясучи Келен за плечі. — Ти мене чуєш? Я принесла пояс Магістра Рала.

Келен закліпала і труснула головою, відганяючи мана. Потім схопила пояс і розстебнула кістяну застібку кишеньки, в якому Річард зберігав чаклунський пісок. Усередині лежав шкіряний мішечок з білим піском.

Келен кинула на сторінку жменю білого піску.

Світло закипіло і закрутилося. Келен відвернулася від книги і дістала з кишеньки на поясі другий шкіряний мішечок. Вона обережно відкрила його двома пальцями і побачила всередині чорний чаклунський пісок.

Раптово вона зупинилася. Потрібно зробити щось ще.

Слова. Натан велів сказати слова, ці три дзвіночка, перш ніж сипати чорний пісок. Три слова. Але що ж це за слова?

Вона не могла їх пригадати. Їй здавалося, що вона ось-ось їх зловить, але вони вислизали. Келен була в сум'ятті. Вона відчайдушно напружувала пам'ять, але слова не приходили.

Річард записав їх на долоні. Келен обернулася до нього, щоб прочитати їх і застигла.

Дрефан ще чіплявся за життя. Йому вдалося піднятися, і, притулившись до колодязя сильфіди, він заніс меч. Річард лежав зовсім поруч, і Дрефан збирався його вбити.

— Ні! — Скрикнула Келен.

Але меч вже опускався. Примарний божевільний сміх рознісся по кімнаті.

Келен викинула руку до Дрефану, закликавши синю блискавку, щоб захистити Річарда. Блискавка не з'явилася. Її магія була оточена стіною.

Кара теж кинулася до Дрефану, але вона була занадто далеко. Їй не встигнути.

Меч вже майже опустився.

Срібна рука здійнялася з колодязя і схопила Дрефана за плечі. Келен затамувала подих.

Інша рука закрила йому обличчя.

— Дихай, — проворкувала Сильфіда голосом, обіцятиме угамування пристрасті, голосом, обіцятиме насолоду. — Я хочу, щоб ти доставив мені задоволення.

Дихай.

Груди Дрефана піднялася, і він вдихнув Сильфіда.

Він стояв нерухомо, але, коли Сильфіда відпустила його, завалився набік. Він видихнув, випускаючи Сильфіда зі своїх легенів, але вона витекла з його рота і носа не срібною, а червоною.

Раптово Келен відчула, що її магія повернулася до неї.

Дрефан був мертвий. Поки вони обидва живі. Так звучали слова.

Вона була вільна від клятви. Вітри повернули їй магію.

Річард уривчасто задихав. Це повернуло Келен до дійсності. Вона ковзнула до нього і розкрила долоню, на якій Річард записав ці три слова.

Але їх не було. Кров Дрефана змила все, що Річард написав собі в нагадування.

Келен закричала в безсилій люті і знову кинулася до відкритій книзі.

Вона не могла пригадати слова. Відчай охопив її; вона не могла викликати в пам'яті ці три слова.

Що ж робити?

Може бути, просто кинути чорну піщинку на білий пісок?

Ні. Вона добре розуміла, що не можна нехтувати вказівками такого чарівника, як Натан.

Вона обхопила голову руками, немов намагалася вичавити ці три слова зі свого мозку. Кара опустилася поряд з нею на коліна і схопила її за плечі.