Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Але й з усіма сими реверансами послів не зразу допущено до самого Потоцкого. З початку приймав їх Кисіль, “за позволеннєм і дорученнєм” гетьмана, і в тім стилю наївної пів-орієнтальної дипльоматії, що характеризує однаково і польську і українську сторону, по своїм миролюбнім листі взяв тепер-коли вдалось переговори завязати, тон дуже гострий. Виясняв, що Потоцкий не може їх прийняти (як король під Берестечком), козаки мусять доказати наперед свою добру волю: або віддати живим Хмельницького і цілком здатися на ласку королівську, або побити Татар, що з ними, а всіх мурз віддати Полякам. По такім вступі-на котрий козацькі посли мусіли, очевидно, відповідати звичайними смиренними фразами, як у таких обставинах водилося,-другого дня допущено їх перед Потоцкого, в ефектній військовій обстанові: “саме під той час коли військо сідало на коней і вся воєнна музика веселе і голосне ехо видавала”. Посли упали до ніг гетьмана і подали йому лист Хмельницького. Потоцкий прочитавши почав їм вичисляти всі козацькі злочини-“особливо ту нещирість, що Хмельницький по Орду післав, а вони тут по милосердє приїздять”. “Через те я Хмельницькому відписати не можу, бо не узнаю його за гетьмана вашого, коли він підніс руку на його кор. мил., тільки до вас напишу, що маю в одній руці доручений королем меч, а в другій милосердє, вибирайте собі що хочете. Бо я не можу приступити з вами до трактатів инакше, тільки по тім як ви одно з тих двох учините, що вам п. воєвода київський моїм іменем напише. Маєте часу на опамятаннє три дні-до середи: (коли не зробите) зараз я з литовським військом наступлю і кров християнська мусить пролитися. Бога сил небесних беремо в поміч, щоб він нам допоміг. Не покладаємося на сили і міць війська королівського, тільки на саму справу нашу, що вона знайде у Бога поміч”. Так переказує сю пишну промову дневник, і додає, що по тім зараз оден з послів (Каторжний) спішно поїхав “на Русаву” з шл. Нагорецким, післаним з польської сторони, а другого посла затримано в польськім обозі як закладника, замісць сього Нагорецкого 17).
Примітки
1) Кн. III с. 80. Коротше, але подібно висловлюється Ґоліньский: “Хмельницький з козаками, довідавшися про смерть його (Вишневецького), веселилися, тріумфуючи, що вже Бог відобрав Полякам оборонця, щасливого переможця, котрого завсіди найбільш боялися як козаки так і Татари і Москва” (дальше відтято-с. 527).
2) Taк я розумію сі попсовані назви копій: Iawzienia, Urzenicy-р.Узінь на полудне від Василькова.
3) Що було два листи, виразно каже Потоцкий в своїй реляції королеві-що я питую далі. Одержав він їх, видко, не одного дня (“в тих днях”), першим мабуть був одержаний коротший лист, захований в збірці Піноччі, ркп. 310, з титулом: Соріа listu od Chmelinickiego na Vrzenicy z taboru iego mil 6 za Biala Cerkwia do і. m. р. krakowskiego de data 22 augusti 1651, і в инших збірках (Теки Нарушевича 145, с. 255, з датою 22 серпня, але без місця, Осол. 2286 л. 181 з дописаною датою 27 серпня). Зміст листу поданий в обозовім дневнику під днем 24 серпня (Staroz. І с. 345), в реляції нунція з 9 вересня (с. 34), у Пасторія (Historiae Plenioris c. 259) ближча підходять до сього варіянту (Піноччі). Але ширший лист, виданий в збіріці Міхаловского с. 642 з помітою z taboru lawzienia, без дати,-писаний мабуть був раніш, бо вказує конкретну притоку: вищезгаданий лист Потоцкого до Білоцерківців. Що він обертається в сфері загальних миролюбних міркувань, не даючи нічого конкретного-се теж підходить до такого першого ballon d'essai. Поміркувавши, що годилось би вказати якусь реальну базу переговорів-зборівські пакти, гетьман чи його писар міг вислати пізніш другий лист на сю тему. Але до польського обозу був першим принесний та першим став звісний сей другий лист: обозний дневник говорить про нього як про перший, і власне він наробив розголосу, як показчик перелому в відносинах.
4) Так в копії Staroz., се буквально той сам початок, що в капітуляційнім (першім) листі Хмельницького під Зборовим (див. т. VIII с. 207). Не звати чи Хмельницький (чи його писар) свідомо повторяв сю вступну фразу. В копії Піноччі її нема.
5) Характеристична ідея божого суду, що так нагадує наше староруське лицарство.
6) 28 серпня н. с.
7) Теки Нарушевича с. 277-8, див. вище с. 341 прим. 2.
8) Листа сього досі не знайшлося, оповідає про нього обозова реляція- Staroz. c. 346.
9) Staroz. c. 290 і 346.
10) Польський дневник оповідає, під днем 3 вересня: “Приведені язики розповіли, як білоцерківські козаки сильно мучили двох товаришів з нашого війська, хотячи довідатися про наші сили. Ті товариші так мужно на тортурах тримались, що однозгідно говорили про наше військо: Се те-ж військо що під Берестечком, тільки короля немає, а посполите рушеннє замісць себе виправило з військом своїх людей. Потім їх горілкою і медом кропили й добрими словами хотіли витягнути число війська, але ті говорили те ж саме що на муках. Вночи післали їx признання Хмельницькому і просили, аби зволив їм (білоцерківській залозі, очевидно) піддатися польському війську, або добру поміч подав. Кільканадцять Німців вбито там на палю, а инших на рожнах пекли, за те що їx сотника під Трилісами також палею покарано”. Staroz. c. 292.
Під 12 вересня: “Ввечері прийшла відомість, що кількадесять козаків заскочило в одній пасіці 20 нашої челяди.Челядь наша почала тікати, а козак догонивши одного челядника, зірвав з нього кунтуш і закричав: “говорить з нами, Ляхи!” І почали козаки говорити. “Пощо землю псуєте? Пощо пасіки грабуєте? Ми се знаємо, що у вас отрублено (подано до загальної відомости при трубнім сиґналі), аби ви не псували, не палили, пасіки лишили!” Почала челядь виправдуватися: “Ми того не знали”. Відказали козаки: “Сказали старші, що вже мир буде,-а ви землі не псуйте!” А тоді побачили між челядю одного чужоземця, взяли його й почали бити самопалами і волосся на нім рвати, кричали: “А ти пощо землю псуєш? Инша Ляхам, инша вам-бо ти пожичаний чоловік” (так). І так обірвавши йому волосся на голові, пустили його” (с. 297).
11) Staroz. І с. 290, під 30 серпня.
12) Універсал з 31 серпня в Архиві Ю. З. Р. III. IV с. 603. В луцьких книгах він був записаний 9 вересня, кілька день пізніше мусіли його знати в Київі і в козацькім таборі.
13) Коховский с. 288.
14) Невидана реляція (мабуть Мясковского), з дня 31 серпня:
Яка то хитрість була Хмельницького, що як хитрий лис хотів би під претекстом переговорів вискочити з наших операцій і взяти собі їх ініціятиву, ясно побачиш ваша кор. м. з його листів і листів господаря... Нас тут під Хвастовом затримують, уже кілька день, дві причини. Одна-се недуга й. м. пана краківського. Але се не було б так важно, коли б не затримувала нас кунктація князя старости жмудського (Радивила), що з поважних причин, як обережний гетьман, вказує на ріжні труднощі, і тому не дуже поспішає з сполученнєм. Вже дві тисячі нашого війська пішло на зустріч війську литовському, і наші посли: пан підсудок браславський і пан Мінор; з години на годину чекаємо згоди: буде чи не буде. Вже й пан краківський, до певної міри прийшовши до сил, хотів би рано рушити-тільки ще, як бачу, не рішив: чи здобувати Білу Церкву-обсаджену залогою в 40 тис. козаків що найменше,-чи минути Білу Церкву і спільно з литовським військом іти на Хмельницького, де б він не був. Бо то певно, що з одного місця він дату пише, а де инде ховається! Орди чекають-що найдальше в останніх днях вересня має прибути вся, кажуть козацькі язики; в самій Білій Церкві нема більш як 60 коней Татар, як сьогодня казав реєстровий козак, зловлений вчора п. Чапліцким. Александренко з Подністрянським (ркп. хибно: Poddnieprskim) полком мав війти до Білої Церкви. І то певно, що наоколо міста почали сипати сильні вали”. Теки Нарушевича 145 с. 279-280.
