Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (онлайн книга без TXT) 📗
Натомість далї на північ і схід, в гори, і рука правительства й руки угорського привілєґіованого панства, сьвітського й духовного, входили лише поволї. Процес освоєння гірських околиць, очевидно, припадає, на XIII в. головно, з виїмком східнього кута, освоєного ще пізнїйше.
Головнїйшим способом для такого освоєння угорське правительство уважало власне будову державних замків. В одній грамотї з початку XIII в. (1209) кор. Андрій каже про замок Уйвар (Новий город), що його збудовано на ново на спеціальний наказ його попередників „в незалюднених горах, аби тим вигіднїйше й безпечнїйше люде могли переходити через ті незалюднені місця та аби лекше сходили ся люде туди й засновували села під горами” 31). Подібне читаємо столїттє пізнїйше про східнї околицї: відбираючи з приватного володїння замок Visk (рус. Вишково над Тисою, в теп. полудневім Марамароші), король мотивує се тим, що той замок „тепер нам і державі нашій дуже потрібний з огляду на потреби людей і кольонїстів, зібраних в Мармароші” 32).
Такий королївський замок ставав резіденцією королївських урядників, помічників наджупана, що мали близший нагляд над місцевою людністю і могли лекше потягати її до ріжних повинностей. Під охороною його лекше й безпечнїйше могли осїдати протеґовані правительством привілейовані осадники — чи то угорські пани й духовні, чи то Нїмцї кольонїсти, чи то ріжні воєнно-служебні з катеґорії йобадьонів і удворників 33). Свобідні, неосаджені землї уважали ся землями замковими, королївськими; такими-ж ставали землї йобадьонів і удворників, що вмирали не лишаючи синів, або землї забрані за провину й непослух. Всї вони ставали предметом королївських роздавань, головно новим осадникам-чужинцям, що таким чином все в більшім числї втискали ся між тубильну людність. В більших же наданнях королї роздавали не тільки землї порожні або залюднені півсвобідною людністю (servientes castri), але і разом з удворниками та йобадьонами що на них сидїли; так нпр. бачимо йобадьонів між людьми монастирів і панів, хоч документи й не кажуть, чи то були йобадьони набуті разом з маєтностями, чи такі що добровільно їм піддали ся 34). Численнїйші маємо факти скуплї земель від йобадьонів, що змушені бідністю, а може й пресією можного пана, продавали за королївським дозволом панам свої ґрунти. Всїми сими способами ширила ся привілєґіована земельна власність, витискаючи та пролєтаризуючи місцеву людність і зводячи її до становища панських підданих.
На території, котрою займаємо ся, можемо в XIII в. на підставі документів вказати такі замки: Уйвар на Торицї, Шариш і Шоувар на Топлї, Шатор, Землин і Поток (теп. Шарош-поток) над Бодрогом, Уж-город (Ungvar) над Угом, Мункач (або Мукач) над Латорицею, Боршова над Боршовою, Вишк над Тисою; Густ над Тисою пізнїйші письменники кладуть ще на XI в., але в документах я не стрів про нього звістки перед XIV в. 35).
Статистику панської, взагалї привілєґіованої власности нам годї переводити на основі тих — завсїди припадкових і в порівнянню з дїйсністю нечисленних документів, які нам заховали ся. Годї одначе не запримітити, що тим часом як для Шаришської, Землинської й Ужської столицї можемо з XIII в. вказати по кільканадцять і навіть по кількадесять документів про привілєґіовану власність, для Бережської маємо вже ледво десяток, а для Мармароша за весь XIII в. я не потрапив знайти анї одного з виїмком його полудневого-західнього кута, що належав до Уґочі (Вишк з околицею). Сї релятивні числові відносини сьвідчать про те, що вже зазначив я вище: що розміри правительственної інґеренції і з тим разом — привілєґіованої власности зменьшали ся в напрямі не тільки з полудня на північ, але і з заходу на схід. Слабою інґеренцією правительственних сфер — так що Мармарош був для них зовсїм „землею незнаємою”, поясняєть ся спір за десятину з Мармароша, що виник в остатнїх роках XIII в. між катедрою еґерською і семигородською; очевидно, доти інтересовані катедри не мали відомостей про якусь католицьку людність Мармароша 36) і тільки з інтензівнїйшими заходами правительства коло кольонїзації його явила ся перспектива якихось доходів звідти.
Економічний розвій сих країв і заразом — розвій панської власности можуть нам схарактеризувати численні акти купна-продажі маєтностей між панами і закупна їх від дрібних бояр; вони показують, що панське господарство закорінило ся тут і що пани потягали з сих своїх маєтностей відповідні доходи. Подекуди ми маємо при тім і цифри заплаченого гроша: вони показують, що маєтности на підгірю й навіть у горах цїнили ся вже досить значно, хоч і низше нїж на рівнинї. Нпр. Пуд продає комесу Симеону землю в Шаришській столицї, на самій границї 37), за 30 гривен (марок) срібла. Иньший пан промінює свою маєтність в ком. Абауй, в полудневій його части, за дві маєтности гірські, на горішнїй Торицї, за засїками, з доплатою 60 марок чистого срібла, „бо сї маєтности лїпші й користнїйші” 38). Йобадьон Унґварської столицї Чепан за дозволом короля продає свою маєтність Чепель, недалеко від Унґвара, за 40 гривен 39). Бояре з Цибави (Tiba) в тій же столицї, але далї в гори, коло Собранець, продають третину свого села за 80 гривен, а по тім решту (чи може цїле) — за 300 гривен 40).
Полишаючи на боцї сю виїмково високу цїну, й иньші цїни треба признати за досить високі, коли пригадати нпр. цїну заплачену Володимиром Васильковичом за волинське село Березовичі (50 гривен кун, 5 локоть скорлата да бронЂ дощатыє). Стрічаємо, що правда, й низші цїни: нпр. земля Benenyg в Унґварській столицї продаєть ся за 16 гр., за туж цїну й тамже половина землї Воян, і т. и., але тут могли бути й спеціальні причини (про котрі низше) 41). На рівнинї Тиси бачимо цїни вищі: так пани продають в Угочськім комітатї (отже досить далеко на схід), при кінцї XIII в., землю Чорний потік за 60 грив.; в Землинській столицї фундатор Лелеського монастиря еп. Бенедикт купив десь на початку XIII чи може при кінцї XII в. село Дюрч за 83 гривни з ріжними додатками; друге село Залуку над Тисою той сам епископ купив на початку XIII в., дуже принагідно, разом з людьми за 82 гривни, і т. и.
Джерелом доходів і вартости маєтностей в горах мусїли головно служити полонини — випас худоби; до сього прилучали ся доходи з лїсів 42); подекуди розробляли ся мінералїї — нпр. в одній маєтности Шаришської столицї згадуєть ся вапнярка 43); під Шоваром в XIII в. була баня сільна 44), що давала дуже значний дохід: державець Сольногорода (Шоувара) записав свому сестричичу 100 гривен річно з доходу сеї банї 45). Вказівок на якусь ширшу господарську культуру в горах я не знайшов, хоч нпр. коло Шоувара, між Торицею й Топлею, згадуєть ся млин і орна земля 46); згадка про міст на Торицї в одній грамотї 47) показує, що тут не було так дуже не культурно. Далї на схід мусїло тої культури бути меньше.
На підгірю, як я вже сказав, рільництво було добре розвинене, а трохи далї на полудень була широка культура винограду; істнованнє мит на дорогах вказує на розвинену комунїкацію 48).
Так само як меньшала правительственна інґеренція й привілєґіована кольонїзація, в тих же напрямах з полудня на північ і з заходу на схід мусїли зменьшити ся впливи угорського права на орґанїзацію місцевого житя й відносин. На підгірю ми знаходимо всї суспільні верстви, які знало се право: шляхту, духовенство, йобадьонів, привілєґіованих кольонїстів, селян непривілєґіованих і замкових слуг 49). Далї в горах такого богацтва суспільних катеґорій угорського права ми не стрічаємо в наших документах; тільки звістки про йобадьонів стрічаємо ми часто, в столицях Землинській і Унґварській, і то не тільки на підгірю, а й подальше: як нпр. в згаданих актах продажу боярської маєтности Цибави, на границї справдешнїх гір. Стрічаємо також замкових слуг ріжних катеґорій: ловчих, осочників,птицеловів і т.и. 50).
