Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (онлайн книга без TXT) 📗
Більше руського елємента можна a priori припускати між йобадьонами наших столиць; деякі імена їх дїйсно звучать досить по руськи 68), але знову дуже покладати ся на сї созвучности трудно. З далеко більшою певностию можна вказати тут присутність чужих елєментів 69), хоч на неруськість імен також не все можна покладати ся, як показують наведені вище імена документальних Русинів. Велику ролю мусїв грати руський елємент між слугами замків, монастирів, панів (про свобідних господарів ми не маємо нїякого матеріалу в руках): так між слугами Лелеського монастиря звертають на себе увагу такі імена як Ivanes (дуже богато), Zemko (чит. Семко) і т. и. 70); вище я мав нагоду назвати слуг comitis Elyas de Bogda — Симона Іванового сина й Петра Прибиславового і т. и. 71).
Що мадярський елємент уже тодї досить значно втискав ся між руський, про се окрім особових імен сьвідчить і значний процент мадярських або змадяризованих імен осад, згаданих в документах: припустити, що всї вони з'явили ся в документах тільки в королївській канцелярії, переложені чи перероблені на мадярську мову її писарями або подиктовані Мадяром-петентом, по моєму — не можливо; петентам як раз було важно, аби інтересна для них місцевість названа була іменем уживаним на місцї — чи у тубильної людности, чи у його земляків-приходнїв, осадчих, — аби не вийшло баламуцтва 72).
Не согіршу ролю в розвою мадярської кольонїзації мусїли відограти також латинські монастирі і взагалї релїґійнї конґреґації, досить численні і на сїй території. Вище я згадував про монастирі в Серенчу і Лелесї, тепер назву ще нпр. громаду цістерсів в Бардїєві 73), громаду рицарів св. гробу, що дістала в 1212 р. землї над Топлею 74), громаду хрестоносних рицарів в Габолтові, звістну з першої пол. XIII в. 75), нїмецьких рицарів в полудневім Мармароші, звістних нам уже на початках XIII в. 76).
Осібне місце між елєментами руським і мадярським займали нїмецькі кольонїсти. Початки нїмецької кольонїзації полудневого Підкарпатя датують другою половиною XII в. і уважають сю давнїйшу кольонїзацію нижне-нїмецькою (фляндрською). Але сильнїйше кольонїзація розвинула ся в XIII в., з Саксонїї, разом, а по части — і в звязку з нїмецькою кольонїзацією Польщі, й ся новійша кольонїзація покрила давнїйшу, про котру тепер тільки можна здогадувати ся. Татарське спустошеннє не мало вплинуло на розвій сеї кольонїзації: Нїмцями хотїли угорські королї винагородити тодїшнї страти людности, як се робили польські, а навіть і руські князї. Головним тереном сеї кольонїзації на угорській Руси було русько-словацьке пограниче: Спіш і по части Шаришська столиця. В Спішу Нїмцї й чисельно грали важну ролю, і звязали ся в досить поважну орґанїзацію. Поодинокі кольонїї їх ішли і далї на схід. З західнїх громад згадаю Пряшів (Eperies), Кошицї (Kaschau); Бардїїв нїмецька кольонїя засїла ся, здаєть ся, також чи не в XIII в. ще, хоч осадчий привилей дано її доперва в 1320 p. і то наче ново осїлій 77). На підгірю маємо нїмецькі кольонїї в Satoralja-Ujhely, Saros-patak (обидві коло Бодрога), Luprechthaza (тепер Beregszasz) 78). В першій чверти XIV в. розвиваєть ся нїмецька кольонїзація полудневого Мармароша: нїмецькі кольонїсти згадують ся в Густї, Вишкові (Visk), Тячові (Tesco, що називало ся властиво Teutsch-au), Довгім полї (Husszumezo) 79). Як бачимо, глубше в руську територію ся кольонїзація не сягала.
Кольонїзація ся знаходила особлившу опіку в правительстві, що змагало ся її можливо ширити — з мотивів кольонїзаційних і фіскальних, і старало ся показати її всяку ласку (hospites nostri carissimi). Громади мали повну самоуправу — звичайно самі вибирали собі старшину (villicus) і сьвященика; інґеренція провінціональної адмінїстрації була тїсно обмежена: тільки в важнїших карних справах як убийство, пролитє крови, крадїж, мав над кольонїстами суд наджупан, в усім иньшім судив їх сам війт. В свою громаду вони могли приймати кождого свобідного й також свобідно з неї виступати. Зобовязання супротив держави обмежали ся певною грошевою платою з ґрунту, що правда — досить значною 80).
Примітки
1) Про документальний матеріал для історії Угорської Руси й лїтературу її провінцій див. в прим. 14.
2) Вибираю цїкавійше з топоґрафічної й хороґрафічної номенклятури: Maltzov, Obruchno (Обручно), Raslavicz (Раславицї), ур. Pricluchyn, p. Grabouch, Kuchyn, гори Besczad (Бещадь) — в Шаришській стол. — F. IV. 3, с. 204, C. Аrр. VIII. 242, С. Р. 131. В Зелинській: Chernatolo (теп. Ag-Csernyo, пень черн). Polyen (теп. Polyan), Pomochy (Помоч), Gyurcs, Lezna (теп. Leszna, Лїсне) і Chemerna (теп. Чемерне) і коло них Sepultura Ruthenorum над Лабірцем, p. Jezenow, лїс Gorboucha, p. Potok, ур. Bodowan, c. Chychywa (теп. Чичава) i Wysno (Вишня на Топлї), Staara (теп. Стара), Butka, Galach — F. VII. 5 с. 204-8, V. 2 c. 79, V. 3 c. 533, С А. VII. 300, 361, XI. 518, XII. 13.
В Ужській: Zaluchka (теп. Zalacska, Залужицї), Radich, Chechyr (теп. Csicser, Чичеровцї), Zyrutwa (теп. Стретава, мад. Szeretwa), yp. Criua, Rebren, Luchka, c. Polon, p. Jezeneu і маєтність Jesenev, yp. Tesla, p. Bresincze, c. Ruzka (Руська, друга Руська в ст. Землинській, згад. в XIV в. — C. And. IV. 265,) c. Woyan — C. A. VII c. 302, VIII c. 66, 91, IX c. 240, X c. 299, F. IV. 3 c. 380, C. P. VI c. 181, 331, 396, VIII c. 440. В Бережській: Zolwa (теп. Szolywa, Свалява), Beregh, Borod, Dobron, Zolonka, Chorna woda, Konachna, Harazdow, Kothna, Jasnapatak, p. Beberke, Prenez, оз. Uztro — C. A. V, c. 135, VIII. 260, 345, C. P. VI. 168, VIII. 98. Про мадярську трансскріпцію див. в прим. 14.
3) Див. т. І c. 196-200.
4) Лавр. c. 124.
5) Див. про се вище c. 413-4 і 449-50.
6) Див. т. III гл. 1.
7) Heinricus Stephani regis filius, dux Ruizorum in venatione ab арrо discissus perit flebiliter — Ann. Hildesheimenses, Моnum. Germ. historica Scr. III c. 98.
8) Nuntius ad regem (до угорського короля) dirigitur, qui tunc in marchia Ruthenorum morabatur (Vita Chunradi regis — Monum. Germ. hist. Script. XI c. 74). Тяжко прикладати сю звістку до Галичини, як робить нпр. Ґрот (Изъ исторіи Угріи c. 24), звязуючи се з участию Угрів в боротьбі Володаревичів і Васильковичів — ледво чи поїхав би посол до угорського короля так далеко.
9) Bidermann ор. c. II c. 59, Lehoczky Beregvarm. Monogr. I, c. 117.
10) Нпр. для Шаришського комітату див. Fejer III. 1 c. 79 (1209), для Землинського — Ib. c. 163 (1214), Унґварський — ibid. (Martino (comite de) Zemlin, Benedicto (comite de, Hunguar, Бережський — Endlicher Monum. Arp. c. 718 (Mesku comes de Beregu). По імени свого столичного замку ком. Бережський називав ся також Боршівським — in comitatu de Borsua — Cod. Arpad. IX c. 333, Неуm comes de Borsoha — Endlicher p. 709.
11) Див. Szirmay Not. hist. com. Zemplen. с. 12 і 37, пор. нпр. Cod. Arpad. VIII c. 6, XI c. 518, Cod. Patrius VIII c. 176 i т. и.
12) Mihalyi c. 77, 78, 127, Csanki c. 410.
13) Нпр. Fejer V. 3 c. 87, VI. 2 c. 253, VII. 2 c. 147, Stifmay Not. Ugoch. c. 71.
14) Мармарош — Marmarisius, Mammarus, Cod. patrius II c. l (1199), Fejer VI. 2 c. 253 i 387 (1300).
15) Нпр. в документї 1303 p. Nicolaus voyvoda, comes de Ugocsa et Marmarusio; на документї 1327 p. вже маємо Stepha(n)o de Marmarusio (comite) — Fejer VIII. l, 147, VIII. 3, 212, пор. Cod. Patrius V. 108.
16) fo-ispany, comes parochialis по латинї.
17) Mocud centurio Землинської столицї — Endlicher c. 646.
18) Див. нпр. наданнє замкової землї Каяти, auferendo ab eodem castro et a iurisdictione comitis de Sarus pure et simpliciter eximendo — Cod. Patr. VIII, 451.
