Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Веліли ми гетьманові нашому наказному Ів. Золотареикові нинішню зиму зимувати в Бихові. А вам усім наказали ми бути з ним, а по поживу їздити в повіти Старо і Ново-Бихівський та Могилівський. Дозволили брати по селах поживу людську і кінську стільки щоб ситим бути, а зайвих кормів не брати і селянам ніякої шкоди і грабіжу не робити-аби селянам і повітовим людям ніякої кривди не було. І як до вас ся грамота прийде, ви б полковники і т. д.-все військо, яке тепер з гетьманом наказним (пробуває) і ті що виїхали з війська, ранені чи здорові, та живуть по домах своїх,-ви їдьте назад з старшиною своєю на нашу царську службу і зимуйте в Бихівськім та Могилівськім повіті (повтореннє попереднього). Повітів не пустошіть, селян не розганяйте, живіть в повітах обережно, без своєвільства, в послушности наказному гетьманові у всім. Заборону зробіть війську під карою смерти, щоб ніхто ніде ніякого лиха не чинив. Коли ж хто нашу заповідь переступить і вчинить в повіті насильство, грабіж або вбийство, або гетьманові нашому буде непослушний і своєвільний, ми таких людей за їх злі вчинки і самовільство веліли гетьманові нашому наказному без милосердя карати смертю-аби видячи таке й инші не важилися того чинити і на добрих і лицарських людей безчестя не стягали” 12).
Остання фраза показує, що грамота складалася з участю Золотаренкової канцелярії. Наскільки сі грамоти були йому дійсно потрібні, нам тяжко судити. Але що вони обидві-і грамота гетьманові і сей обіжник, з ініціятиви самого старшини, творили дуже неприємні з становища української державности і військової автономії прецеденти царського мішання до внутрішніх військових справ, се я вже зазначив. Вернувшися до свого табору, Золотаренко звернувся до царя з проханнєм повернути назад частину війська вислану під Витебськ з його братом. Він вказував на те що неприятельські сили громадяться під Бобруйськом, язики заповідають наступ литовських гетьманів-“а ми, військо Запорізьке, розділене-одно тут, а друге під Витебськом на службі в. цар. вел., і через сей розділ військо не може справно вести діло-як то кажуть: розріжненими і упертими кіньми зле плуг оре”. Прохав також прислати московської піхоти зо 2 тисячі-на страх неприятелеві: “ми їх здоровє (московських вояків) на свої руки беремо, і рівно з ними голови наші будемо класти”. Також пороху й гармати до стріляння запальними кулями-“аби ми могли тих розорителів нашої православної віри запалити з їх городом-бо город деревляний, доми дуже великі і густі, розумний і научений чоловік зможе їх спалити відразу”. Заразом одначе висловляв побоюваннє, чи вдасться йому тут утриматися, під неприятельським натиском, після того як Москва зводила своїх людей з лінії Дніпра. “Стоїмо під городом неприятелів в. цар. вел., наче змію держучи за пазухою, і безнастанно її остерігаючись, а також і инших (неприятелів), про котрих знаємо певно, що не загаються на нас прийти” 13).
Цар сповнив всі бажання що до витебського козацького відділу-велів Василя Золотаренка відтіль відправити, але своєї піхоти під Бихів післати не рішився: мовляв невідомо, чи зможе Золотарснко її у себе прогодувати-нехай наперед про се напише. Велів післати пороху 70 пудів, і соли 500 пудів-котрої теж Золотаренко просив, а про “огненну гармату” щось промовчав.
Се проханнє соли дає доволі цікаву побутову рису: “Котра сіль приходила з Покуття, ту Ляхи затримали. Друга з Волох-ту Волохи затримали. Третя з Запоріжжя-та за трудною переправою через пороги і перешкодами татарськими доходити не може” 14).
Так тяжко відбивалася затяжна війна і викликані нею політичні ускладнення на українській економіці.
Примітки
1) Тиждень перед тим, 17 н. с. жовтня, за кілька день до приїзду Сомченка, поїхав з ставки царський дворянин Тургенев з звідомленнєм про підданнє цареві Смоленська і з поясненнями, чому Трубецкой не пішов в заповіджену експедицію під Луцьк-коли б про се гетьман спитав (про сю місію далі). В листі післанім з Сомченком, цар уважав потрібним пояснити сей інцидент з огляду що гетьман в листі з 16 (25) вересня, привезенім Сомченком, підчеркував се, що ні від Трубецкого ні про Трубецкого він не має ніяких відомостей (пище с. 948).
2) Сибир. приказу № 1636 л. 129-136.
3) Акты XIV с. 165-6.
4) “Товаром” сим була мабуть перед усім козацька здобича, награблена в околиці, і се могло бути приводом для заборони.
5) Акты XIV с. 167-170, див. вище с. 936.
6) Акты XIV с. 170-2.
7) Тамже с. 172-3.
8) Тамже с. 181-4.
9) Тамже с. 172-3.
10) Акты XIV с. 178 прим.
11) Акты XIV с. 171-2.
12) Акты XIV с. 179-181 (дещо скорочую).
13) Акты Москов. госуд. II с. 385.
14) Тамже.
IX. ПАНОРАМА ТОГОЧАСНОЇ УКРАЇНИ. ЗАГИБІЛЬ БРАСЛАВЩИНИ. ДРИЖИПІЛЬСЬКА КАМПАНІЯ ТА ЇЇ ЕПІЛЬОҐ (СІЧЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 1655)
ПОДОРІЖ АНТІОХІЙСЬКОГО ПАТРІЯРХА МАКАРІЯ ЧЕРЕЗ УКРАЇНУ В 1654 І 1656 РР., ОПИСАНА ЙОГО СИНОМ АРХИДИЯКОНОМ ПАВЛОМ, РУКОПИСИ І ВИДАННЯ, ВРАЖІННЯ ВІД УКРАЇНИ, ПАТОС ВИЗВОЛЕННЯ, ЩО ВІДБИВАЄТЬСЯ В ОПОВІДАННЯХ ПАВЛА.
Сей рік-переломовий в політичнім життю, дає нам особливу нагоду приглянутися нашій країні в сім переломовім моменті завдяки переїздові через Україну антіохійського патріярха Макарія, описаного його сином архидияконом Павлом. З тих десятків і сотень чужоземців, що звідували коли небудь Україну і вважали потрібним щось записати з своїх вражінь і пригод, ніоден не дав такої яскравої, детальної, переповненої побутовими матеріялами записи як сей молодий Араб. Подоріж його батька-патріярха до Москви по милостиню, для визволення з довгів своєї убогої патріярхії, була першим виїздом в широкий світ, де сей малоучений провінціяльний клирик мав нагоду познайомитися з грецько-візантийським світом, в його пережитках турецьких часів, і з західньою цівілізацією-принаймі в тих відблисках, які розходилися від неї в землях балканських і східнєсловявських, і нарешті з великим східнєсловянським морем: Україною і Москівщиною, що йому прийшлося двічі переїхати від Дністра до Великого Новгорода. На Україні за першим разом він пробув 40 день, від 10 червня до 20 липня с. с. 1654 р. Потім ще, вертаючися в 1656 р., пробув на Українській землі трохи навіть довше, від 14 червня до 15 серпня, але головне значеннє має перший переїзд. З незвичайною вражливістю й безпосередністю свіжого, незагромадженого знаннями і досвідом інтелекту, з жадністю майже дикуна-ловить Павло і зафіксовує в своїх споминах вражіння-не викривлені якою небудь літературною рутиною-не маючи претенсій піклуватися ні ерудицією ні блискучим стилем, захоплений бажаннєм переказати землякам можливо докладно всі ті чуда і дива, котрі його господь сподобив побачити в тім православнім океані-подібно як наш ігумен Даниїл Руської землі пять віків перед тим побожно, і з такою ж скрупульозністю записував чуда і дива Святої землі 1). Для бідного Араба-християнина, призвичаєного бачити свою православну церкву, її віру і традицію в бідних останках, майже без сліду затоптаних турецьким пануваннєм,- чимсь неймовірним, фантастичним, казковим мусіла здаватися православна державність, православна многолюдність, незвичайно високе становище православної церкви як державної, богацтво її ерархії і головніших установ, пієтизм для її єрархії, для її приписів і обрядів, суворий риґоризм в їх виконанню. На його батьківщині, як звичайно в таких умовах поневолення, мимоволі відчувалося, що православні знижаються до виконування православних обрядів-роблять ласку предківській традиції, виявляючи деякий пієтизм своїй пониженій і підупалій церкві,-тим часом як на Україні, а ще більше на Москівщині відчувався грізний-не тільки моральний але й юридичний примус пильного виконування реліґійних і обрядових вимог. Все се автор-подорожник розуміється в особливо яскравих формах побачив аж на Московщині, і якби він побував на Україні, занурившися в московській стихії перед тим на два цілі роки, так як се йому довелося,-богато з вражінь українського життя пройшло б у його свідомости мабуть більше поверховно: воно здалось би йому слабим відблиском московського православія. Але на щастє-Україну він побачив наперед, і прийняв вражіннє східнє-словянського життя в українській формі з особливою свіжістю і безпосередністю, вони відбилися в нім незвичайно глибоко- так що стали мірилом для всього дальшого, і хоч як скромно потім виглядали в його уяві сі українські явища в порівнянню з ґрандіозними перспективами московськими, все же те що він побачив гарного, симпатичного, корисного на Україні, не стратило і пізніше своєї вартости в його уяві. Коли культурні засоби України поблідли в його очах після того як він побачив нагромаджене в Москві, і згадуючи, як колись заімпонували йому “вози книг у київських воєводів”, він потім завважає не без зневаги: “але що Київ в порівнянню з Москвою!” 2),-то з другого боку виїхавши з Москівщини назад на Україну, він записує такі характеристичні міркування з приводу свого нічлігу під сим скромним Київом:
