Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (онлайн книга без TXT) 📗

Коли не найголовнїйшим, то одним з головних моментів, що вплинув на таке сконсолїдованнє боярства, була полїтична відокремленність землї. Протягом яких чотирох поколїнь незмінно сидїла в Галичинї одна династия Ростиславичів. Не було кому приходити на галицький стіл з иньшої землї, приводячи своїх дружинників, анї виводити, виходячи на стіл в иньшу землю. Не було, вийнявши зовсїм короткі конфлїкти, внутрішнїх війн і переворотів, які б відтїсняли бояр-сторонників одного князя та заступали їх сторонниками його противника-переможця. Наслїдком того в Галичинї більше нїж де инде могла розвинути ся дїдичність серед бояр; майно, впливи, колїґації, права на певні уряди переходили і зростали з поколїння в поколїннє. Повнїйше нїж де инде дорогою вікового процесу могла злити ся тут аристократія земська з княжою, дружинною, і злучити до купи силу економічну з урядничою. До того нечисленність княжої династиї, брак князїв підручних віддавав в руки боярства такі високі й впливові становища, які по иньших землях були для них неприступні: вони займають в ролї намістників княжі столи (Звенигород, Перемишль і т. и.), мають свої великі полки, від себе роздають посади меньшим боярам, так що безпосередня залежність всього боярства, всеї землї від князя затрачуєть ся. Нпр. довідавши ся, що оден з олїґархів Доброслав дав від себе Коломию двом иньшим боярам, Данило не каже нїчого против такого роздавання ним волостей, а пригадує тільки, що Коломиї як раз не треба було віддавати ¹⁰).

Взявши ся за руки, замкнувши ся в своїм крузї, куди не легко було пролїзти новому чоловіку (ми се можемо слїдити по аристократичним поглядам галицького лїтописьця, що злобно пригадує одному з олїґархів попівський рід — „поповъ внукъ”, другим — їх селянське походженнє, „племя смердьє”, тримаючи в залежности від себе меньше боярство, оперши ся одною ногою на воєнну силу своїх полків, другою на широко розвинену земельну власність, галицьке боярство при кінцї XII в. було дїйсно так сильне, що могло побороти ся з княжою властию і супроти її відчуження від громади мати в сїй боротьбі перевагу.

Перший раз ми стрічаємо характеристику відносин галицького боярства до свого князя в оповіданню про похід Ізяслава київського на Галичину. Коли прийшло до битви під Теребовлею, бояре пригадують свому молодому князю Ярославу, що він у них оден, а до того ще молодий, якби що стало ся з ним, щоб вони робили? просять його, аби не ризикував — „їдь собі і здалека диви ся на нас, як ми будемо свої голови складати за честь твого батька і твою, памятаючи, як нас твій батько годував і любив” ¹¹). Отже тут галицькі бояри виступають перед нами вірними і вдячними слугами Володимирка, а Володимирко — спеціально добрим для бояр князем. Такіж відносини закроюють ся між ними і його сином. Але сей син схотїв поминути вірних слуг свого батька, знайшовши собі нових „приятелїв”, правдоподібно, в родинї своєї нешлюбної жінки. В таких разах бояре де инде звичайно покидали невдячного князя й переходили до иньшого, але такий звичайний вихід не був добрий для Галичини. Се ж був відрізаний кусник, глухий зазубень, звідки анї князям анї боярству не було анї переходу анї виходу; до того місцеве боярство занадто зросло ся, закоренило ся в землї, аби пустити ся в сьвіт за очі. Накликати на Галичину якогось претендента теж не було надїї — становище Ярослава в полїтицї було занадто міцне. Тож замість кидати князя, боярство виступає против нього — і змушує його до таких уступок, яких йому було потрібно. Як саме змусило воно його, сього ми, на жаль, близше не знаємо, бо маємо перед собою тільки останнїй результат: князь капітулює перед боярами, а його приятелї Чарговичі кровию платять за свої впливи.

Сей перший усьпіх осьміляє бояр і вони далї поступають в сїм напрямі: немилого їм Ярославича Олега вони виганяють в союзї з Володимиром, а потім, коли тим способом не удало ся його позбути ся, отроюють (як оповідають польські джерела). Коли й Володимир показуєть ся їм ненаручний — змушують його до утїкачки. Заразом, в парі з сьвідомістю своєї сили, мусїли в боярстві зростати його аспірації, і ми можемо на певно прийняти, що вже в 80-х рр., підчас боротьби з Ярославичами, починала зарисовувати ся в головах боярських проводирів проґрама — князя лише князем називати, а самим всю землю держати, як зве їх поступованнє Галицька лїтопись півстолїтя пізнїйше ¹²).

Сей ідеал був осягнений, коли епізод з Володимиром Ярославичем несподївано привів в Галич Угрів, і король, посадивши тут свого сина, „даде весь наряд Галичанамъ” ¹³). Але показало ся, що ся ідея не вповнї вияснила ся в головах галицьких бояр і вони не могли від разу зжити ся з гадкою, що їх князем буде чужинець. З рештою можливо, що й загальна неохота людности до угорської зверхности вплинула на них. Досить, що замість консервувати таке вигідне для їх клясових інтересів угорське панованнє, галицькі бояре риють під Уграми, та спроваджують претендента в особі Ростислава Берладничича. Хоч потім вони і не мають відваги піддержати Ростислава та підводять його під угорський меч, але завсїди важно, що переважна маса боярства, судячи з лїтописного оповідання, бажала зміни так користного для них угорського statu quo на княже правлїннє ¹⁴). Ми не знаємо, яке становище займало боярство при поворотї Володимира, потім при другім князюванню Романа, але той факт, що й по Романових репресіях бояре шукають виходу в спровадженню до Галича руської княжої династиї — Ігоревичів, показує як мало ще виломило ся боярство з своїми клясовими змаганнями з рам династичної традиції, з звичайних поглядів, що руська земля не може жити без княжої династиї з родини св. Володимира і що бояре можуть правити землею тільки при боку князя, під його, хоч би й номінальною, але завсїди — княжою фірмою.

Але з другого боку досьвід поучував галицьких бояр, що їх полїтичні змагання виросли понад рівень звичайної княжої власти, звичайного руського полїтичного modus vivendi. Романові репресії (побільшені певно польським хронїстом, але завсїди, очевидно, не легкі) і різня, счинена Ігоревичами, нарештї переконали бояр, що їм нема що думати знайти таку руську династию, котра полишила б стільки простору полїтичним претензіям боярства, скільки вони собі самі хотїли зачеркнути. Аж тепер — в другім десятолїтю XIII в., сформовуєть ся боярська полїтика, що при всїх відмінах, при незгодї боярських партій й істнованню ріжних полїтичних напрямів серед них, може бути в головнім зведена до таких точок:

не давати закорінити ся в Галичинї котрій небудь руській династиї;

особливо пильнувати, аби не закорінив ся в Галичи Данило, що операючи ся на свої отчинні права й маючи за собою співчутє громади, мав би спромогу бути найменьше податливим на боярські змагання;

шахуючи ріжних претендентів на галицький стіл одного другим, вести до того, аби галицькі князї були як найслабші —

аби власть князя була номінальною, а дїйсна управа була в руках боярства, а як можна — то й зовсїм без князя правити землею.

Як я вже сказав, боярство не все разом ішло до осягнення сеї проґрами. Не всї однаково радикально і безоглядно стреміли до власти; при тім між боярськими проводирями виникали часом особисті непорозуміння й боротьба. Найбільш радикальний напрям заступали Кормильчич Володислав (що давнїйше був прихильником Ігоревичів, але радикально попікши ся на них, по боярській різні круто змінив свою полїтику) і Судислав. Вони звертають ся до Угрів, і Володислав, опираючи ся на угорську поміч, попереду хоче правити іменем малого Данила, а далї скидає маску — „вокняжи ся и сЂде на столЂ ” в Галичу ¹⁵). Але показало ся, що для такого радикального кроку ґрунт не приготований, і по нещасливім кінцї Володиславового князювання (1214) не знайшло ся охочих іти за даним прикладом. Бояре мирять ся з потребою мати якогось князя для фірми і змагають до того, аби лише в своїх руках затримати дїйсну управу. Тридцять лїт їм дїйсно удавало ся усувати Данила і перекидаючи ся князями як піонами, держати землю в своїх руках. Але вкінцї справа була програна: битва під Ярославом віддала Галичину в руки Данила, і кара смерти над Володиславом молодшим, одним з боярських проводирів, довершена Данилом на самім полї битви, мала служити знаком рішучої побіди князя ¹⁶).