Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (онлайн книга без TXT) 📗
32) 1 Новг. с 211 (митрополит дав перемишльську катедру Антонїю, відставленому від новгородської катедри).
33) Іпат. с. 527-8 (1242 рік).
34) Не після Галича, як і досї думає Ґолубінский — І с. 698.
35) Іпат. с. 509.
36) Іпат. с. 310.
37) Про се в моїй статї: Чи маємо автентичні грамоти кн. Льва (в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. 45). Найдавнїйша грамота про сї конюші села в Древностях Археограф. Коммиссіи Моск. Археол. Общ. І с. 546.
38) Див. про сї традиції в т. III гл. 1.
39) На жаль сї поміри й пляни, зроблені інж. Мокловским, досї не опублїковані, була лише коротенька згадка про реферат в справозданнях краківської академії (1901, IV), то ж нотую се поки що лише як поголоску. Недавно проф. Колесса опублїкував кілька перґамітових листків з Лаврівського монастиря, які він датує XII-XIII вв. та уважаєІ останками старих монастирських книг (Лаврівські перґамінові листки в XI-XIII в. — Записки Н. т. ім. Шевченка т. 53). Зрештою про Лаврівсьвий монастир статейка Площанского: Лавровъ, село и монастирь, в Сборнику Гал. Матицї, 1866).
40) Олександр з Перемишля тїкає на Угорщину, і за ним женуть „оли до Санока и вороть Угорьскыхъ” — Іпат. с. 509.
41) Іпат. с. 532.
42) Лавр. с. 295.
43) 1146 і 1211 рр.
44) Іпат. с. 484.
45) Головнїйші вказівки про Галич в лїтописи — Іпат. 319, 447, 486, 493.
46) Лїтературу його, досить численну, хоч не дуже богату змістом див. в прим. 9.
47) Першою історичною звісткою була б згадка про Галич в оповіданню Патерика про соляну крізу в Київі за Сьвятополка, підчас волинської війни (с. 154), але в утворі XIII в. ся подробиця може бути й пізнїйшою. Потім маємо апокріфічну угорську грамоту з 1124 р., з титулом Gallitiae rех (як вище с. 449). і грамоту Івана Берладника з датою 1134 р., де він титулує себе „отъ стола галічского кнЂзь берладсьскы”. Для 1134 р. такий титул теж треба уважати анахронїзмом (сам по собі він не ясний, і не звичайний, і мав би означати претензії Івана до галицького стола). Зовсїм нїчого не варта згадка „Галичан” під 1139 р. в Густинській комп. (Пол. собр. рус. лЂтоп. II с. 294), котру мабуть має на гадцї проф. Дашкевич в своїй розвідцї про грамоту Берладника (с. 376) — вона зачерпнена з пізнїх польських компіляцій (проф. Дашкевич в сїй своїй статї показує взагалї досить дивну необережність в громадженню матеріалу).
48) Іпат. c. 484.
49) Гадки, що Галич був на теперішньому місцї, боронить завзято о. Петрушевич, задля сього, здаєть ся, навіть відступивши від свого початкового погляду, що костел св. Станїслава був руською церквою XIII в.: він переносить тепер сей костел на XIV в. (зовсїм неправдоподібно). Такий же погляд на місце Галича висловив Іловайский. Шараневич, що в своїй першій книжцї був такого-ж погляду на давнїй Галич, змінив його під впливом находок, які показали ся в 80-х рр. на побережу Лімницї, й перенїс туди давнїй Галич, його погляд досить був прийнятий (Лущкевичом, Захарієвичом, Зємєнцким і ин.), але під впливом сього погляду безпотрібно, як минї здаєть ся, його заступники старали ся довести, що церква Рождества в теперішнїм Галичу (на котру головно вказують оборонцї першої теорії) не може належати до руських часів. З теорією Галича на Крилосї виступив д. Чоловский, справедливо піднісши, як слабе, місце другої теорії, що над Ліпницею нема слїдів старих фортифікацій. Його доводи зробили, видко, значне вражіннє й на Шараневича.
50) 15 метрів в квадраті, не рахуючи абсид.
51) Її в лїтературі уважають звичайно церквою Богородицї.
52) Великість 21 x 10 м.
53) Іпат. c. 508, 518, 523.
54) Про сї скальні замки див. в прим. 13.
55) Kaindl Archaologische Untersuchungen zu Wassileu und Panka in der Bukowina, Mittheilungen der Central — Kommission, II F., XXVIII, 1901 c. 47.
56) Див. особливо Іпат. с. 525.
57) Антоновичь Бакотскій скальный монастырь, К. Стар. 1891, X; Antoni J. Bakota jako stolica Ponizia w XIII st. (Bibliot. Warszaw. 1891, IV); сЂцинскій Бакота древняя столица Понизья, 1889 (в Подол. епарх. вЂдом.); Гульдманъ Памятники старины въ Подоліи, 1901, СЂцинскій Археол. карта Подольской губ., sub voce. Участником розкопок Бакотського монастиря був і я в 1891 р.
58) Іпат. с. 557, 562, 589.
59) Колєкції інститута Осолїньских (де що див. Muzeum im. Lubomirskich, катальоґ 1889 p. c. 8-9, 46). Останки передісторичного житя звістні також і на другім боцї Полтви — на Цитадельній горі — див. в статї Шнайдра (як низше).
60) Лїтературу Львова див. в прим. 9; вона нїби й не мала, але дуже не важна. З спірних питань її я зачіплю два. Перше — хто заснував Львів і дав йому се імя: Данило чи Лев? Супроти того, що Львів уже був в 1255 р., а про Льва нема нїяких звісток, аби він уже перед тим мав свою волость на галицькім Побужу (в Звенигородї?), я не бачу причини думати на Льва; коли в пізнїйшій традиції часом знаходимо голоси, що фундатором Львова був Лев, то се легко витолкувати тим, що імя міста піддавало таку гадку.
Друге: звичайно лїтописне оповіданнє про те, як бачили у Львові луну холмського огня, уважають доказом того, що Львів стояв на однім з північних горбів. Против сього виступив Чоловский, кажучи, що се оповіданнє не має нїякої вартости, бо луну могли бачити так само з долини Полтви як і з котрої будь гори. Але ш. автор при тім спускає з ока одну важну подробицю: лїтописець каже, що сю луну бачили у Львові над „полями белзькими” (сицю же пламени бывшу, якоже со всеє земли зарево видЂти, якоже и со Львова зряще видити по полямъ болзьскымъ), отже над рівниною, що стелить ся на північ від львівських гір; сього не можна прикласти анї до долини Полтви, анї до Цитадельної гори. Арґумент Чоловского против Високого замку — що там бракує води, мене теж не переконує. Коли могли довозити туди воду за польських часів, то могли й за руських, і власне чи не тому польський замок сїв на такій невигідній позиції, що вже перед тим сидїв там руський замок?
ВНУТРІШНЇ ВІДНОСИНИ, ГРОМАДА В XII В., ЇЇ СТАНОВИЩЕ СУПРОТИ ДИНАСТИЇ РОМАНА, ЇЇ АНТИПАТИЇ ДО БОЯРСТВА, СЛАБКІСТЬ ГРОМАДИ; РОЗВІЙ БОЯРСТВА, ЙОГО СКОНСОЛЇДОВАННЄ, СТАНОВИЩЕ В XII В., ЙОГО ПОЛЇТИЧНА ПРОГРАМА XII-XIII В., ЙОГО НЕУДАЧА; КУЛЬТУРНЕ ЖИТЄ: СПОЛУЧЕННЄ ЕЛЄМЕНТІВ СХІДНЇХ І ЗАХІДНЇХ — В КУЛЬТУРІ, В ЯВИЩАХ ЖИТЯ.
Тепер піднесу де що характеристичнїйше з внутрішнього житя Галичини — те, що не має входити в дальший загальний огляд.
В суспільнім укладї Галичини найбільш характеристичне явище — се незвичайний, де инде на Українї нечуваний розвій боярської сили і впливів. Він витиснув своє пятно на полїтичних відносинах землї: його наслїдки виявили ся тут в підряднім становищі громади супроти боярства, а часами полїтичні змагання боярства паралїжували княжу власть до повної безрадности. Мусїв він не меньше витиснути своє пятно й на економічних відносинах, тільки сї останнї нам майже зовсїм не звістні 1).
І в сїй і в тій сфері ся незвичайна сила боярства була, судячи по всьому, явищем розмірно новим. Громада в Галичинї зовсїм не визначала ся спеціальною апатією для полїтичних справ. Правда, наші звістки для XI-XII в. дуже біднї, але відносини галицької людности до Володимирка показують недвозначно, що вона інтересувала ся полїтичними справами і брала ся до них. Володимирко, що опанував цїлу Галичину на початку 40-х рр. XII в., очевидно, був неприємним для землї, що волїла лїнїю Ростислава Володаревича. Так, як ми бачили вже, громада м. Галича, скориставши з відїзду Володимирка закликала до себе 1145 р. князя Івана Ростиславича і з незвичайним напруженнєм і пожертвованнєм боронила свого вибранця. Звенигородцїв теж, видко, тягнуло до нього, і коли його союзник Всеволод Ольгович приступив під Звенигород 1146 р., вони „створиша вЂче, хотяче се передати”; тільки стероризовані Володимирковим воєводою почали вони „бити без лести”. Понизє переходить до Івана під час його походу 1159 р.: „смерди скачуть через заборола” до нього, хоч в містї сидить Володимиркова залога. Нарештї симпатії до Ростиславової лїнїї запечатав заклик, висланий до Ростислава Івановича 1189 р., аби прибув до них княжити, і те повстаннє яке счинило ся в Галичи, коли принесли його раненого: „Галичани же возмятоша ся, хотяче изяти его у Угоръ и прияти собЂ на княжениє” 2).
