Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
Прочее ж стережитесь от всякого брата, безчинно хоцяща, а не по преданію заповЂдей божіих; таковаго строфуйте, карЂте, наказуйте, да покается и посрамит, стерегучи и самих себе, абысте во всем не порочни были. Єретика человЂка, то есть унЂята, схизматика, отвращайтесь и не примЂшайтесь, и як члонка згнилого удаляйтеся, и аще будет каков брат от схизматик покаялся, да не началствует вами. По совЂту вашему, як ж сами вЂсте ку благому вам, тако и творЂте. Аще ж обрящет разорител який от вас самЂх, албо сторонный кто колвек знашол бы сь, и таковому дЂлу, Господу Богу на честь, на хвалу работающе, прекословил, — бог отмщеніе и помстою на таковаго въскорЂ будет.
Благочестіе восточное милуйте, апостаских єресій варуйтесь, житіє чисто и без порока хранитЂ. Братолюбіє приискрно ховайте. Чим Господь похвален будет, да во юности вашей во благословеніи исплъните лЂта многа, да и в будущом вЂцЂ радости неизреченныя сподобитесь, ласкою и милосердієм всесвятои и живоначальной тройцы отца и сына и святого духа, аминь.
Молитва и благословеніе смиренія нашого да будет c вами в вся дни вЂка.
Дан з манастыра святого архистратига Михайла, церкве Золотоверхое, над Кієвом, дня первого мЂсяца марта 1600 трідцят второго року. Ісаіа Копинский, милостию божиею архиепископ митрополит киевский, рукою власною" 1.
1 Памятники кіев. комісії, І, с. 54, до оригіналу прибита печатка з титулом архієпископа смоленського й чернігівського.
Вище було відзначено, що такі студентські братства були широко розповсюджені в єзуїтських школах і, очевидно, їх прикладом культивувалися в школах православних. Лист Ісайї дає нам документальний взірець таких організацій у цю добу на Україні. Для індивідуальності Ісайї він має той інтерес, що ілюструє його причетність до організації шкільної. Він мусів брати участь у цій роботі і при організації Київського братства, про це ми мусіли догадуватися з тої ролі, яка йому була призначена при організації Київського братського монастиря; цей пізніший лист дає документальну ілюстрацію цієї сторони його діяльності. Коли в своїй давнішій праці він кинув кілька зневажливих слів на адресу "язического любомудрія", то в практичній роботі, вийшовши з присмерку своєї печери на широку громадську арену, мусів в повній мірі приложитися і до організації цеї зовнішньої премудрості.
Нарешті маємо ще одно посланіє — з літературного погляду без значення, але з культурно-історичного теж інтересне. Це "Кондицыя господином братиям священникам належачая" — короткі поучення священикам, в 16 пунктах, з котрих наведу цікавіші.
"От церкви до церкви без вЂдомости своєго благочестивого митрополита абы жаден не переходил, ани теж у уряду свЂцкого под запрещением канонов богоносных отець не покуповал ся.
Абы жаден в справах своих духовных до свЂцкого суду не мЂл удавати ся над правила святых отцех.
Знати теж о своіом благочестивом митрополитЂ, и инде в жадныє речи без вЂдомости оного не удавати ся.
В парафій єдин другого жаднои перешкоды не чинити, ани теж от єдиного связаноє и запрЂщенноє другому без вЂдомости связаннаго прощати и разрЂшати абы не важил ся.
Поночи шлюбу не давати, але заразом по службЂ божой на тще сердце, не упивши ся, под неблагословенством божіим.
Которые теж мешкают без шлюбу, абы отлучали от церкве и оповЂдали людем.
В корчмЂ абы ся жаден не найдовал под срокгою карностю и на нас, митрополита, виною.
До хорых ити не лЂновати ся, и о причастиє святых тайн не торговати ся.
Где церков єст непосвященъна, абы всЂ старали ся, и людем тоє предкладали, абы пилное старанє о посвящению церкви чинили, кгды ж конечне будут печатаныи.
В олтарю антимис абы был благочестивого митрополита келих, дискос, лыжица, и проч., абы было все порядне, що належит до службы божей.
Тыє, которые караны бывают от свЂцкого суду на горлЂ, абы были сповЂданы, и таин Христовых причащены, — пилно просити уряду, абы того дня не были караны на горлЂ.
Тых невЂст, которыє дЂти рождают, а из свЂта того исходят, того ж часу обмывши, абы были причащены.
A которыє бывают барзо хорыє и из свЂта исходят и не могут мовити, и не исповЂдали ся, а прагнут тайн Христовых, жебы не гиазмою 1, але самым тЂлом и кровию Христовою причащены были, пилная єст того потреба".
1 Свяченою водою.
Судячи з того, що Ісайя тут титулований митрополитом і архієпископом сіверським, ці поучення треба, мабуть, класти на р.1633, і вони призначалися, мабуть, для тих "сіверських" парафій, що стояли під якимсь наглядом чи управою Ісайї після того, як митрополію засів Могила. Незважаючи на лаконічність, у них відбивається церковне життя в обставинах боротьби православної ієрархії з уніатською (підчеркнення, що священики повинні триматися "благочестивих" митрополитів, а не звертатися до уніатських владиків), непорядки, викликані цією боротьбою і безієрархічним станом (богослуження відправляються в церквах непосвячених — Ісайя загрожує, що всі такі церкви будуть запечатані); недбальство і невисокий моральний рівень духовенства — висиджування в корчмі, відправи по п’яному, торги за оплати. Дуже своєрідний гуманізм проглядає з наказу старатися, щоб суди не карали на горло засудженців того дня, як їх священик запричастить!
Так різносторонньо характеризується в цих писаннях ця цікава індивідуальність, незаслужено заслонена постаттю його антагоніста Могили.
Ранні писання Могили. Малюнки середовища в його записках.
Нарешті приходить черга поговорити про цю улюблену традицією постать, що надовго закрила для потомства, можна сказати, все культурне київське, бо навіть усе українське життя XVII віку. Для людей, що стояли під впливами києво-могилянських традицій (а ці традиції захоплювали дуже широкий круг дослідників і письменників XIX віку), все, що перед Могилою, — це були тільки скромні предтечі, що по нім — епігони, що і в порівнення не могли йти з ним. Він вивишався над ними, як гігант, супроти якого все зникало, як просте тло, як простий антураж. Творення такої концепції — факт незвичайно цікавий з культурно-історичного становища, і варто собі усвідомити, які обставини вплинули на це. Передусім треба відзначити, що серед українського духовенства першої пол. XVII в., людей невисокого походження — дітей церковничих, міщанських, дрібношляхетських, з невеликою, самотужки браною, переважно місцевою освітою, Могила був людиною незвичайною і чужою. Що був він не українець, а молдаванин походженням, це не так важно: між тодішньою Молдавою і Україною були такі тісні колонізаційні (мандрівні) і культурні зв’язки, елементи етнографічні й культурні були такі близько й тісно споріднені, що тут, мабуть, не відчувалося яких-небудь різких меж: Галич, Кам’янець, Сучава, Ясси — це була так тісно зв’язана між собою країна, що люди пересувалися через українсько-молдавські політичні й етнографічні межі, ледве їх помічаючи. Одна церква, одна візантійсько-болгарська культурна і книжна традиція, та сама церковнослов’янська мова, під котрою наростали і набирали літературного значення місцеві "прості мови" — українська і молдавська; при тім самі етнографічні і язикові межі між обома народностями дуже невиразні, пов’язані різними переходовими мішаними українсько-молдавськими смугами, маса слов’янських елементів у народній молдавській мові і гойні запозичення з молдавського в сусідніх українських говірках, — все улегчувало перехід з одної етнічної стихії до другої і обживання в ній. Молдаванин в Печерськім монастирі чув себе так само мало чужинцем, як який-небудь подолянин у Сучаві або Драгомирні, небагато більше, ніж галицький підгорянин у Києві.
Так що, кажу, молдавське походження Могили, мабуть, дуже мало відчувалось як чужинство, новіші історики непотрібно кладуть натиск на цьому, тим більше, що з маленькості Могила жив на Україні, при польських дворах, мав, мабуть, і українських гувернерів, отже, досить притерся ще змалку до українського і польського життя.
