Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
1 П. Могила, І дод., с. 155.
2 Віднайшов її В. Щурат, Українські джерела до історії філософії, с. 29.; про це в моїй "Історії України", VIII, с. 95; можливо, що цей дійсний факт відбивався в звістці каталога київських митрополитів, мовляв, П. Могила вчився в паризькім та інших заграничних університетах — у Голубєва, с. 9.
Піко, не знавши цієї звістки, вважав за правдоподібніше, що Могила вчився в Голландії, як і його свояк Самійло Корецький.
3 От одна з таких панегіричних згадок — присвята Могилі "Варлаам і Йоасаф", 1637, кутеїнського видання 1637 р.:
"Не здалося теды иначей єно под именем вашей стл. мости... межи люди подати, як того который с прикладом сего знаменитого и благословенного кроля Іоасафа не толко славу, заслуги и отважныє дЂлности для Речипосполитои в КоронЂ Полской, а особливе подчас експедыцыи противко неприятеля Креста Христова в року 1621 оказаныє з охотою опустивши, але и пресвЂтлый род свой, а отдалесь ся в весь на услугу небесного кроля, набарзЂй любовію к нему досконалою будучи потягненый. Которую досыть значне юж о том поволанью своєм осведчати ратчит, душу свою за благочестіє святое покладаючи, домы божіє реставруючи, школы семинарія фундуючи, а надто вшелякіє утиски, бЂды, тяжары терпливе и статечне для имени єго святого зносячи. Здар же то всесилный и всемилостивый Христе Царю абысь в. стл. мл. на том стопню архієрейства митрополій Рускои будучи до всЂх яскин и озер свЂта сего, з наглубших тЂла розсЂлин сЂтью слова божого сынов Сіонских половил и як другій однорожец рогом наук яд заразливый отогнавши жажду в ро†невидЂнія высхлои души оных утолил, a пышным горы сердец противников владзою духа... смирил и понижил".
Але сучасний історик Хотинської війни Якуб Собєський побіжно згадав, що після того, як не стало Жолкєвського, який спеціально опікувався нашим Могилою після смерті батька, він усі свої надії покладав на Ходкевича — головного коменданта польських сил у Хотинській війні як на свого патрона; каже також, що Могила старавсь установити щирі відносини між поляками і молдаванами. Це кидає світло на попередні роки: свідчить, поперше, що по смерті Замойського (пом. 1605) родину Семена Могили і самого Петра, зокрема, прийняв був під свою протекцію наступник Замойського на його урядах, його вірний помічник і клієнт Жолкєвський; по-друге, що Петро М. брав участь у воєнних і дипломатичних заходах коло повернення Молдави під польський протекторат, в володіння його родини і, мабуть, в тій чи іншій формі був учасником експедиції Жолкєвського 1620 року, що закінчилась його смертю під Цецорою.
Далі цей хотинський епізод дає ключ до автобіографічних згадок Могили (в його записках), що він з того часу щороку заїздив до Києва. Перша така записка належить до "середопістя того року, як Сагайдачний помер" (1622), потім згадки про побут в Києві маємо для р. 1625, 1626, 1627. Можна думати, що Хотинська війна зблизила Могилу з Сагайдачним і деким з київської козацької старшини і він став наїздити до Києва, зав’язав відносини з тутешніми церковними й цивільними кругами, і у них і в нього самого з’являється гадка — пуститися по українській ієрархічній лінії. Протекторат Замойського-сина, Томаша, що року 1618 став київським воєводою, і голос його в українських справах став особливо авторитетним, забезпечував молодому Могилі всякі промоції, і коли недуга печерського архімандрита З. Копистинського висунула питання про обсаду цієї важної і впливової ієрархічної позиції — властиво найважнішої в православнім світі, — очевидно, не в самого тільки Могили, але й у різних впливових представників київського православного світу з’явилася гадка, що це буде добра комбінація — поставити архімандритом печерським цього "господарича молдавського" з його зв’язками і впливами в панському польському світі і щирою відданістю православній вірі й культурі, котру він, очевидно, встиг доказати і під час останніх відвідин Києва, а мабуть, і в попередніх роках — на Україні і в Молдавії. Коли кандидат печерської братії, швагер Борецького, Феофан Боярський не дістав королівського потвердження і на нові вибори з уніатсько-католицької сторони висунено кандидатуру родича житомирського старости Тишкевича (пізнішого київського воєводи) — Германа Тишкевича, ситуація була настільки грізна, що треба було протиставити кандидата якнайсильнішого, який би міг подужати в урядових колах такого сильного й небезпечного кандидата. Сей Герман Тишкевич в сих роках іще рахувався православним, перейшов на унію пізніш, але вже тепер за ним дуже клопотався митрополит Рутський, і я думаю що православним кругам характер цієї кандидатури був ясний, вони її дуже боялись і всі готові були підтримати кандидатуру Могили як певнішого одновірця, аби тільки не допустити Тишкевича.
Питання було тільки в тім, хто кого випередить у виборі і в заходах на королівському дворі. Собор печерський скликав православних на вибори архімандрита до Житомира, де мав відбутися тоді соймик Київського воєводства, і тут 6(16) "духовенство й обивателі (шляхта), которые до того належали (себто до православної церкви), обрали на архимандрьщию печерскую киевскую вельможного Петра Могилу, воеводича земель Мулдавських, человека высоце знаменитого, на тот стан годного, без жодное причины водле канонов — чистого млоденца (молодика), а способного и умиєтного водле потребы церкви святой". Герман не поспів "з Літви" на той час, його іменем розіслано тільки листи поміж печерську братію з повідомленням, що він приїхав на вибори до Києва на день 13(23). На цей день його свояк, житомирський староста, з озброєним полком приїхав до Києва, щоб перевести ці вибори. Обложивши Печерський монастир, він з своєю "гвардією" ввійшов до великої ізби і, покликавши старшину, велів списати протокол виборів свого свояка, невважаючи на протести і заяви братії, що вибори архімандрита вже переведено 1. Протокола зараз же послано до Варшави. Королівський двір став ареною боротьби прихильників Могили і клерикалів, що підтримували Рутського. Маємо листа його уповноваженого Якоба Маркарта з 13 н. с. жовтня: він повідомляє Рутського, що хтось настроїв короля на користь елекції Могили, і йому, Маркартові, не вдається переконати його в правосильності вибору Тишкевича, опротестованого ченцями. Він покладає надію, що, може, під час сойму, коли Рутському не вдасться приїхати самому, його справу підтримає київський воєвода або котрийсь інший сенатор, "прихильнійший цій елекції" (Тишкевича) 2.
Але київський воєвода був Томаш Замойський, і завдяки заходам його Могила дістав королівське потвердження. Присвячуючи йому згодом (1631) печерську "Тріодь" 3, Могила виписав у ній всі добродійства, які зазнав сам, його родина і вся православна церква від дому Замойських:
1 Протестація печерської братії в книзі Луцьк.гроду, № 2453, л. 608, переказана в Голубєва, П. Могила, с. 555.
2 П. Могила, І, дод. 49.
3 Матеріали для історії книжної справи, с. 243.
"ДобродЂйств теды найпервЂй ясне велможного Яна Замойского, родича вел(можности) твоєи — моєго млс.пана продкове и родичове мои в тым дознали, кгды подчас пріймованя индігнату в КоронЂ королевства Полского до своєго клейноту припустити зезволил, и оным мудрою дорогою своєю и одвагою и отцевским промислом и ратунком яко власный отец во всем ласкаве и зичливе ставил ся на кождом мЂстцу, где того потреба и слушность вытягала — на панство дедичноє впроважаючи и противко кождого непріятеля помочи додаваючи.
При том и я сам од вел. ваш. так єше в свЂцком станЂ будучи, яко теж вступивши в стан законничій духовній гойне єстем добродЂйствы приоздобленый. Поневаж и того самого бенефіциум-архимандриті и кієвской Печерскои за презентацією, зелеценем и млстивою інтерцессією од. в. мст. моєго млст. пана и добродЂя до маєстату єго кор. мсти поважне, пилне а праве упрійме чиненого доступилем. Которой ласки и добродЂйства вдячным стаючи ся певен єстем, иж од окон нЂкгды оддаленый не буду 1.
