Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
Спомни, в. кн. м. на святои памяти родители свои, якой они были побожности, якого набоженства, якой вЂры. Не хлопъской, не єрєтицкои, не подейзраной. МЂли стоє 1 розуму, знали ся на речах, але вЂры, мовлю, были старожитной, апостолскои всходной церкви, чистои и непокаляннои, жадными вымыслами людскими незмазаннои.
1 В "Актах": столько.
Чему в. кн. м. не маєш продков своих вЂры наслЂдовати, в которой ся в. кн. м. народил? АбовЂм ни в чом не єсть подейзрена. Не до чужои, але до своєй матки церкви божои навернеш.
Не маєте в. кн. м. на што ся оглядати. Не див то в молодых лЂтєх дасти ся увести мовами людскими; а часом то бываєт в молодых дитинных лЂтєх и през мус. Але то все ничого; кгды в. кн. м. захочеш зараз то все учинити зможеш.
Маєш в. кн. м. за ласки божей в маєтностях своих церкви, и монастыров, духовных особ досить. Не треба шукати где инъде; чого в. кн. м. потребовати будет, все снаднє одержиш.
Мы єднак до конца невонтпимо о мудром, и розсудком, и уважном баченю в. кн. м. иж в. кн. м. не до конца нас засмутити захочеш, не до конца церков божию в непамять закинути дозволиш. На имя божиє все духовенство, все християнство, унижніє а плачливє просимо, не горди в.кн.м. вЂрою своєю, в которой водою и духом єстесь урожоный, але наверни ся до церкви божей, матки своєй природнои, a утЂш нас всЂх.
И кгды в. кн. м. побожнє учинити рачиш, благословенство божиє и родителскоє вЂчнє на в.кн.м. опочивати будет, и всю церков и все христианство реліи старожитнои утЂшиш, и тут на землЂ щасливє и фортуннє вЂк свой препроводивши, в ласцЂ божой векуистый живот одЂдичиш.
Аминь".
З громадського становища треба взяти на увагу, що це було в грунті речі "обличеніє", обвинувачення за відступництво, піднесене проти могутнього патрона, від котрого цілком залежала доля найдорожчих Ісайї установ — задніпрянських монастирів його фундації. Він не відступив від цього акту, хоч у повній мірі мусів передбачити прикре враження в цього патрона від такого виступу і прикрі наслідки від того. Зате, треба думати, серед українського громадянства цей виступ Ісайї зробив дуже сильне враження, так що і його тодішній суперник, Могила, уважав за потрібне зробити й собі подібний жест, тільки зробив його в формі незрівняно м’якшій і лояльнішій — в друкованій присвяті Яремі своєї проповіді в неділю хрестопоклонну (про неї мова буде далі). Вітаючи молодого князя з поворотом додому з чужих країв, Могила висловлює побажання й прохання, щоб князь і сам зістався при "отчистій" своїй вірі, і підданих затримував у ній, пам’ятаючи науку того преславного мужа (Лактанція), що ніякий князь (в розумінні володаря) не повинен дозволяти кидати свою батьківську релігію або її насилувати 1.
1 Матеріали до історії книжної справи, с. 269.
Це "прохання", очевидно, треба вважати відгомоном посланія Ісайї, і час проголошення проповіді Могили, 4 березня 1632 р., може нас орієнтувати також у часі появи посланія Ісайї.
З того ж часу маємо інше посланіє, цим разом датоване докладно: 1 березня 1632 року. Це небезінтересний з літературного боку і ще більше цікавий з культурно-історичного погляду документ: фундація, затвердження і благословення "братства юношеського", себто братської організації учеників Луцької братської школи, "поруш братства старшого".
"Благочестія ревнителем, возлюбленным сыном истинным нашым, восточъного въспитанія млеком неувядаємым цЂломудрія, украшенному цвЂтом сіонскія церква, неискусозлобному собору честных отроков богоспасаемаго града Луцка, богособранному словесному Христовому стаду, непорочной отрасли церковной, возлюбленной чади, братіям братъства юношеского, смиренія ж нашего любовъжъделЂнным чадом. Благодать, милость и мир от вседержителя Бога да будет c вами во вся дни вЂка, аминь.
Омногу утЂшохом ся, яж ко благому ревностію вашею, о възлюбленный, як о всем печалованіє ваше изнуряєте, єже самому Богу угодите, той ж и да поспЂшит желанію вашему во всем. Точію вЂрою несумнЂнною предначинайте, таж до конца на твердом и непоколЂбивом основаній бывше, яж до крове при церкви восточной вЂры святой истинной кафолической в мужест†стояще, друг друга укрЂпляюще, поборника имуще утЂшителя духа, Той бо наставит вас, и вразумит во всем, и от враг видимых и невидимых сохранит.
При сем и аз ревностію возбуждаєм єсм яж о благом совЂтЂ вашом нудите ся. Вземше извЂщеніе по раду от честнаго во іероменасех брата Іліи, сожителя нашего, з Премышля обывателя, зЂло и изобилно насладихся предсявзятію вашему, в бозЂ юностію цвЂтуще и растуще, яко литорасли масличныя при исходищах вод, множащесь и богатящесь в добродЂтелных, дЂланіях, злобою младенствующе, умом же совершенны бывше, горняя предизбираєте. Отроцы бо суще возрастом, мужеская мудръствовати предначинаєте, єже в благочиніи цЂломудренно церковнему возслЂдовати наказанію. В нем же всесилная благодать Христова да основет (!) и назидает крЂпцЂ, всесилною десницею своєю, ваше неискусобрачноє, любовію братскою сопряженное соєдиненіє, молимся и от святЂйшое митрополієи Кієвъскоє благословенієм Ієрусалимским благославляєм, и порядок братства вашего во всем позволяєм и за пристойный признаваєм и укрЂпляєм. Сам всему исправител(ь) Господь абы побожный замысл ваш до благословенного скутку досконале провадил и во всем помощь свою подати рачил. Найпачеж всего напоминаєм и просим, аби, єсли Господь Бог що исправити даровати вам рачи, дух гордости и тщеславія, ненависти и памятозлобія найменшого там не мЂл приступу. Але дух покоры, смЂренія и послушенства Христова пребывал... а звлаща ку старшым и родителем своим пристойное пошанованя и новобранных братіей ваших у вас мЂстце и ушанованя имЂли. Тым бо вЂм способом, старших шануючи, и любов оных ку собЂ звитяжим, и Христу Богу угодим, по божественному апостолу: друг друга честію упережаючи, шановати и любов промежку себе имЂти, що єсть связок всего пророцътва и закону. Вспоминаючи вам сына божого раду и пересторогу даючи: "Если все заповЂданное выконаете, мовьте, же ємо непотребные рабы, бо смо учинили тоє, що смы повинни учинити".
Схажки ваши, ведлуг описанных артикулов, без наученя и цвиченя писменнаго нехай не бывают, выстерЂгаючись празнословія, смЂху и соблазн, — упоминаючи вас спасителем раченаго слова, же о всяком дЂлЂ, словЂ, помыслЂ и празнословіи стязани будете и воздасте отвЂт на страшном судЂ.
Промысл о школЂ и о побожных милосердных учинках братства вашого по силЂ имЂйте; кто що зможет, — понеж доброхотного дателя любит Бог. "Блажени милостивыи, яко тыи помиловани будут". И еще: "Милость хвалит, рече, на судЂ".
Духовный отец, чистоту милуючый, абы при схажце вашой завше бывал. А для уваги, рады, порядку... и цвЂченя вашого и ушанованя от вас абысте двох завше мЂвали, будь з духовных, или мирских честных мужей старого братства. Которые не мают себЂ власти и ктиторства фундацій приписовати... за любов отческую ку сыном своим возлюбленным ходити и радити о побожном добром и здоровом церкви Божой.
А так кождый брат братства вашего (на що вас самая вытягает повинность христіанская и соединеніє братскоє) послуги отдаючи щире, истинно, не точію самому Богу, але и в справованію врученнаго братскаго порядку, яко самому Христу работающе. То єсть, на каждый рок разов чотыры, як то в постах дорочных, (сумн)Ђня своє абы сповЂдію кождый очищал, а можна ли, абы и таин пренайсвятшихш тЂла и крове сына божого причащатись узбраял. Сам бо рек: "Ядый мою плоть а піяй мою кров, той пребывает во мнЂ, и аз в нем". А (от)ца духовного єдиного на тоє розсудного, обрати и велце шановати потреба.
ПрибЂжество ваше и схажки при церкви православной, уставичне знайдуючой, маєт бывати.
Ствержаючи вам ваше предсявзятя, на(поми)наю, абысте все выконывали ведлуг артикулов своих, и чого бы вам не доставало до споряженя, от иншых сягайте, абы было ку благому Господу Богу и имени его святого, а к плъзЂ души своей завше и устави(чне пре)бывали.
