Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка (книги онлайн без регистрации TXT) 📗
у ванну
гарячої води немає не було й не буде це аксіома коли прокидаєшся нічого не міняється все
так як і було вчора бо її немає відучора а може й від позавчора з цими днями ніколи нічого
не можна знати напевно все переплутується вмитися холодною а про серйозне купання
думатиму пізніше
визираю у вікно щоб подивитися на термометр що він там показує і щоб знати до чого
готуватися коли доведеться вийти надвір термометр показує плюс два це ще не так погано як
на пізню осінь але все одно значно менше ніж хотілося під моїм вікном двірник згрібає листя
скрізь величезні купи різнокольорового листя люди також мають одягатися в такі яскраві
кольори може тоді їм буде тепліше вони не втягуватимуть голову в плечі моєю вулицею
біжать безшиї жінки й чоловіки в чорних шкіряних куртках у темних плащах тільки в моїй
країні люди носять чорні шкіряні куртки по цьому їх можна впізнати
у мене холодні пальці я прикладаю їх тобі до чола щоб дізнатися чи в тебе є температура
напевно є і висока чому ти її не поміряєш ти зовсім не хочеш подбати про себе я зроблю тобі
чаю з цитриною і з медом тобі треба вигріватись і впріти губи у тебе засмажені губи у мене
печуть мені хочеться з тобою десь поїхати у гори чи на море зараз холодно їхати у гори чи на
море тоді ми можемо поїхати за місто до лісу по гриби якщо вони там ще залишились або
просто так розкласти вогнище і пекти в ньому мисливські ковбаски і картоплю запиваючи їх
густим червоним вином із пластикових скляночок мені часто сняться гриби і вогнище я дуже
хочу поїхати з тобою до лісу ми поїдемо правда тільки ходитимемо тримаючися за руки щоб
не загубитися бо якщо хтось із нас загубиться то інший також загубиться а ми не повинні
губитися ми повинні бути разом мені подобається тримати тебе за руку моя рука губиться у
твоїй руці твої руки тримають мене міцно я тебе дуже прошу поїдьмо до лісу я тільки мушу
тепло одягнутися бо надворі холодно я знаю що там тепер страшно холодно мені треба
знайти свою шапку і теплі колготи і вовняний светр той який колеться тоді мені не буде
холодно і ми зможемо дуже довго гуляти аж поки потомимось тільки ти триматимеш мене за
руку ми не можемо зараз нікуди піти бо ти хворий і в тебе гарячка у тебе висока температура
тобі треба її поміряти тільки я не можу знайти термометра де у тебе термометр і таблетки
щоб збити жар ти мені можеш сказати де у тебе зберігаються ліки може доведеться піти в
аптеку якщо в тебе тут нічого немає тільки не відпускай моєї руки мені дуже хочеться
смажених грибів ми збиратимемо гриби в кошик тільки не йди без мене бо я знаю ти можеш
піти сам а не треба щоб ти йшов сам ми повинні піти разом чому тут так пахне грибами може
ти приніс із собою гриби і не хочеш мені їх показати я дуже хочу подивитися на гриби і їх
понюхати навіть якщо вони пахнуть твоїми цигарками бо у тебе цигарки в усіх кишенях це
погано для грибів бо гриби мають пахнути грибами або рибами що живуть у морській
солоній воді нічим іншим вони пахнути не повинні
я нагадую собі великий клубок який котиться сам не знає куди з мене висмикуються нитки
тонші й товщі коли вони рвуться мені боляче часом хтось наступає на висмикнуту нитку
ногою це буває у переповнених вагонах метро на екскалаторах часом на вулицях мені й тоді
дуже боляче нитки брудняться перестають мені подобатись я думаю що треба себе випрати
добре вишурувати може навіть у пральній машинці бо що як інакше не вийде повідчищати
цих ниток а потім їх треба буде позаштовхувати назад це самотужки мабуть буде складно
зробити у майстерні повинні вміти краще це робити але я не хочу здавати себе в майстерню а
пообривати ці нитки не можу бо від цього боляче і клапті шкіри відриваються разом із
нитками а рани потім дуже довго заживають
не ходи до річки там глибока вода і крутий високий берег бетонний без перил і коли довго
дивитимешся вниз може статися так що річка захоче тебе забрати бо там на глибокому
річковому дні сплять мертві люди і кораблі там річка ховає свої скарби монети багато
жовтих і білих монет намист перстенів браслетів корків авторучок олівців гаманців заколок
стрічок годинників пляшок торбинок парасоль те що люди гублять нікуди не дівається річка
все зберігає вона неодмінно захоче щоб ти нікуди не йшов вона гойдається біля твоїх ніг
вона ніжиться вона вигинається вона солодким голосом шепоче у мене на дні завжди добре
немає ні палючої спеки ні дошкульних морозів є де жити пустує багато кают на моїх
кораблях у мене завжди багато гостей вони розповідають одні одним надобраніч усілякі
цікаві історії будеш їх слухати і також їм щось оповідатимеш бо ти багато знаєш ходи до
мене жити у мене водиця віконцем тече у мене не треба ні про що думати ні про що дбати
будеш гуляти скільки захочеш пересипатимеш жовтий пісок у моїх годинниках бавитимешся
з моїми русалками їхні обійми такі ніжні їхні голоси такі солодкі ти не слухай річки бо вона
підступна вона тебе заманить аж на саме дно звідки ти вже ніколи не повернешся додому і
даремно батьки виглядатимуть тебе і писатимуть смси і набиратимуть номер твого
мобільника який під водою задихнеться а може річка забере його собі і даремно мама
накриватиме на стіл як завжди для всіх хоча ти не прихопиш на обіди й вечері і тиждень і
другий вона ковтатиме сльози й проситиме першої зірки щоб ти коли-небудь таки
повернувся а ночами плакатиме в подушку так щоб не чув батько бо він не спить і журно
зітхає і щодня все частіше кудись дзвонить і питає чи ще не знайшли в міліції в моргах і в
міських лікарнях у витверезниках відповідають що вони нічого не знають і батьки все більше
журяться горбляться й сивіють тяжко зітхають а потім одного дня мати одягне плаща
пов'яже голову хусткою бо вже глибока осінь піде до річки і сумно скаже річко віддай мені
мого сина бо мені він більше ніж тобі потрібен річка засміється річка звеселиться річка
скаже грайливим голосом жінко яка ти нерозумна чому ти думаєш що у мене є твій син у
мене його немає шукай жінко свого сина деінде мати проситиме вмовлятиме благатиме
погрожуватиме врешті у неї не стане голосу побреде засмучена додому але прийде
наступного дня і знову проситиме вмовлятиме благатиме погрожуватиме але річка
невмолима річка байдужа річка сміється дзвінким сміхом і каже шукай жінко свого сина
деінде бо в мене його немає мати гірко гірко заплаче і льози капотять у річкову воду річка
морщиться річка дратується річці по подобається коли в неї плачуть бо сльози гіркі сльоза
потрапляє на руку синові він дивується і каже невже дощ доходить аж сюди він злизує
краплю і каже це не дощ це сльоза моєї матері вона плаче за мною на березі річки він
просить річко відпусти мене додому бо я не хочу щоб мати плакала за мною вона плаче й
сивіє мабуть вона вже виплакала всі очі відпусти мене річко я не хочу твоїх кораблів я не
хочу твоїх монет я не хочу слухати історій твоїх гостей бо вони нецікаві не хочу твоїх
русалок відпусти мене річко додому не пущу каже річка бо ти мені любий бо кучері твої такі
гарні і голос твій такий густий я ще не натішилась тобою не надивилася не напестилась і
другого дня синові на руку впаде материна сльоза одна а потім друга і він знову попросить
річко відпусти мене додому бо моя мати за мною плаче і знову річка скаже я тобою ще не
натішилася не налюбувалась не напестилась і так буде ще багато днів аж якось мати прийде
закутавшись у пухову хустку бо вже починається зима і плакатиме і сльози замерзатимуть
річка скаже добре я віддам тобі твого сина як віддаси мені свої руки тільки спочатку нехай
твої сльози роз'їдять їх до кості тоді я повірю що ти любиш свого сина мати каже добре я
