Загадка однієї неділі - Акунья Ігнасіо Карденас (книги полностью .TXT) 📗
Коротун став навшпиньки, щоб охопити поглядом аудиторію, зобразив свою найпростодушнішу посмішку і з веселою невимушеністю спитав:
— Чи немає серед присутніх людини, котра б забажала позичити нам купюру на п'ять песо?
Я осміхнувся. Шановна публіка недовірливо перезиралася. Коротун наполягав далі:
— Та бути цього не може, сеньйори! Ш,об серед стількох високоповажних панів не знайшовся хоч би один з п'ятьма песо, аби полегшити нам виконання номера? — Він осміхнувся.— Ясна річ, по закінченні номера гроші йому буде повернуто разом з нашою щирою подякою.— Він наполягав ще і ще, цинічно усміхаючись: —Ви? Чи, може, ви?..— Його вказівний палець переходив від однієї особи на іншу. Та всі лишались байдужі.— Еге! — раптом вигукнув він із запалом.— Ось сеньйор, який довіряє нашим артистичним здібностям. Розступіться, будьте ласкаві! Дайте йому змогу пройти. Прошу вас!
Кидалось у вічі, що цей сеньйор був не інакше як підставною особою. Коли б оцей суб'єкт мав зайві п'ять песо, то, напевне, поквапився б до перукарні, аби позбутися щетини, що покривала вже навіть його потилицю.
Тип вручив купюру коротуну, і той показав її всім присутнім. По тому передав купюру Каліостро.
Той виконав ряд вступних пасів, за яких асигнація волохатого «сеньйора» послідовно з'являлася і зникала то в його рукаві, то в кишені, то в роті. По тому «маг Сходу» попередив глядачів, щоб стежили за найдрібнішими деталями. На маленькому столику серед іншого Каліострового інвентаря стояла невеличка кавомолка. У неї нібито й опустив він п'ятипесо-вий банкнот. Коротун одразу ж заходився крутити ручку. Ошелешена публіка недовірливо загомоніла.
Суб'єкт, котрий пожертвував п'ять песо, зробив було заперечливий жест, але відразу ж напустив на себе усмішку олімпійського спокою. Кавомолка тим часом продовжувала працювати. Ось тоді-то, нарешті, й мені стала до вподоби ця вистава. Біля коротуна стояв хлопчик-негреня, який уважно стежив за всіма рухами гаданого мага. Безперечно, він своїм дитячим розумом прагнув збагнути таємницю ілюзіоніста. Побачивши, що грошова купюра ось-ось перетвориться на кашу, він — точнісінько ніби дорослий здоровань напідпитку — вчепився коротунові в куртку, галасуючи:
— Гей! Що ви збираєтесь робити?
— Ти ж бачиш, хлопчику, перемолоти п'ять песо,— відказав той, люб'язно всміхаючись і водночас, непомітно для інших, відштовхуючи його ліктем.
— Та ви що, з глузду з'їхали? — запротестував хлопчик, ніби це саме він пожертвував гроші.— Перемолоти цілісінькі п'ять песо!
— Ану геть звідси, дурню! — процідив крізь зуби коротун.— Чи хочеш, щоб я тобі макітру проломив?
Коротун, буряковий од гніву, усе пхав і пхав хлопчиська під боки, але той не випускав його руки. А потім навіть почав чинити опір, чим викликав пожвавлення серед публіки. Цирковий номер став нагадувати справжнісінький водевіль. І тут коротун зробив свою вирішальну помилку. Прагнучи будь-що позбутися порушника, він щосили відштовхнув його саме в ту мить, коли хлопчисько запустив руку всередину кавомолки. Вже втрачаючи рівновагу, хлопчисько єдиним духом висмикнув звідти купюру і, впавши на землю, став переможно розмахувати нею. Сміх увірвався. Кілька хвилин публіка заціпеніло мовчала, а відтак вибухнула гомеричним реготом. Те, чим розмахував хлопчик, був усього-на-всього тільки клаптик газети. Каліостро підійшов до хлопчиська з наміром відлупцювати його, та втрутилось кілька чоловік із публіки, і він змушений був одмовитися від цього. Не тямлячи себе від люті, він зробив знак коротунові, який уже збирав їхнє спорядження, і вони вдвох пішли геть під тюкання натовпу.
Зупинились аж на розі біля церкви. Я перетнув дорогу і розплатився з Хасінто (так звали водія таксі). Бачив, як Каліостро віддав свій халат-балахон коротуну; потім він пішов вулицею Вільєгас, тоді коли його напарник вулицею Крісто, в бік молу. Я подякував Хасінто і чкурнув услід за Каліостро.
Каліостро ішов вулицею Віпьєгас аж до самої Обіс-по, а там завернув до центру міста. Йшов неквапно, несміло, тож беззастережно його можна було прийняти за цілком сумирного городянина. Біля книгарні «Культураль» він перетнув вулицю і зупинився у скверику Альбеар. Поки він закурював, я удавав, що роздивляюсь книги з вітрини видавництва «Мінерва». Потім він проминув вулицю Монсеррате і попрямував у бік багатолюдного Центрального парку. Я витер з чола піт і поглянув на годинник. Було чверть на дев'яту. Спекота страшенна, густе повітря провіщало дощ.
Дійшовши до вулиці Дувре, Каліостро оглянувся назад; я передбачав цей його порух і вчасно нахилився, поставивши ногу на буфер автомобіля, який стояв перед будинком Національного театру, начебто для того, щоб зав'язати шнурок. Він відшпурнув недопалок і пішов вулицею Сан-Рафаель. Красуні йшли цією вулицею суцільним потоком. Цей нескінченний парад міг би викликати вигуки захоплення навіть у найсуворіших цінителів. Був таким Каліостро чи ні, я так і не дізнався, проте він якусь часину постояв там, схвально чи несхвально похитуючи головою, а потім зайшов до кінотеатру. Я слідом за ним. У залі темно, світився тільки екран. Показував якийсь мультфільм про каченятка Дональда. Я був немов сліпий. Щоб позбавити Каліостро змоги втекти від мене, я сів у останньому ряду. За кілька хвилин, коли мої очі призвичаїлися до темряви, я став оглядати залу. Глядачів у залі небагато, й з-поміж них — нікого, хто був би схожий на Каліостро. Я повільно пройшовся вздовж рядів, удаючи, що вибираю краще місце. Та Каліостро не побачив; замислившись, я кусав собі губи. Невже я вкоїв якусь дурницю і він помітив, що слідкую за ним? Так чи інакше, але я проґавив його.
Я вилаявся. Мабуть, він використав ту мить і дременув, коли я нічого не бачив. Думаючи так, я зневажливо гмукнув. Ще б пак, зовсім не обов'язково мати високорозвинутий інтелект, щоб, зайшовши в одні двері, вийти крізь інші, тоді як я чекав, мов той бовдур, поки мої очі призвичаються до темряви. Ясна річ — я зіграв простака.
Я вже зібрався було йти з кінотеатру, коли побачив, що якийсь чоловік вийшов з туалету. То був не Каліостро, проте це навело мене на думку про всяк випадок заглянути ще й туди. Щось мугикаючи собі під ніс, прочинив двері. Там стояли, розмовляючи, двоє. Один із них — вуличний ілюзіоніст. Помітивши, мене, Каліостро урвав розмову і кинув на мене розлючений погляд, я байдуже підійшов до умивальника, а коли мив руки, непомітно зазирнув у дзеркало. Я побачив, як співбесідник ілюзіоніста вручив йому щось і вийшов; я посушив руки і, не обертаючись, теж вийшов. Зі свого місця я невідривно спостерігав за дверима. Люди заходили і виходили, лиш Каліостро зоставався всередині. Не було сумніву, що цей пройда займається перепродажем наркотиків. Хвилин за двадцять він вийшов з туалету, затиснувши в зубах щойно запалену сигарету.
Я зрозумів, що сидіти йому там більше нічого, і вирішив піти, щоб випередити його. Ідея виявилась вірною, адже мультиплікат для Каліостро і ламаного шеляга був не вартий. Прикритий стіною будинку, що стояв навпроти, я бачив, як він пішов у бік консульства. Дозволив йому відійти на достатню відстань і тоді пішов слідом за ним.
На вулиці Анімас він раптово повернувся, перевіряючи, чи за ним не стежать. Я завмер, і зачав розмову з чоловіком, який випадково виявився поруч. Задав йому якесь безглузде запитання, хоч про людське око це виглядало як вельми приємна бесіда. Коли Каліостро зник за рогом, я на півслові полишив свого співбесідника і кинувся навздогін. Проминувши Американський клуб, він зайшов до кафетерію. Причаївшись за однією з колон Палацу образотворчих мистецтв, я бачив, як за п'ять хвилин він вийшов звідти, уминаючи бутерброд. Каліостро йшов собі вулицею Емпедрадо, потім звернув на Агуакате. В мене вже терпець увірвався, і я навіть подумав у відчаї, що цей негідник уже давно викрив мене й тепер залюбки знущається з мене.
З неба впало кілька краплин — явних провісників зливи, принесеної сильним вітром, я тихо вилаявся. Якщо цей клятий пройдисвіт, нарешті, кудись не приткнеться, ми обоє приймемо добрячий душ. На вулиці Техадільйо, коли дощ уже линув ніби з відра, Каліостро ключем одімкнув двері якогось будинку і зайшов туди. За дві хвилини я, стоячи під дощем, уже підбирав зі свого набору ключів відмичку до дверей. Мені швидко пощастило. Відімкнувши двері, побачив сходи. Піднявшись на один проліт, я зупинився і прислухався. Потім зійшов ще на один проліт і побачив коридор, тьмяно освітлений ліхтарем, що висів попід самою стелею. Я навшпиньки пройшов коридором. В усіх кімнатах, що виходили в нього, було темно. Далі виявився ще один коридор, а в ньому ще кілька дверей. За одними з них чулися голоси. Я напружив слух, проте крізь стіни долунали тільки неясні звуки. Почав розмірковувати, як діяти далі. До якоїсь із кімнат мав зайти Каліостро, хоч тільки в оцій одній виявились ознаки життя. І я надумав ризикнути. Дістав «люгер», звів курок і прожогом удерся в кімнату. Там був Каліостро.
