Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж (электронные книги без регистрации TXT) 📗
Тиріон дивився на прощання з високого чардаку «Келепа короля Роберта» — великої військової галери на чотириста весел. «Робів дзьоб», як його кликали веслярі, був головною силою в супроводі Мирцели. На доданок з нею разом відпливали «Лев’яча зірка», «Зухвалий вітер» і «Панна Ліанна».
Тиріонові ой як не хотілося відпускати від себе кілька найліпших кораблів їхнього досить убогого флоту. Попереднього удару завдав йому ще Станіс Баратеон, коли тікав зі столиці — він відвів багато кораблів до Дракон-Каменя і досі не надумав повернути їх назад. Але Серсея не бажала нічого чути. Може, й правильно. Якщо дівчинку захоплять в полон, перш ніж вона досягне Сонцеспису, то союз з Дорном розвалиться. Доран Мартел досі не зробив нічого, хіба що скликав корогви. Щойно Мирцела опиниться у Браавосі в безпеці, великий князь обіцяв висунути військо до перевалів, щоб деякі князі Порубіж’я добре подумали, чи на той бік вони стали, і тим змусили Станіса зачекати зі своїм походом на північ. Утім, то все були порожні ігри. Мартели не збиралися битися, поки хтось не нападе на сам Дорн, а Станіс був не такий дурний. «Хіба що котрийсь із його значкових виявиться дурнішим», подумав Тиріон. «Треба про це поміркувати.»
Він прочистив горлянку.
— Ви знаєте накази, капітане.
— Точно так, мосьпане. Слідувати вздовж узбережжя, лишаючи суходіл у виду, поки не досягнемо мису Гостроклішня. Звідти перетнути вузьке море прямим ходом до Браавосу. За жодних обставин не наближатися до Дракон-Каменя так, щоб нас побачили.
— А якщо вороги все одно вас заскочать?
— Один корабель відігнати або знищити. Якщо їх більше — «Зухвалому вітрові» захищати і прикривати «Морську спритницю», решті — прийняти бій.
Тиріон кивнув. Якщо станеться найгірше, то невеличка ««Морська спритниця», певніше за все, зможе втекти від переслідування. Маленька, з великими вітрилами, вона була хуткіша за будь-який бойовий корабель — про це, принаймні, божився її капітан. Щойно Мирцела досягне Браавосу, як має опинитися в безпеці. Тиріон послав разом з нею пана Ариса Дубосерда, щоб беріг особу принцеси як присяжний братчик Королегвардії, а для решти шляху до Сонцеспису винайняв браавосців. Навіть князь Станіс тричі подумає, перш ніж гнівити найбільше та наймогутніше з Вільних Міст. Подорож з Король-Берега до Дорну через Браавос, може, й не найкоротша, та зате найбезпечніша… як він сподівався.
«Якби князь Станіс знав про цю подорож, то не міг би обрати кращого часу для нападу з моря.» Тиріон зиркнув назад — туди, де Чорноводна втікала до затоки з тією ж назвою. І відчув полегшення, не помітивши жодного вітрила на широкому зеленому обрії. За останніми звістками, баратеонівський флот досі стояв під Штормоламом, де пан Корній Пенроз вперто тримав оборону в ім’я загиблого короля Ренлі. Тим часом Тиріонові коливоротні башти стояли закінчені на три чверті. Просто зараз будівельники підіймали на місце важкі кам’яні брили і, поза сумнівом, шпетили його на всю губу за те, що примусив працювати під час гулянь. «Хай собі лаються. Ще два тижні, Станісе, більше мені не треба. Ще два тижні — і я готовий стрічати гостей.»
Тиріон дивився, як небога стає на коліна перед верховним септоном і приймає благословіння на подорож. Промені сонця спіймалися у кришталевого вінця і пролили веселкове сяйво на личко Мирцели, обернуте догори. З-за галасу понад річкою чути молитви він не міг і сподівався, що боги мають кращі вуха. Верховний септон був широкий, як хата, а до того ж бундючніший та велемовніший, ніж навіть Пицель. «Годі вже, старий, клади цьому край», роздратовано подумав Тиріон. «Боги мають нагальніші справи, ніж слухати тебе. А заразом і я.»
Коли нарешті септон скінчив мимрити і трусити головою, Тиріон мовив капітанові «Робового дзьоба» на прощання:
— Безпечно доправте мою небогу до Браавоса, і з поверненням на вас чекатиме лицарське звання.
Сходячи крутим містком до пришибу, Тиріон відчував на собі недобрі очі. Галера стиха гойдалася на хвилях, і від руху під ногами він шкутильгав гірше, ніж зазвичай. «Ручуся, вони б реготали, якби могли.» Ніхто, втім, не насмілювався на відверті кпини, хоча придушене бурмотіння, змішане зі скрипом дерева та линв і плюскотом річкової води навколо паль пришибу, чулося звідусіль. «Не люблять вони мене», подумав Тиріон. «Та й не диво. Я добре вгодований і бридкий на вигляд, а вони гибіють з голоду.»
Брон провів його крізь натовп до сестри та її синів. Серсея на нього навіть не дивилася, а натомість втішала усмішками їхнього юного брата у перших. Тиріон спостерігав, як вона причаровує Ланселя очима зеленими, як нитка смарагдів на стрункій білій шиї, а сам тихенько посміхався до себе лукавою посмішечкою. «Я знаю твою маленьку таємничку, Серсеєчко», подумав він. Його сестра останнім часом вчащала до верховного септона, щоб прохати в нього благословення на майбутню битву зі Станісом… або ж хотіла, щоб Тиріон так думав. Насправді ж, швиденько забігши до Великого Септу Баелора, Серсея вдягала простого брунатного подорожнього кобеняка і прокрадалася до такого собі заплотного лицаря з неоковирним ім’ям Озмунд Кіптюг та його двох нічим не кращих братів Ознея та Озфрида. Лансель йому все про них розповів. Серсея хотіла, щоб Кіптюги винайняли їй власний сердюцький полк.
Гаразд, хай собі втішається плетінням змов. «Сестричка стає значно ласкавіша, коли гадає, що перемудрувала мене.» Кіптюги наплетуть їй зо три мішки гречаної вовни, братимуть її гроші, обіцятимуть геть усе, чого вона схоче — а чого ж ні, коли Брон на кожний її мідяк додає їм від себе такий самий? Всі троє жевжикуватих братів-шахраїв, вочевидь, краще зналися на тому, як дурити людям голови, ніж як стинати їх у бою. Серсея примудрилася купити собі три гучні порожні тулумбаси — вони лунко бумкатимуть стільки, скільки вона попросить, але всередині не мають геть нічого. Тиріона це безмежно розважало.
«Лев’яча зірка» і «Панна Ліанна» відійшли від берега під роги та сурми, щоб нижче річкою розчистити шлях «Морській спритниці». Від натовпу по берегах донеслося кілька вигуків — таких самих ріденьких та безсилих, як хмарки над головою. Мирцела посміхнулася і замахала з корабля. Позаду неї стояв Арис Дубосерд у білому корзні, що віяло за вітром. Капітан наказав віддати кінці; весла винесли «Морську спритницю» на пінну бистрину Чорноводної, де на вітрі розквітнули її вітрила — звичайні білі вітрила, як наполіг Тиріон, а не кармазинові полотнища Ланістерів. Принц Томен схлипнув.
— Нюниш, наче немовля під цицькою, — засичав на нього брат. — Принци не плачуть!
— Принц Аемон Драконолицар плакав того дня, коли принцеса Наерис вийшла заміж за його брата Аегона, — повідомила Санса Старк. — А близнюки-лицарі пан Арик та пан Ерик померли зі сльозами на щоках, завдавши один одному смертельних ран.
— Мовчи, бо зараз тобі пан Мерин завдасть смертельних ран, — буркнув Джофрі своїй нареченій.
Тиріон зиркнув на сестру, але Серсея, схоже, так захопилася розповіддю пана Балона Лебедина, що геть нічого іншого не чула. «Невже вона справді така сліпа до власного синочка?», спитав Тиріон себе.
Вдалині на річці «Зухвалий вітер» опустив весла у воду і ринув за течією у сліді «Морської спритниці». Останнім ішов «Келеп короля Роберта», краса та сила королівського флоту… чи то пак, тієї його частини, яка минулого року не опинилася на Дракон-Камені разом зі Станісом. Тиріон обирав кораблі дуже ретельно, уникав тих капітанів, у чиїй вірності мав якісь сумніви зі слів Вариса… але ж у вірності Вариса він теж мав сумнів, тому несподіванок все ж дещо побоювався. «Надто вже я покладаюся на Вариса», подумав він. «Де б його взяти й собі споглядачів? Не те щоб я їм надто вірив. Хто вірить-довіряє, той голову втрачає.»
Тиріон знову згадав занепокоєно про Мізинця. Від Петира Баеліша не було звісток, відколи він виїхав до Лихомостя. Може, це нічого не означало. А може, означало все. Навіть Варис не знав, що сказати. Євнух припустив, що Мізинця спіткали якісь негаразди у дорозі. Може, навіть смерть. Тиріон презирливо пирхнув на таку думку. «Та швидше я виросту велетнем, ніж діждуся Мізинцевої смерті.» Більш вірогідно, Тирели так і сяк розмірковували про запропонований шлюб. Тиріон їх винуватити не міг. «Якби я був Мейс Тирел, то хотів би бачити Джофрі радше на палі, ніж на своїй доньці.»
