Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж (электронные книги без регистрации TXT) 📗
Тиріон не пам’ятав, як зліз з коня. Пан Мандон саме знімав з сідла короля, що трусився, наче в пропасниці, коли крізь браму в’їхали Серсея, Томен та Лансель під охороною пана Мерина і пана Бороса. В Бороса на клинку розмазалася кров, а Меринові одірвали з плечей біле корзно. Пан Балон Лебедин влетів до замку без шолома, на спіненому коні, зі струмком крові з рота. Горас Рожвин привів пані Танду, трохи не божевільну зі страху за дочку Лолису, вибиту з сідла і залишену позаду. Князь Гиліс, ще сіріший обличчям, ніж зазвичай, розказав, запинаючись, що бачив, як верховного септона витягали з ношів; той верещав молитви, поки над ним не зімкнулися хвилі натовпу. Джалабар Ксого сказав, що начебто бачив, як пан Престон Зеленопіль з Королегвардії ринув назад до перевернутих ношів верховного септона, але не був певний.
Тиріон почув, наче з туману, голос маестра, що питав його про поранення. Але нічого не відповів, а натомість пробрався через двір туди, де стояв його небіж, прикрашений зсунутою набік, заплямованою висохлим гноєм короною.
— Зрадники! — збуджено белькотів Джофрі. — Усім голови зітну, усім…
Карлик загилив по зчервонілій королівській пиці такого ляпаса, що збив з голови корону. А тоді пхнув Джофрі на землю обома руками і дав копняка ногою.
— Ти сліпий навіжений бовдур! — заволав Тиріон щосили.
— Вони всі зрадники! — завищав Джофрі з землі. — Гукали образи, зазіхали на мою особу!
— Ти напустив на них свого собаку! Що вони мали робити? Покірно стати на коліна і чекати, поки Хорт їм руки повідрубує?! Ти — паскудне безмозке хлоп’я, ти убив Клегана і бозна кого ще, а сам утік без подряпини! Семикляте дурило!
І знову дав копняка. І відчув таке полегшення, що хотів дати ще одного, та його під виття Джофрі відтяг назад пан Мандон Мур, а тоді перехопив Брон. Серсея впала над сином на коліна; тим часом пан Балон Лебедин тримав розлюченого пана Ланселя.
Тиріон викрутився з Бронових рук і гучно крикнув до всіх одразу і ні до кого окремо:
— Хто з почту ще досі там?
— Моя донька! — заверещала пані Танда. — Благаю, хто-небудь, поверніться по Лолису!…
— Пан Престон не повернувся, — доповів пан Борос Блаунт, — а заразом і Арон Сантагар.
— І «мамка» теж, — додав Горас Рожвин. «Мамкою» насмішкуваті зброєносці звали молодого Тирека Ланістера.
Тиріон роззирнувся двором.
— Де панна Старк?
Якусь мить ніхто не відповідав. Нарешті спромігся Джофрі:
— Вона їхала поруч зі мною. А куди поділася, не знаю.
Тиріон притиснув занімілі пальці до скронь, у яких гупало. Якщо Сансі Старк щось заподіють, Хайме можна вважати мертвим.
— Пане Мандоне, ви мусили її захищати хоч би й ціною власного життя.
Пан Мандон Мур лишився цілком незворушним.
— Коли натовп кинувся на Хорта, я найперше думав про короля.
— І вірно вчинили, — влізла до розмови Серсея. — Боросе, Мерине, повертайтеся туди і знайдіть дівчину.
— І мою дочку теж, — схлипнула пані Танда. — Благаю вас, панове лицарі…
Пан Борос, вочевидь, не зрадів від думки про вихід з безпечного замку.
— Ваша милосте, — мовив він до королеви, — угледівши білі корзна, юрба може оскаженіти.
Для Тиріона це вже була остання крапля.
— Хай Інші дупу підітруть твоїм корзном! Зніми його геть, якщо боїшся показати, клятий йолопе… але знайди мені Сансу Старк, бо присягаюся, накажу Шаззі розколоти надвоє твою потворну черепушку, аби побачити, чи є там щось, окрім гнилої кров’янки!
Пан Борос побуряковів з люті.
— Це ти звеш мене потворним, ти?…
Він почав піднімати скривавленого меча, досі затиснутого у кольчужному кулаку. Брон хутко пхнув Тиріона за себе.
— Припиніть! — гарикнула Серсея. — Боросе, робіть, що вам наказали, бо знайдемо для вашого корзна інші плечі! Ваша присяга…
— Онде вона! — заволав Джофрі, вказуючи пальцем.
Крізь браму влетів чвалом Сандор Клеган на Сансиній каштанці. Дівчина сиділа позаду, міцно обхопивши руками груди Хорта.
Тиріон гукнув до неї:
— Вас не поранено, панно Сансо?
Кров стікала в Санси по лобі з глибокого порізу на голові.
— Там… там кидалися усяким… камінням, сміттям, яйцями… Я казала їм, що хліба в мене для них нема. Один чоловік спробував стягти мене з сідла. Пан Хорт убив його, здається… руку… — Вона широко розплющила очі й прикрила рота рукою. — Він йому руку відрубав аж по плече.
Клеган зняв її з коня на землю. Біле корзно на ньому було розірване та заплямоване, кров дзюрила крізь пошматовану діру в лівому рукаві.
— Пташечка трошки кровить. Відведіть її до клітки та перев’яжіть.
Маестер Френкен заспішив виконати наказ.
— Сантагарові жаба цицьки дала, — розповідав далі Хорт. — Четверо тримали його на землі й по черзі трощили голову камінням з бруківки. Одного я випатрав, та панові Арону вже було байдуже.
Збоку підібралася пані Танда.
— Моя дочка…
— Не бачив. — Хорт насупився і роззирнувся двором. — Де мій кінь? Якщо з ним щось сталося, хтось мені заплатить.
— Він деякий час не відставав від нас, — повідомив Тиріон, — а далі не знаю.
— Вогонь! — заверещав голос з верхівки башти-стрільниці. — Панове, місто димить! У Блошиному Подолі пожежа!
Тиріон відчував пекельну втому, але для відчаю місця не лишалося.
— Броне, візьми людей скільки треба і простеж, щоб не чіпали водяні вози.
«Боги праві, шал-вогонь, якщо його торкнеться хоч іскра…»
— Якщо ми втратимо Блошиний Поділ, то грець із ним. Але за жодних умов вогонь не повинен дістатися будинку цехового зібрання алхіміків. Зрозуміло? Клегане, підеш з ним!
На якусь мить Тиріонові здалося, що він бачить жах у темних очах Хорта. «Вогонь», зрозумів він. «Хай мене Інші вхоплять, ясна справа. Він ненавидить вогонь, бо надто близько його скуштував.» Але вираз в очах миттю зник, поступившись звичайній Хортовій відразі.
— Піду, — відповів він, — та не за вашим наказом. Мені треба коня знайти.
Тиріон обернувся до трьох інших лицарів Королегвардії.
— Кожен з вас поїде охороняти оповісника. Накажіть людям повертатися додому. Кого застукають на вулиці після останнього удару вечірнього дзвона, вбиватимуть на місці.
— Наше місце коло короля, — бундючно відказав пан Мерин.
Серсея стала дибки, мов розлючена гадюка.
— Ваше місце там, де наказує мій брат! — засичала вона. — Правиця говорить голосом короля! Непокора йому — це зрада престолу!
Борос та Мерин перезирнулися.
— То нам і корзна вдягти, ваша милосте? — запитав пан Борос.
— Як на мене, їдьте хоч голі! Хай юрба побачить, що між ніг ви ще чоловіки. Бо з вашого боягузства хлопи могли про це й забути!
Тиріон не заважав сестрі шаленіти. В голові йому гупало. Він начебто винюхав димний сморід; а може, то в ньому палав такий лютий гнів, що аж шкварчало.
Двері до Башти Правиці стерегло двоє Кам’яних Гав.
— Знайдіть мені Тімета, сина Тімета!
— Кам’яні Гави не бігають за Смаленими, — зухвало повідомив один з дикунів.
Так, на мить Тиріон навіть забув, з ким має справу.
— То знайдіть мені Шаггу.
— Шагга спить.
Він ледве стримався, щоб не заверещати з люті.
— То… розбудіть його, якщо ваша ласка.
— Нелегка справа — будити Шаггу, сина Дольфа, — пожалівся вартовий. — Він страшно з того лютує.
Але пішов, хоч і з буркотом.
Гірський воїн прибув, позіхаючи та чухаючи різні місця.
— Половина міста бунтує, інша половина горить, а Шагга лежить собі й хропе! — сердито докинув Тиріон.
— Шагга не любить вашу каламутну воду. Мусить пити ваше чахле пиво та кисле вино, а опісля йому голова болить.
— Я тримаю Шаю в маєтку поблизу Залізної Брами. Піди туди і бережи її від всякої напасті.
Велетень посміхнувся, розтягнувши жовту зубату щілину в кудлатих хащах бороди.
— Шагга приведе її сюди.
— Ні, просто вбережи від лиха. Скажи їй, що я прийду, щойно зможу. Цієї ночі, або вже напевне наступної.
Але до вечора місто не заспокоїлося, хоча Брон доповів, що пожежі загасили і більшість бурхливих натовпів розігнали. Скільки б Тиріон не жадав заспокійливих Шаїних обіймів, розум підказав йому нікуди тієї ночі не ходити.
