Фараон - Прус Болеслав (читать книги без .txt) 📗
Одне слово, це була не вулиця, а безконечна галерея картин, варварських щодо рисунка, яскравих щодо барв.
Поховальна процесія пройшла близько двох кілометрів з півночі на південь. Приблизно посередині міста вона зупинилась, а потім повернула на захід, до Нілу.
В цьому місці посеред річки був великий острів, до якого вів міст, збудований на човнах. Щоб уникнути якогось нещастя, воєначальники, які очолювали процесію, ще раз вишикували почет, по четверо в ряд, і звеліли їм іти дуже повільно і не в ногу. Для цього музиканти, що йшли попереду окремих груп, грали пісні, кожну в іншому ритмі.
Через кілька годин процесія перейшла перший міст, потім острів, потім другий міст і опинилася на лівому, західному березі Нілу.
Якщо східну половину Фів можна було назвати містом богів і царів, то західна була ділянкою меморіальних храмів і гробниць.
Процесія посувалася від Нілу в напрямі до гір центральною дорогою. На південь від цієї дороги стояв на пагорбі храм, що увічнював перемоги Рамзеса III. Стіни його були вкриті розписом, що зображав подолані народи: хеттів, аморейців, філістимлян, ефіопів, арабів та лівійців. Трохи нижче підносились дві велетенські статуї Аменготепа II в сидячій позі, висотою поверхів на шість. Одна з цих статуй мала чудесну властивість: коли на неї падало перше проміння сонця, вона починала бриніти, мов арфа, на якій обривалися струни.
Ще ближче до дороги, теж ліворуч від неї, стояв Рамзессеум — не дуже великий, але красивий храм Рамзеса II. Його вхід стерегли чотири статуї з царськими регаліями в руках, а на подвір’ї височіла статуя Рамзеса II, поверхів на чотири заввишки.
Дорога йшла поступово вгору, і дедалі виразніше було видно похилі узгір’я, подірявлені, як губка: це були гробниці єгипетських сановників. При вході до них, між стрімкими скелями, стояв дуже оригінальний храм цариці Хатасу. Ця будівля мала чотириста п’ятдесят кроків у довжину. З подвір’я, обнесеного муром, сходи вели на друге подвір’я, оточене колонами, під яким був підземний храм. З колонного подвір’я ще одні сходи вели до храму, видовбаного в скелі, під яким теж були підземелля.
Таким чином, храм мав два яруси, нижчий і вищий, з яких кожен, в свою чергу, поділявся на підземний і надземний. Сходи були величезні; поручні заміняли два ряди сфінксів, а вхід на кожні сходи стерегли по дві статуї в сидячих позах.
Від храму Хатасу починалась похмура ущелина, яка вела від гробниць вельмож до царських гробниць. Між двома цими ділянками містилася видовбана в скелі гробниця верховного жерця Ретеменофа; зали і коридори її займали близько двох моргів підземелля.
Дорога в ущелині стала така стрімка, що люди мусили допомагати волам, підштовхуючи жалобний човен. Почет посувався ніби по карнизу, видовбаному на одній із стін ущелини, і нарешті зупинився на широкій площадці, що підносилася на кільканадцять поверхів від дна ущелини. Тут були двері до підземної гробниці, яку фараон будував собі протягом тридцяти років свого царювання. Ця гробниця була справжнім палацом з покоями для фараона, його родини та слуг, з трапезною, опочивальнею, ванною, з капличками, призначеними для різних богів, і, нарешті, з колодязем, на дні якого була невеличка камера, де навіки мала спочити мумія фараона.
При світлі смолоскипів видно було стіни всіх покоїв, вкриті написами й картинами, які відтворювали всі справи й розваги небіжчика: полювання, будування храмів та каналів, тріумфальні походи, урочисті відправи на честь богів, битви війська з ворогами, працю людей… Але це ще не все. Покої були не тільки заставлені меблями, посудом, колісницями, зброєю, квітами, наповнені м’ясом, печивом і вином, але в них ще стояло безліч статуй. Це були незчисленні зображення Рамзеса XII, його жерців, міністрів, жінок, воїнів та рабів. Фараон і після смерті не міг обійтися без коштовних меблів, вишуканої їжі й вірних слуг.
Коли жалобна колісниця зупинилася біля входу в гробницю, жерці витягли царську мумію із саркофага й поставили її на землю, обперши плечима об скелю.
Тоді Рамзес XIII обкурив тіло батька пахощами, а цариця Нікотріс, обнявши мумію за шию, почала, ридаючи, голосити:
— «Я сестра твоя, дружина твоя Нікотріс, не покидай мене, о великий! Невже ти справді хочеш, мій добрий батьку, щоб я пішла від тебе? А як я піду, ти зостанешся сам і чи хоч хто-небудь буде з тобою?..»
Тоді верховний жрець Гергор обкурив пахощами мумію, а Мефрес розлив вино і проказав:
— «Твоєму двійникові ми жертвуємо це, Осірісе-Мер-АмонРамзесе, володарю Верхнього й Нижнього Єгипту, голос якого праведний перед великим богом…»
Потім заголосили плакальниці і заспівали хори жерців.
Хор І. «Тужіть, тужіть, ридайте, ридайте, без упину ридайте, так голосно, як тільки можете…»
Плакальниці: «О достойний мандрівнику! Ти спрямовуєш свої кроки до землі вічності! Як же швидко забирають тебе в нас!..»
Хор II. «Яке чудове те, що діється з ним! Оскільки він дуже шанував бога Хонса з Фів, то бог дозволив йому відійти на Захід, стати в лави слуг його».
Плакальниці. «О ти, якого оточувало стільки слуг, будеш тепер в землі, що прирікає на самотність… Ти, який мав тонкі шати й любив чисту білизну, лежиш тепер у вчорашній одежі!..»
Хор I. «З миром, з миром на Захід, о повелителю наш, іди з миром… Ми побачимося знову, коли настане день вічності, бо ти ідеш в країну, яка єднає між собою всіх людей»
Почалися останні обряди. Привели вола й антилопу, яких мав забити Рамзес XIII, але забив його заступник перед богами, верховний жрець Сем. Нижчі жерці швидко оправили тварин, а Гергор і Мефрес, взявши їхні стегна, по черзі почали прикладати їх до рота мумії. Але мумія не хотіла їсти, бо була ще не оживлена і уста її були ще закриті. Щоб усунути цю перешкоду, Мефрес обмив її священною водою і обкурив пахощами, проказуючи заклинання:
«Ось стоїть мій батько, ось стоїть Осіріс-Мер-Амон-Рамзес. Я твій син, я Гор, приходжу до тебе, щоб очистити тебе й оживити… Я складаю заново твої кістки, зрощую те, що було розтяте, бо я Гор, месник за батька мого… Ти сидиш на троні Ра і наказуєш богам. Коли ти й справді Ра, що походить від Нут, яка народжує Ра кожного ранку, який народжує Мер-Амон-Рамзеса щодня так, як Ра…».
Кажучи це, верховний жрець доторкався амулетами до уст, грудей, рук і ніг мумії.
Далі знову заспівали хори.
Хор І. «Осіріс-Мер-Амон-Рамзес буде віднині їсти й пити все, що їдять і п’ють боги. Він тепер сидить разом з ними, він здоровий і дужий, як і вони…»
Хор II. «Він володіє всіма своїми членами; йому прикро, коли він голодний і не може їсти і коли відчуває спрагу, а пити не може».
Хор І. «О боги, дайте Осірісові-Мер-Амон-Рамзесові тисячі тисяч келихів вина, тисячі шат, хлібин і биків…»
Xор II. «О ви, що живете на землі й будете приходити сюди, — якщо вам життя миле, а смерть — огидна, якщо ви прагнете передати спадок нащадкам вашим, прокажіть молитву за небіжчика, що похований тут…»
Мефрес. «О ви, великі, ви, пророки, князі, писарі й фараони, ви, інші люди, які через мільйон років після мене прийдете!.. Якщо хтось із вас замінить моє ім’я своїм, бог покарає його і знищить на цій землі…»
Після цього заклинання жерці запалили смолоскипи, взяли царську мумію і знову поклали її в футляр, а футляр — у кам’яний саркофаг, який в загальних рисах мав форму людського тіла. Потім, не зважаючи на крик, голосіння та опір плакальниць, вони занесли цей величезний тягар у гробницю. Поминувши при світлі смолоскипів кілька коридорів і покоїв, вони зупинилися в одному з них, де був колодязь. У цей отвір жерці опустили саркофаг і самі зійшли за ним у підземелля. Там вони поставили саркофаг в тісній камері І швидко замурували вхід до неї так, що навіть найдосвідченіше око не знайшло б його. Потім вони повернулись нагору і так само дбайливо замурували вхід до колодязя.
Все це жерці зробили самі, без свідків, і так старанно, що мумія Рамзеса XII ще й донині спочиває в своїй таємничій оселі, однаково схована від грабіжників, як і від сучасних дослідників. За двадцять дев’ять століть зруйновано багато царських гробниць, але ця залишилася незайманою.
