Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих (лучшие книги онлайн txt) 📗
— А чого це Сеною підвозять стільки бочок? Може, підпоювати народ, щоб він щодня веселився так, як сьогодні? А з порожніх бочок потім можна буде спорудити барикади!
Валуа говорив погрозливо, це був зовсім не той слабодух, яким його знали всі. Певна річ, бочки справді могли придатися для спорудження барикад, і Гіз це знав краще за будь-кого, але тепер, при погляді на короля, таке діло здалося йому вкрай невчасним. Звичайно, герцог володів собою краще, ніж його сестра, й був розумніший за кардинала Лотарінгського, який у ролі «князя церкви» претендував на право постригти короля в ченці. На сестру, яка, зачувши про бочки, знов почала вимахувати ножицями, герцог суворо нагримав. А втім, цей грізний жест, що його вона повторювала надто часто, вже робився смішний — особливо в порівнянні з поведінкою короля, просто-таки величною.
— Пані! — закричав герцог. — Ваша щира відданість святій церкві засліплює вас. Ми всі — слуги короля, що незабаром піде війною на єретиків. Податки на військо він уже збирає, а це головне. Нам-бо загрожує вторгнення німців у Францію — гугеноти знов їх накликали. — Тоді, обернувшись до короля, додав: — Ваша величносте! Я віддаю на службу вам свій меч і ручуся, що всі ваші вороги загинуть.
Ці останні слова він проказав ще раз, особливо наголосивши на слові «всі»:
— Всі ваші вороги, величносте! — Так Гіз примушував Валуа нарешті почути, за чию саме загибель він ручиться. — І король Наваррський! — сказав він навпростець, пильно стежачи за виразом ненависного обличчя. Та король тільки насупив брови й стиснув губи. І Гіз усе зрозумів. Він попрощався, взяв сестру за руку й вийшов з нею.
— Не корч із себе фурії! — злісно просичав він їй у потилицю.
Анрі Валуа, мов у сні, дивився вслід їм. «Анрі Гізе, який я був колись заворожений тобою! Мені вже уявлялося, що я твій бранець і ти входиш до мене з нагаєм. То було якесь хворобливе наслання, мушу визнати, але я його вже відігнав далеко. Стережись мене, Анрі Гізе! Бо тепер я маю друга. — Дивлячись у спину ворогові, він зачудовано думав про друга — майже так, як жінка думає про коханого. — Ну, Наварро, чи вистачило у мене сьогодні твердості? Чи був я твердий, як ти?»
А перед очима в нього ще віддалялась ворогова спина. І враз у нещадному королі взяла гору його власна натура — бо ж досі він, скільки ставало сили, наслідував натуру свого нового друга.
— Жуайозе! — прохарчав він. — Визволи мене від отого он!
На ті слова молодий маршал поблід і мовчки відвернувся до стіни. Досі король ще не мав доказів фаворитової зради; і ось тепер вона відкрилась — напівзрада, огидніша, ніж зрада до кінця. Король вийшов геть, а добувшись до свого покою, впав у знемозі, бо його знесилила ця навала почуттів: вони були занадто бурхливі, як на його вдачу, і звідав він їх за один вечір більше, ніж можна.
Коли стало відомо, що тиран захворів, городяни почали казати, що він уже не встане, і на вулицях танцювали з радості. Тепер скоро кінець кометам, чумі й усім іншим лихам, у яких буває винен поганий державець, а насамперед — кінець податкам. Простий народ і шановні городяни мусили вивертати кишені, щоб священна Ліга дістала змогу раз і назавжди впоратися з гугенотами. А невдоволення народу, викликане воєнними видатками, вона спрямовувала на Валуа. Бідолаха оборонявся, як міг. Насамперед він ще раз почав переговори з Наваррою, щоб той перейшов у католицтво, — тоді вони вдвох дали б раду цій фурії Лізі. До речі, тоді й Наварра втратив би трохи на силі, і король нарешті став би єдиним володарем свого королівства.
Валуа справді не міг зрозуміти, чому його друг так уперто відмовляється зробити йому таку невеличку приємність — перемінити віру. Він так палко жадав цього, що не помічав, чого воно коштуватиме другові: поваги до себе й довіри його відданих прибічників. Тому, хто зрадив одних, не вірили б і другі, до яких він перекинувся, і не сприяли б йому; та й сам Валуа дуже скоро почав би ставитись до нього з погордою. Вже й тепер він пропонував Наваррі за перехід у католицтво головним чином гроші. Правда, в цьому не було нічого незвичайного, бо й переконання мають свою ціну; зате не продається чеснота, оселя якої — знання. А якраз вона мала перевагу в неракській раді.
— Зміцнімо свою силу, тоді король нас поважатиме, А як поважатиме, то й покличе. І в спілці з ним ми скрутимо в'язи нашим ворогам.
— Згоден! — вигукнув Анрі.
За останнім разом Валуа послав до нього свого другого фаворита — Епернона, від якого сподівався, що той іще вірний йому й навіть любить його. Жуайоз уже тоді був нічого не вартий для короля — хоча ще так недавно він називав його своїм сином, дав йому герцогство й одружив з королевиною сестрою. Бувають такі слабодухі люди, що не вміють міцно триматись ні за кого, а навпаки, самі швидко й безповоротно відкидаються від інших. Тепер зрадник, якби й захотів, уже б не зміг загладити своєї провини. Ним уже пожертвувано, хоч він про це ще не здогадується. Жуайоз бадьориться, величається, пишається розкішним військом, яке щодень зростає,— більше високих імен, славних гербів, дорогих коней, панцерів із щирого срібла, ніж коли бувало в будь-якому королівському війську; а вести його в бій має двадцятип'ятирічний маршал, обранець щастя.
Король усміхається до нього, а сам думає: «Бундючся, поки ще можна. Наварра сильніший за вас, — я знаю це з перших рук, бо його люба жіночка, моя сестра, вельми охоче виказує мені його таємниці. Вона хоче, щоб я поміг їй грішми й військом проти її коханого мужа — вона його так ненавидить, що тільки я можу зрозуміти ту ненависть, бо ми з нею однієї крові. Я добре робитиму, не даючи Наваррі перепочинку, — але й Лізі також. Посилатиму своє військо то проти одного, то проти другої, і навіть під проводом тих самих маршалів: то Матіньйона, то Майєнна. Найрадніш я послав би Гіза, щоб Наварра всипав йому; але він, на жаль, занадто хитрий. Воліє виганяти з країни німців, чорти б його вхопили. Зате й він не зможе доскочити до Наварри — а я ж не хочу, щоб мого друга Наварру спіткало щось погане. Але так само не хочу я, щоб він знищив моє військо. Усі справи в мене переплутались, та це їхня провина, а не моя».
Так думав нещасний король і посилав своїх маршалів то проти Ліги, то проти кузена Наварри. Йому він, правда, волів би допомагати, а не битися з ним, але якраз тепер, серед цієї плутанини, він був змушений погодитись на те, щоб Наварру відлучили від церкви. Рідкісний випадок — протестанта відлучили від католицької церкви. Анрі відповів на те зверненням, яке ліпили на стіни в Римі, папському місті, й сам папа був від нього в захваті, а весь християнський світ заговорив про Анрі, чи то Генріха, Наваррського. А нещасний король, хоч і бажав скоріше ослабити, ніж зміцнити Лігу, сам незчувся, як уклав з нею нову угоду. Анрі, коли дізнався про це в своєму Нераку, просидів сам цілу ніч, не склепивши очей.
Він напружено думав про те, що було вже близько й насувалось так само невідворотно, як світанок. То була війна, справжня війна не на життя, а на смерть — уже не бадьоре, хвацьке готування до бою, а самий бій, запеклий бій без пощади. Свічки догоріли, а він, зіпершись головою на руки, ще раз окидав поглядом свої діла: перед ним проходили його радісні маленькі перемоги, швидко забуті поразки, довгі кінні переїзди, непокірливі містечка, бунтівливі люди, — усе, що так часто виморювало й виснажувало його, десять років зусиль і турбот.
Усе те було й відійшло в минуле; а тепер Анрі бачив свою долю в пазурах велетенського змія, що обвив своїм тілом усю землю. Вбий його або загинь сам! Тільки ти лишився, тільки на тебе вони завзялись, бо між собою вони б що завгодно могли залагодити, а ти один їм заважаєш. Не судилось тобі успадкувати трон мирно, ні, на твоєму шляху до нього має ще лягти десять тисяч трупів: ти сам покриєш ними своє королівство!
«Кузен Валуа не дотримав слова, та й чого можна було від нього сподіватися! Він здається на ласку Ліги, поки вона його не замордувала. А після своєї перемоги вона б іще певніше це зробила. Кузене Валуа, ти розраховуєш на те, що я розіб'ю тебе й Лігу. В цьому твій рятунок, як і мій. Твоя невірність тільки зміцнює наш союз. Небезпечна невірність, союз із відчаю; я волів би молити господа бога, щоб він звільнив мене від цієї випроби або щоб вона вже минула і щоб я сам власним тілом покрив землю свого королівства».
