Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих (лучшие книги онлайн txt) 📗
Ось яке наслання з'явилося тридцятичотирирічному королю однієї серпневої ночі, перед світанком, у годину найбільшої втоми від безсоння. Всі свічки вже догоріли. Але ось у вікнах уже засірів світанок, і Анрі побачив, що вуса в нього наполовину посивіли.
Радісний день
Він не трагічний герой, а тому не стоїть, приковуючи до себе всі погляди, в центрі подій. То інші вершать великі діла чи принаймні величаються ними. Он Гіз виставляє себе переможцем німецького війська, що прийшло із Швейцарії на підмогу протестантам; правда, для справжньої слави йому досі не вистачає виграних боїв. І Жуайоз, молодий маршал, тішиться, наче дитина, зі своїм добірним лицарством ладнаючись розбити короля Наваррського. Ось тільки посидить іще трохи в одному з міст, які взяв дорогою, — нехай лікарі прочистять йому кишки після занадто ситого життя при дворі. Полководець повинен виїздити на бій легким, не розжирілим.
Не тільки цей новий супротивник чигав на Анрі: старий Бірон — той самий, що був його найзапеклішим ворогом під час дріб'язкової війни в його власному краю, — і тут, в чужих місцях, не забарився насісти на нього. Анрі змінив тоді провінцію Гієннь на провінцію Сентонж, бо його рятунок був у тому, щоб наступати, переносити війну на ширший простір, на північ, загрожувати Парижу — і хай Фама весь час летить попереду, сурмлячи в сурму. Старому Біронові спало на думку захопити один острів, Маран, що лежить недалеко від морського узбережжя; Анрі колись, ще не володівши тим островом, змалював його своїй приятельці Корізанді в найпринадніших барвах. Та, на жаль, смуга води, що обвивала той чарівний острів-сад, була каналом, прокопаним через болота, і в тих болотах загрузло Біронове військо. Бірон мусив зняти облогу, сам був поранений; а до того ж гроші, прислані з двору, скінчились, і нових не надходило. Де ж би набрав король тих грошей, щоб утримувати одночасно три-чотири армії, коли всі податки, стягнені з народу та не розхапані злодіями й священною Лігою, він процвиндрював на своїх фаворитів? Для Бірона першого забракло грошей. Дещицю перехопив Анрі — небагато, лише кілька тисяч екю, проте саме ця втрата вирішила маршалову долю: він зазнав поразки, його військо розбіглося.
Воднораз Анрі спекався не тільки Бірона, а й свого кузена Конде: занадто вже впадала в очі різниця між успіхами короля Наваррського і невдачами, що їх зазнавав його суперник у той самий час. Перемога, здобута Анрі на острові, схилила на його бік упертих гугенотів Ла-Рошелі, що в іншому разі воліли б віддати перевагу доброму протестантові, але поганенькому полководцеві Конде. Тепер численні промахи їхнього щирого одновірця враз почали здаватись особливо тяжкими, і в найблагочестивіших домах, згадуючи про нього, несхвально хитали головами. А найперш посміялися з нього в Неракському замку, і Конде цього не пробачив.
Надійшла й Жуайозова черга — він нарешті прочистився й рушив у похід. Отепер уже Анрі й справді мав зробитися трагічним героєм: коли зітнеться з найбільшою, найкраще спорядженою королівською армією в чистому полі, у вирішальний день. Він мав навіть стати чимсь іще більшим: подвижником віри на біблійний взірець. Усі сумніви щодо нього пішли в непам'ять. Цей-бо воює вже не за гроші, не за добро земне, навіть не за корону: все це він приносить у жертву заради слави божої. Він став на захист слабких і гнаних, він не похитнеться, бо господь небесний благословив його. У нього чисті очі, як у борця за віру. То неправда — все оте, що так довго плескали про його любовні пригоди, відчайдушні витівки й байдужість до релігії. Наш герою, наш воїне, на тобі найвище благословення, і ми поспішаємо до тебе!
Отож до нього люди спливалися звідусіль — і, вже натхнені його славою, ці люди сповнювалися щастям, побачивши на власні очі, який він: простий і добрий. Він своїми руками копав шанці, їв стоячи, спав, не скидаючи панцера, — і сміявся. Заради самого цього сміху люди залишались у нього, байдуже, є платня чи нема, є що їсти чи доводиться постувати. При ньому навіть пастори були веселі, а ночами він будив своїх капітанів Тюренна й Роклора, і вони разом стояли на чатах, із ґнотами напоготові.
— Ваша величносте! Яке пуття з того, що ми вночі не спимо і ворог не заскочить нас зненацька? Адже вдень ви наражаєте свою особу на всі небезпеки, переходите болота на видноті, а кругом падають у воду кулі й на вас аж бризкає!
— І завтра, може, я загину, — відповів їм Анрі.— Але діло моє не загине, бо це діло господнє.
Так казав він під зоряним небом і сам вірив у свої слова — вірив так, як треба вірити, тобто всупереч усьому, бо впевненість його не мала під собою ніякого грунту: насправді разом з ним загинуло б і його діло. Та якщо господь бажав урятувати це королівство, то він хіть-не-хіть мусив зберегти життя Анрі.
Неминуче наставали й дні знесилення. Два тижні без постелі, невсипуща турбота про своє військо — та й про ворога, щоб заманити його куди треба. А коли вони — герцог де Жуайоз і король Наваррський — нарешті зіткнулись, король опинився затиснутий між двома річками й відтятий від своєї артилерії. Що ж вирятувало його з такої скрути? Власна меткість, рухливість та щасливий талан. Бо це ж талан дав йому такого неповороткого й повільного супротивника. На світанку гугеноти вже співали псалми перед своїми наметами, а ворог ще тільки неквапливо шикувався. І вони зразу, облишивши побожний спів, заходилися дражнити та лаяти отих виніжених придворних панів, отих ненажер, що розкрадають податки та видушують піт із бідних людей.
— Ну, добре прочистили кшпки, пане герцогу? Як ні, то ось ми тут, а страх помагає краще за рицину! Ви, панове, всі так наглитались маєтків та рент, що й стравити несила, тому й не можете зрушити з місця. Зате все бойовище своїми парфумами засмерділи. Стривайте, ось ми візьмемо вас у роботу, тоді ви не так запахнете!
Жахливі погрози, вигукувані сильними голосами, долітали далеко. А навпроти, в промінні вранішнього сонця, виблискувало срібними панцерами вороже військо. То було військо багатіїв, усе в золоті: золоті кинджали, золоті шоломи. Зброя оздоблена самоцвітами, кишені повні грошей, у головах — розрахунки та жадоба, і під кожним срібним панцером билось не тільки серце; влада, влада б'ється у ваших душах, і це влада митарів та здирників, що багатіють коштом вдів і сиріт.
— Паскудо! — волав через усе поле один похмурий стариган, що мав іще гострий зір. — Обернись-но сюди, я тебе впізнав, це ти зі своїми посіпаками спалив мій замок! Ти ж із Ліги!
Те слово ще дужче розпалило лють протестантського війська. Отже, ненависний ворог — це не самі королівські солдати, там поряд з ними стоять і горлорізи священної Ліги! Ті, що руйнували молитовні, пекли на вогні пасторів, набивали порохом жіночі лона. «Це ви, це ви хочете відібрати в нас і батьківщину, й віру, хочете, щоб ми не жили й не думали — а для чого ж нас створив отець небесний? Та сьогодні ви згинете, бо така його воля!» Так запевняли пастори, що ходили між бойовими лавами, одягнені в такі самі шкіряні колети. Хай військо наостанці ще почує слово істини. Та пастор ще не встигав докінчити, а офіцер уже шикував свій загін до бою.
Короля Наваррського бачили всюди й упізнавали його, хоч він був убраний у просту шкіру й крицю; та й його погляду не уникало ніщо, а особливо пильно стежив він за кожним пересуванням у герцога де Жуайоза. Обидва вони не квапились зітнутися по-справжньому. Коли бій скінчиться, один із них стане перед престолом господнім, а другий святкуватиме перемогу. І та, й та доля достойна, а тому обидва дивляться один на одного з пошаною й дозволяють один одному здобути всі переваги, які ще можна, поки не почався бій. Жуайоз виконує незграбні маневри своєю занадто розкішною кіннотою, і ніхто йому не перешкоджає. А Наварра тим часом устиг перекинути з-за річки останні свої кулеврини. Потім він звернувся до обох кузенів: нагадав, що вони всі троє одної крові. Ті кузени були Конде й Бурбон-Суассон, коханий його сестри Катрін.
