Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих (лучшие книги онлайн txt) 📗

Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих (лучшие книги онлайн txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих (лучшие книги онлайн txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Пробачте мені, ваша величносте, — сказав Анрі й знову почав був схиляти коліно. Та що король його не спинив, він випростався сам. А король, здобувши цю маленьку перемогу, вирішив, що треба й далі говорити суворо:

— Невже ви справді хочете лишатися причиною всіх нещасть і штовхати королівство до загибелі?

— Тут, де влада в моїх руках, ще не загинуло ніщо, — відповів Анрі просто. Король тоді повернувся до головного:

— Ви знаєте мою умову і свій обов'язок. Невже ви не боїтеся мого гніву?

Перехід у католицтво, тільки перехід: Анрі зрозумів короля з півслова. Нехай усе в королівстві валиться, нехай воно занепадає, аби тільки спадкоємець трону був католиком.

— Величносте! — твердо відказав Анрі.— Це ви не свою думку висловлюєте. Ви мудріші, ніж ваші слова.

— Який ви непосидющий! Терпцю не стає,— розсердився король. — То на стіл сіли, то біжите через усю кімнату, вихоплюєте якусь книжку з полиці. Я ненавиджу рух, він псує гармонію.

Анрі відповів віршами Горація:

— Vitamque subdio… «Хай він, крім неба, іншого даху не має і в вічнім живе неспокої», — і поглянув на пана де Монтеня. Той уклонився обом королям з однаковою шанобою й знов випростався коло дверей, наче вартовий.

Король Франції почав ще раз:

— І оце заради такого «розкішного» життя ви так уперто держитеся свого?

— А хіба ви у вашому Луврі щасливіший? — відповів Анрі теж запитанням. — Величносте! — з притиском сказав він. — Я хочу висловити вам те, що ви, напевне, знаєте й самі: незважаючи на стільки заподіяних мені кривд, я все ж не почуваю до вас ненависті, бо ви були як віск у чужих руках. Я ненавиджу інших, а ви мій пан і повелитель. На вашому троні споконвіку сиділи тільки законні спадкоємці, жоден самозванець не захоплював його, і так було сімсот п'ятдесят років — від часів Карла Великого.

Анрі навмисне виголосив таку довгу тираду, щоб дати королю час набратись духу й нарешті сказати те, заради чого він так стрімголов примчав сюди. Король-бо хотів на злість Гізам призначити спадкоємцем трону свого кузена Анрі. «Що ж інше може бути в нього на думці після братової смерті та отого жахливого скандалу на похороні, що про нього мені розповів дорогою верхівець? Ні, Валуа, чи буду я католиком, чи турком, а ти мусиш так зробити», — думав кузен Анрі, стежачи, як міняється в короля обличчя: спочатку роблена застиглість, тоді мимовільне посіпування, а врешті гримаса невтримного гніву. Навдивовижу, до такого вибуху довела Валуа згадка про Карла Великого. Щойно землисто-блідий, король ураз побагровів, аж посинів, як, бувало, Карл Дев'ятий, коли ще був огрядний і говорив гучно. Він схопився з крісла і, стоячи, щось захарчав: голос не слухався його. Нарешті він спромігся вигукнути:

— Падлюки! — Тоді знов, уже виразніше: — Падлючий Гіз! Твердить, ніби його рід іде від Карла Великого! Ще такого я не чув, ще цього мені бракувало! Пише про це й розповсюджує свою писанину серед мого народу. Він, мовляв, єдиний справжній нащадок, а всі Капетінги [144] на цьому троні були незаконні. Ну як це стерпіти, Наварро! Якийсь ошуканець із-за кордону, зовсім незначного роду, коли порівняти з нашим, посмів називати нас байстрюками, а себе — справжнім спадкоємцем французької корони!

— А ми самі до цього допустили, бо занадто довго потурали йому, — докинув Анрі тоном людини, що закликає іншу повернутися до тями. Та королю вже важко було отямитись. Із люті він аж захлинався й ковтав слова.

— Я вирвався з його лабетів і щодуху примчав сюди. Але там я зоставив своїх маршалів Жуайоза й Епернона.

«Двадцятип'ятирічні маршали, — подумав Анрі.— І в який спосіб вони доскочили маршальських титулів?»

— Вони зроблять усе, що визнають за потрібне, щоб урятувати мене від Гіза. Коли я повернусь до Парижа, його, може, вже не буде на світі.

Нараз нещасний Валуа все ж помітив, що сказав забагато — сказав кузену Наваррі, та ще й при третьому чоловікові, що мав занадто розумні очі: такі бувають у зрадників. «Де мій кинджал?» — ця думка виразно читалась на обличчі в сердеги короля: воно зробилось таке бридке, аж потемніло. І страх, і нетерплячка швидше когось убити, аби спекатись — материна кров, тривале виховання в Луврі,— все це надало обличчю останнього Валуа просто-таки тваринно-ницого виразу. Пан Мішель де Монтень, хоч і його трохи брав острах перед кинджалом, відчув глибокий жаль до короля, бо ніщо не робить людину такою беззахисною, як потьмарення розуму. Хоча він був лише скромний дворянин королівської палати, в цю хвилину виявилась його перевага над самим королем, бо він, Мішель де Монтень, ніколи не втрачав здатності мислити — навіть уві сні. Тому він дозволив собі ступити крок уперед і звернутись до короля:

— Ваша величносте! Ніколи не слід здіймати руки на своїх слуг тоді, коли ми гніваємося. Це було одне з основних правил Платона. Як він пише, лакедемонянин Харілл сказав знахабнілому ілотові [145]: «Присягаюся богами, якби я не був такий лютий, я б тебе вбив».

Пан Мішель де Монтень добре знав, нащо навів саме цей приклад. Він-бо нагадував королю про величезну відстань між ним і будь-якою іншою людиною: чи то скромним дворянином, чи навіть герцогом Гізом. Слуга не може образити пана, а пан не може мститися слузі. Хоч у цьому прикладі були й лестощі, але він не суперечив правді й схиляв до стриманості; тому Монтень його й навів. А втім, гуманіст досяг цим навіть більшого, ніж хотів. Король повернувся в кріслі всім тілом, припав чолом до високої спинки, і по його плечах було видно, що він ридає. Тепер його туга виливалась безмовно, бо в ній було не тільки страждання, а й розрада, заспокоєння, полегкість. Тому він і повернувся спиною до Анрі й Монтеня, не думаючи про те, що вони ж таки можуть його вбити, і мовчки лив сльози. Він уже не боявся нікого.

Коли він повернувся з того внутрішнього усамітнення до дійсності, в нього були червоні очі й по-дитячому жадібний, нетерплячий вираз обличчя.

— Кузене Наварро, а ти знаєш, це ж ми з тобою вже десять років не бачились!

— Відколи я вислизнув з ваших пазурів? Невже справді десять років? — хутко перепитав Анрі, і обличчя в нього теж зробилось невинне, як у кузена Валуа.

— Десять років, як один день… — промовив той. — Я вже й не пам'ятаю, як вони в мене проминули. А в тебе?

— В турботах життя?.. — відповів Анрі якимось невпевненим, наче запитливим тоном. І похитав головою.

Кузен Валуа вхопив його за руку, палко стиснув її й шепнув:

— То все була помилка. Ти ж розумієш? Помилка, засліплення, нещасливий збіг випадковостей.

Так виправдовується людина, яка з подивом збагнула, що її життя змарноване.

— Кузене Наварро! Невже так неминуче мало бути? Уяви собі одне: вона… вона сама не додумалася б до Варфоломіївської ночі.

Анрі, теж у подиві, почав пригадувати:

— Вона ж добре знала, що Гізи можуть стати небезпечними тільки після Варфоломіївської ночі. Вони продадуть королівство Іспанії: це вона сама мені сказала. Але вона мусила так учинити, хоч і знала, що це нерозумне діло. — «А це і є справжня дурість», — додав він подумки. — Я тобі признаюся, — зашепотів він на вухо кузенові,— що я її ненавидів страшенно: як за власне нещастя, так і за ті великі й безглузді перешкоди, що їх вона весь час громадила перед добробутом нашої країни.

— А що вона зробила з мене! — так само пошепки відповів кузен Валуа. — Як я її за це зневажаю!

Обидва вмовкли, раптом усвідомивши, що говорять про пані Катрін, наче про небіжчицю. А тим часом ця криводушна жінка була ще жива, і зло, яке вона пустила у світ, розходилося далі вже само, на власних ногах. Кузени знову наштовхнулись на той факт, що вони — супротивники і що їх настроєно один проти одного. Бо після таких дружніх перешептів вони знов збились на докори.

— Я ж не вимагаю від тебе нічого, Наварро, тільки перейди в католицтво, щоб я міг оголосити тебе спадкоємцем трону.

вернуться

144

Капетінги — династія французьких королів (987-1328), нащадків Гуго Капета. Бічними лініями Капетінгів були й династії Валуа та Бурбонів.

вернуться

145

…лакедемонянин… сказав ілотові…- Ілоти — пригноблена й безправна частина населення стародавньої Спарти (Лакедемону).

Перейти на страницу:

Манн Генрих читать все книги автора по порядку

Манн Генрих - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Молоді літа короля Генріха IV отзывы

Отзывы читателей о книге Молоді літа короля Генріха IV, автор: Манн Генрих. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*