Гра престолів - Мартін Джордж (читать бесплатно книги без сокращений .txt) 📗
Князь не чекав відповіді.
— Майте на увазі, пане, що моя особиста сторожа складається з тридцятьох вояків, а ще є друзі: лицарі та всяке панство. Дайте мені годину, і у ваших руках буде сотня мечів.
— І що ж мені робити з сотнею мечів, любий пане?
— Вдарити першим! Зараз, поки замок ще спить. — Ренлі знову зиркнув на пана Бороса і стишив голос до гарячкового шепотіння. — Треба відібрати Джофрі в матері та утримати в себе. Привілей — то одне, але королівством володіє той, хто володіє королем. Слід також схопити Мирцелу та Томена. Щойно її діти будуть в нас, Серсея не насмілиться перечити. Рада затвердить вас як князя-намісника і опікуна короля Джофрі.
Нед кинув на Ренлі холодний погляд.
— Роберт ще живий. Боги можуть зглянутися над ним. Якщо ж ні, то я скличу раду для оголошення його останньої волі та розгляду справи про наслідування престолу. Але не безчестиму останні години короля у цьому світі, проливаючи кров у його палатах і витягаючи переляканих дітей з їхніх ліжок.
Князь Ренлі ступив крок назад, напружений, мов тятива.
— Кожна мить затримки дає Серсеї час на приготування. Поки Роберт помре, може бути вже пізно… для нас обох.
— Тоді нам слід молитися, щоб Роберт не помер.
— На це надії небагато.
— Інколи боги мають милість до людей.
— Боги — інколи. Ланістери — ніколи.
Князь Ренлі обернувся і пішов назад через рів. До башти, де помирав його брат.
Повернувшись до покоїв, Нед відчув страшну втому та сум, але про сон не могло бути й мови. Тільки не зараз. «Коли граєш у гру престолів, то виграєш або гинеш», сказала йому Серсея Ланістер у божегаї. Він спитав себе, чи правильно відмовив князеві Ренлі. Йому не смакували всі ці заколоти, а погрожувати дітям він вважав конче безчесним, але ж… якщо Серсея обере боротьбу замість втечі, то сотня Ренліних бійців стане йому в пригоді. Та й більше б не завадило.
— Мені потрібен Мізинець, — мовив він до Кайна. — Якщо його немає в покоях, то візьми скільки треба людей і обшукай кожен винний льох, кожен бурдей у Король-Березі, поки не знайдеш. Приведи його до мене ще до світанку.
Кайн вклонився і пішов виконувати наказ, а Нед обернувся до Томарда.
— «Відьма вітрів» має відійти з вечірнім відпливом. Ти обрав супровід?
— Десятьох, Портер за старшого.
— Візьми двадцятьох, очолиш сам, — наказав Нед. Портер був хоробрий вояк, але надто впертий. Аби наглядати за дочками, потрібен був хтось розсудливіший та хитріший.
— Як накажете, мосьпане, — відповів Том. — От за чим не сумуватиму, то за цим клятим містом. Хочу вже дружину побачити.
— Перш ніж повернути на північ, ти пройдеш біля Дракон-Каменя. Мені треба, щоб ти завіз туди листа.
Том глянув на хазяїна якось сторожко.
— На Дракон-Камінь, мосьпане?
Про острівну твердиню дому Таргарієн ходили різні зловісні чутки.
— Накажеш капітанові Косу підняти мій прапор, щойно він з’явиться у виду острова. Вони там можуть остерігатися непроханих гостей. Якщо капітан стане впиратися, переконай його за всяку ціну. Я напишу листа, якого ти віддаси в руки князеві Станісу Баратеону. Нікому іншому. Не його управителю, не очільникові його варти, не його вельможній дружині. Тільки самому князеві Станісу.
— Як накажете, мосьпане.
Коли Томард пішов, князь Едард Старк втупився у полум’я свічки, що горіла коло нього на столі. На нього накотило шалене горе. Він не хотів нічого, крім піти до божегаю, впасти на коліна перед серце-деревом і молитися за життя Роберта Баратеона, який був йому більше, ніж брат. Потім люди шепотітимуться, що Едард Старк зрадив дружбу свого короля і позбавив законного спадку його синів. Але він сподівався, що боги бачать правду, і Роберт теж знатиме її у землі, що лежить за межею смерті.
Нед вийняв останню грамоту, підписану королем. Сувій цупкого білого пергамену, запечатаний золотим воском. Кілька коротких слів і пляма крові. Яка крихітна різниця між перемогою та поразкою, між життям та смертю.
Він витяг чистого аркуша паперу і вмочив перо у каламар.
«Його королівській милості Станісу з дому Баратеон», лягли на папір перші слова. «До часу, коли ви отримаєте цього листа, ваш брат Роберт, наш король останні п’ятнадцять років, буде вже мертвий. Його смертельно поранив дикий вепр під час ловів у королівській пущі…»
Літери судомилися і стрибали на папері; рука з пером зупинилася. Князь Тайвин та пан Хайме були не з тих, хто покірно приймає безчестя. Вони битимуться, а не тікатимуть. Певна річ, князь Станіс після убивства Джона Арина остерігався, як міг, але ж зараз він мав би рушити на Король-Берег морем з усією своєю силою, поки Ланістери не виступили суходолом.
Нед ретельно добирав кожне слово у листі. Коли він скінчив, то підписав листа: «Едард Старк, князь на Зимосічі, Правиця Короля, Намісник і Господар на Державі», струсив листа піском, склав його удвоє і взявся топити віск для печаток на полум’ї свічки.
Поки віск танув, він подумав, що його намісництво має бути коротким. Новий король сам обере собі Правицю, і Нед зможе поїхати додому. Думка про Зимосіч викликала на обличчі слабку посмішку. Він хотів знову почути сміх Брана, виїхати на соколині лови разом з Роббом, погратися з Ріконом. Він прагнув відійти до сну без сновидінь у власному ліжку, міцно обійнявши свою кохану дружину Кетлін.
Кайн повернувся, коли він прикладав печатку з лютововком до м’якого білого воску. З ним був Десмонд, а між ними йшов Мізинець. Нед подякував стражникам і відіслав їх.
Пан Петир був вдягнений у синю оксамитову сорочку з пишними рукавами і сріблясту делію з візерунком із пересмішників.
— Гадаю, вас належить привітати, — мовив він, всідаючись без запрошення.
Нед спохмурнів.
— Король лежить тяжко поранений на порозі смерті.
— Я знаю, — відповів Мізинець. — А ще я знаю, що Роберт поставив вас господарем на державі.
Недові очі блимнули на королівську грамоту з цілою печаткою просто коло нього на столі.
— І як же ви дізналися, пане мій?
— Варис натякнув, — відповів Мізинець, — а ви оце щойно підтвердили.
Недове обличчя скривило гнівом.
— Клятий Варис зі своїми пташками. Кетлін правду казала: він знається на якихось чорних мистецтвах. Я йому не вірю.
— Чудово. Ви вже дечого навчилися. — Мізинець перехилився наперед. — І все ж гадаю, ви витягли мене посеред ночі не для того, аби побалакати про євнуха.
— Ні, не для того, — погодився Нед. — Я знаю таємницю, задля збереження якої вбили Джона Арина. Роберт не залишає по собі жодного законного сина. Джофрі та Томен є байстрюками Хайме Ланістера від його кровозмісного перелюбства з королевою.
Мізинець підняв брову.
— Який жах, — мовив він, ясно даючи зрозуміти, що анітрохи не вражений. — І дівчинка теж? Аякже. Отже, коли король помре…
— То престол за правом перейде князеві Станісу, старшому з двох Робертових братів.
Міркуючи над питанням, пан Петир попестив свою гостру борідку.
— Начебто так. Якщо тільки…
— «Якщо тільки», шановний пане? Ніяких «якщо» тут бути не може. Станіс є спадкоємцем престолу. Це не можна змінити.
— Без вашої допомоги Станіс трон не візьме. А ви, якщо маєте розум, передасте його Джофрі.
Нед витріщився на нього скам’янілими очима.
— Хіба в вас немає навіть краплі честі?
— Крапля, може, десь і є, — недбало відповів Мізинець. — Та ви краще вислухайте. Станіс вам не друг. Мені теж. Його навіть власні брати ледве терплять. Він зроблений з чавуну, важкого та непіддатливого. Він, певна річ, призначить нового Правицю і нову малу раду. Вам він, поза сумнівом, подякує за те, що передали йому корону, але великої любові ви не дочекаєтеся. Його сходження на престол означатиме війну. Станіс не зможе носити корону спокійно, поки Серсея та її байстрюки живі. А ви гадаєте, що князь Тайвин сидітиме і дивитиметься, як голову його дочки приміряють на шпичака? Кастерлі-на-Скелі миттю повстане. І не тільки він. Роберт мав ласку пробачати людей, які служили королю Аерису — аби вони дотримувалися вірності трону. Та Станіс не такий поблажливий. Він, приміром, не забуде облогу Штормоламу. А князі Тирел і Рожвин не насміляться про неї забути. Всі, хто бився під драконячими прапорами або повставав разом з Балоном Грейджоєм, матимуть привід боятися за себе. Посадіть Станіса на Залізний Трон — і кажу вам, держава спливе кров’ю.
