Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
До писань на тему релігійного замирення Смотрицький уже більше не брався, скільки відомо, агітації на користь унії не продовжував. Але його писання останніх років не втратили свого значення, і за нього релігійну полеміку продовжували інші уніатські й католицькі полемісти. Так, 1630 р. Віленське уніатське братство св. Трійці випустило т. зв. Sniadanie schysmatykom bratskim wilenskim, ktory sie nazywaia S. Ducha — вибірку з єресів, які містяться в виданнях православного братства; 1631 р. у Львові вийшла книжка ієзуїта Томаша Ельзановського, присвячена новому старості подільському Мик. Потоцькому, пізнішому гетьманові — героєві Корсуня й Берестечка: "Niewiara schyzmatikow Polskich".
Тим пояснюється, що і в православних кругах продовжувалася полемічна робота на знищення писань Смотрицького, хоч сам він уже свою полеміку припинив.
Поборювали його в різних формах — вульгарно-вуличних і більш літературних і академічних. На двох антиподах цієї полеміки, дуже характеристичних для літературного життя тої доби, я тут хочу спинитись.
Один — це травестована церковна служба, пародія на популярні церковні гімни, так звані тропарі, кондаки, догматики тощо, що залюбки складались школярами-бурсаками на різні теми. Цим разом цікаво те, що маємо пам’ятку, доволі точно датовану, приблизно 1629 — 1630 року, з закраскою громадською: релігійно-політичний памфлет в такій пародійній школярській формі. Жанр, безсумнівно, практикований широко, але зрідка тільки захований для нас часом. Травестія заховалася в рукописному збірнику, зложенім, мабуть, у той час серед документів і літературних творів релігійної боротьби 1620 — 1630 років; тепер він, на жаль, затрачений чи невідомий з свого нинішнього пробутку. Копія цієї служби, очевидно, в самому збірнику була лиха, а при тім і видана не дуже справно 1.
1 Видав його пок. Голубєв у Киев. "Епархиальних ВЂдомостях" 1875 р., ст. 561-7, під. заг. "Памфлет на Мелетія Смотрицкаго" (підписано тільки ініціалом Г.). Пояснив при тім, що взяв він його з рукописного збірника Максимовича, "того самого, звідки М. видав акт вибору П. Могили на митрополію" (так само він цитує цей збірник у своїй книзі П. Могила, І, с. 533). Максимович, видаючи згаданий акт, відозвався про збірник так, що він, видимо, належав якомусь православному другої пол. XVII в., що записував різні документи до справи православної в Польщі (Собр. соч., І, с. 390). Не знати, судив він з письма чи з змісту.
Де той збірник був по смерті Максимовича, Голубєв не пояснив, і я не пригадую собі про нього нічого.
Але як цікавий взірець таких травестій я подаю його в цілому, по можності тільки виправляючи. Груба "сіль" цієї пародії полягає в перекручених церковних виразах: служба "сліпому преполовленому" (зам. святому і преподобному), ослові (зам. отцеві), новопросмердженому (зам. новопрославленому), вонею (зам. унією), Мегментію Смердицькому, архіарію (зам. архієрею), враживому, вонеї (унії) пособникові, котрого православні "просмерджують" (зам. прославляють), щоб він потопився (зам. потішився), і т. д. Але в формі чтенія з синаксарія додана доволі змістовна біографія, яка з довір’ям використовується дослідниками з огляду на свою фактичну вартість, хоч і скарикатуровану місцями; видно, що писала її людина, добре обізнана з життям Смотрицького.
Складалось це, мабуть, доволі скоро по тім, як він по від’їзді з Києва до Дерманя виявив себе вже рішучим уніатом, в кожному разі до відомостей про його смерть (тому на кінці застереження, що він проклятий церквою, коли не покається).
"Тропар и кондак догмат и припЂв, єдиногласник.
СлЂпого и преполовленнаго осла нашего Мегментия Смердицкаго новопресмрдЂвшагося ребелЂзантскою вониєю. ....1. А демонскому житию поревновал еси и своє благочестиє нивочтоже вомЂнил еси, Архиарие враживый, Святого града Іерусалиму достигл єси, и хулник святых мЂстцов непоколЂбимый показался, и не укротимый звЂр мЂсто добраго пастіря обрЂте ся, оригенскими силогизмами и своим высоким суемудрієм обуздал ся еси. Церкви божоє разоритель быти тщиши ся, муки вЂчное желая сподобити ся, Арію тезоименитному дЂлом и словом уподоби ся.
Отцу своєму сатанЂ во всем волю свою исполнил еси.
1 Початок, видимо, пропущений; заголовок: Первая пЂснь (въродЂ тропаря), походить, очевидно, від Голубєва; далі я пропускаю такі неясні заголовки.
ТЂмже, осле наш богомерзкій, Мегментие Смердицкій, молим Христа Бога от твоея прелести спастися душам нашим.
НЂ вам, нЂ нам, возми єго... собЂ!...
Єгда православный архиєрей на умовеніи благочестия просвЂщахуся, тогда Мегментиє злочестивый тщаславієм помраче ся. И тебе, кафолическую церковь, лукавым церквам уподобляєт! Виждь имЂнієв любителя, иже сих ради неистоство стяжавше и отчаянію вдавше ся. БЂжи несытыя души, иже матере своей восточной церкви таковая вмЂнившаго! О всеблагій Господы, слава тебЂ!
Самогласно: СЂдинами честными украшаєм, а сребролюбієм помрачаєм, в науки изобилствуеши, вонитской богохульной ереси послЂдствуеши, славу и богатство возлюбил еси, со богачем, а не со Лазарем жити изволил еси, о преполовленне осле наш, Мегментие Смердицкій, потопи ся прилЂжно, де твоими попалами и мы тебе попалим!
ПрипЂв тому ж ослу нашему Мегментию Смердицкому: ПрійдЂте вси согласно, просмердим Мегментия Смердицкаго, лече-лече (!) вонЂи пособника.
Престрога до отца с. папежа Римского: о великій пастыру великаго престола римскаго, рци ти кого непщуеши имЂти себЂ достовернаго Мегметия Смердицкаго, яко нЂкгды Лютера богохульнаго, или Януша Калвина, упившаго ся безбожия вином не от истиннаго плода лознаго, но от своєго разума суемернаго? НевЂрь невЂрь, таковаго отступника стяжеши себЂ хулника.
Томуж АпостатЂ в мЂсто похвалы безчестіє: кривило вЂры и образ смятенія, апостати учителя, яви тя стаду Христову сатана, яже ест истинны. Сего ради стяжал єси высокомудрость книжну и имЂнієм обнаженная: апостато, догматохулниче святыя Христовыя Церкве, Максиме нечестиве, от обЂщавшаго ся с нами быти Христа Господа надежду крЂпку имамы разорити ся прелести твоей и спасти ся душам нашим.
БЂлой Россіи беззаконниче, святителя тя быти церковь Христова провозгласи, яко(да) исполняся 1 Христово Євангеліє, душу свою за люди свои положити.
1 Друк. исполнися.
Ты же мучителским образом неповинных всяческими виды прилежиши смерти предати. Сего ради проклят єси, яко великій наветник, отметник Божия благодати.
Возблагодарим ныне Христу Богу пЂснми, яко бЂлорусскими людем не попусти от лжеучителя прелщенным быти. Соблазны бо его вездЂ ощутиша ся, сей бо яви ся вес нечист и растлЂнен душею, Христовой приносити жертвы непорочныя нЂси достоин, занеже сана святителскаго обнажен, сквернен єси душею и тЂлом. ТебЂ сия злочестивый Максиме восписую ся, яко листци и Церкви истинному супостатови и сея навЂтникови и великому отмЂтникови Божия благодати.
(Синаксар): во время княженія во своей ему отчинЂ благочестиваго, а приснопоминаємаго блаженныя памяти князя Константина Острозкаго, воеводы Кіевскаго, в первЂйшем и нарочитшем его градЂ ОстрозЂ, в земли волынской, Руси Полуденныя, при державном государи великом короли полском и великом князЂ литовском ЖигимонтЂ третьєм, внегда єресь арианска возникшая многия от православных вреждаше, тогдаже з отступленієм нЂкиіх пастырей и новоявлшеюся єресию, нарицаємою латински униею, церкви и здЂшней Російстей благословенія, послушанія, исповЂдания святыя непорочныя вЂры церкве апостольской соборной восточныя сущу, велиє святеніє бысть, якоже и до нынЂ грЂх ради наших попущеніем Божіим, єгоже судбы бездни многа, єще не престает до времене, єгоже Господь вЂсть. Быст в та времена во ОстрозЂ муж именем Герасим, сын Данилов, Подолянник, з Смотрески, благочестивая мурдствуя, и многу помощу и утЂху вЂрным противу єретиков и отступников писанми своими подая, самому Князю знаєм и любим. Сей имяше сына именем Мексентія или Максима (сице бо сам нарицаше ся) во благочестіи и наказаній книжном и граматичном славенски, гречески и латински воспитанна, иже и града Вилна достиг в тамошной Академій Єзуитской латинскую философію учися навершал. По случаюже со нЂкоими во странЂ БЂлоростей дойне Болкограда ко благочестивому князю Богдану Ивановичу Соломирецкому, от негоже педагогию над юным сыном его також именем Богдан приемлет и по нЂкоем времени отсылается c ним вящшего ради и глубочайшаго ученія академичнаго во страны НЂмецкие. И по нЂвеликих лЂтех возвратися co князем юным паки в Болкоград к матери его, вдо†уже сущей КнягинЂ Соломирецкой ЄвЂ КорсаковнЂ, велицей благочестія ревнительницЂ, у нея же предреченный Максим во велицей чести бысть, и во мнозЂ ради благочестия послушаше єго во сладост(ь). Он же тамо много поборая по благочестивой вЂрЂ писаніями всею здЂшнею церковию знаєм и чтим бЂ, но обаче зазорен быша постов ради пристрастия, паче же сластолюбия... и возношения. Єгда же ту страсть єму православныи омерзиша, о постЂ утвердиша, и... любоначалства, — его же ради по совЂту униатскому на епископію холмскую желающе, исхитиша, бываєт в монастыри братском виленском черноризцем, в нем же чину проименовася Мелетий.
