Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
Також щодо примати. Тут вузол! Поки єсть крапля руської крові — хіба якимсь чудом божим. Подібним способом (кождий при своїм), але явно виключаючи патріарха, вони римському (папі) поклону не віддадуть".
І далі Кисіль наводить міркування "всіх мудріших і старших": Нехай вони (уніати) зістаються при своїм поклоні (папі), а ми при своїм (патріархові), але одна віра, один обряд (православний і уніатський) рахується за одно, і так будемо жити в любові, як брати, залишивши богохульства і не помножаючи надалі соблазну. Прості ще мають в собі застарілу упертість, але треба сподіватися, що таке (релігійне замирення) таки може статись (Матеріали, с. 13 — 14).
Одним словом, і Кисіль, і уніатська сторона дістала дуже оптимістичні враження, що православні ієрархи були дуже близькі унії і тільки через ті зовнішні перешкоди вона не дійшла кінця.
Рутський з Смотрицьким робили різні, на їх погляд, хитрі маневри, аби заспокоїти православні круги і прихилити до компромісу, мовляв, дуже почесного для православної сторони. Так, напр., в переддень львівського собору Смотрицький пустив чутку, що Рутський з іншими уніатськими владиками хочуть піддатися під владу царгородського патріарха: 27 жовтня два ченці Віленського братства, як вони себе атестували, подали до луцьких книг, очевидно, з доручення Смотрицького, його листа, писаного до Віленського братства:
"Пречестные мои господие и возлюбленныи о ХристЂ братие. По што на сей кротце пишу, вам толко самым до ведомости доношу, которые и заховати, то в себе и радити о том можете, так з духовных, яко и светъских. Благодат Божия буди c вами и благословение моего смирения и молитва! Дня двадцатого октобра прибыл сес ден до Києва Иван Дубович, инок уницъкий, поведаючи быти себе посланым от x. Руцького Иосафата именем всЂх их преложеных духовъных до его милости господина отца митрополита нашего и всЂх его спол-епископов c тым жадаючи, абы господин отец митрополит наш и я при его милости на певном яком местцу видитисе з x. Руцьким з Иосафатом зезволилисмо, который зо всими своими подругами папежа оставити хотят, пред се взявши зас ся оддати под послушенство патриархи Константинополского. Абы-смо се о том з обоей стороны намовили як бысто наповажней и найваровней з охороною духовных и свецких праву стати могло. Мы з уст посланника слышачи реч нам барзо любую, серца досягнути, не могши. Дубовича назад одослали есмо. C тым ознаймучи устъне, же се мы c того сердечъне тЂшим, што ушима слышим, и Господа Бога в скутъку очима нашими огледать то просимо, з ними однак видити се не можемо так для многих инших важных причин, як и для того, же в счирости сут нам подозреными. Але если то упрейме на серцу своем мают, што нам через уста твоа доносят, що си их есмо писат до нас (для титулов, як мовиш) не захочут, абы тобе дали c подписом рук своих вместо инструкъции пункта, што нам по собе в той справе обецуют, а чого по нас хочут, мы за тым часом, поневаж то всю рускую нашу церков заходит, знати дамо, которым у нас ведати о том належит, и намовимос, c тым от нас отехал прирекши нам быти зас до нас, або перед Рождеством Христовым, або в рихли потом, што се теды тут тыми часы стало милости вашой ознаймую и злеценя его милости през отъца нашего господина и отца. Если теж там у в милости што се такого обновит, уважне, бачЂне, не пустаючи речи, тое мимо себе так не потребное и штобысте о том милость ваша разумели, здане свое в том нам перешлите, бо если ест щирость, бегати нам того не потреба, кгдыжесмо по них болшей ничого николи не потребовали, толъко абы се там вернули отъкол выпали, а если несчире, они узрят, нам то шкодити не может, поневаж, не мы се им, отзываемо с послушенъством до папежа, але они нам c послушенством до патриархи, если бы при том и о то милост вашу ведати дошло, иж Корол его милость, и вес сенат, быти на том хотят, абысмо мы способом земли Московское своего патриарху мели (: чому мы впротив стати не можемо, жадное слушъности в отпор мети не могучи:) и то милост ваша пилно уважте, кгды як повъси отъступъства того часы о добром церкви нашое руское радити здорове не занедбывалисте, абысте и под сей час тоеж учинили залежит вам познаваючи, Божие-ли в них, или до сее справы дух єст или лестеч. Здравствуйте очие возлюбленный" 1.
1 Центр. Архив, кн. № 2141, л. 619-620. № 805.
Але в дійсності справу порозуміння провалено безповоротно. Делегація, вислана з собору до короля з участю швагра Борецького, священика львівської Братської церкви Теофіла Боярського, мала пояснити урядові, що православні прийняли пропозицію соборування, думаючи, що справа буде йти про церковні маєтності; про релігійні справи вони без участі патріархів ніяких нарад відбувати не можуть, тому на львівський собор не ставляться. Уніатська сторона, невважаючи на це, все-таки на визначений соборові час до Львова приїхала, щоб продемонструвати свою ієрархію, церкву і обряд в тім досі не приступнім для неї схизматицькім львівськім гнізді. Львівська православна сторона, вдоволена з того, що уніонні плани провалено по суті, не пожалувала різних чемностей для уніатських влациків: прийняла їх процесію в Братській церкві, гостила їх перекускою в господі свого священика, того ж Т. Боярського, і миролюбно, хоч із різними застереженнями притакувала побажанням, що висловлював за цею бесідою Смотрицький: "Добре б було, отці, щоб ви були ми, а ми ви, і ходили дорогою, нами протореною" (себто уніатською). На це відповів Древинський: "Що поставили сім вселенських соборів, того ми мусимо триматись, а не теперішніх новин (латинських), але треба вшеляко знати, що не такий страшний чорт, як його малюють". Тут зараз відізвався о. Боярський і загасив ту розмову між ними, сказавши: "Добре отець Смотрицький каже, щоб ви були ми, а не ми ви (щоб уніати пристали до православних, а не навпаки)", — і почав їх частувати. Католики, присутні при тій церковній ідилії, одвіку нечуваній, галасували: "Хвала Богу, згода, згода, унія, унія" 1. Рутський з владиками тішився, що ця маніфестація дуже піднесла престиж унії — особливо в очах львівської католицької ієрархії, яка досі вважала її цілком не реальною.
Уніати піддержували, що православна ієрархія дуже близько підійшла до тої формули релігійного компромісу, якого домагались уніати, православні готові відмежуватись від кальвінських ухилів патріархату і т. д. Православні ж були вдоволені, що вискочили ціло (більш-менш) з тої уніатської акції, в яку так необережно устряли, і фактично вернулися, хоч ціною різної опортуністичної "тергіверсації", на стару позицію — "нічого без патріархату!", "не переступають старих меж, положених батьками!".
Смотрицький відчув це як фіаско своєї соглашательної роботи. Три місяці по цих своїх розмовах на братській учті у Львові він пише до папи меморіал про способи навернення православних на унію і підчеркує безплідність своїх проб прихилити їх переконаннями. Скільки диспутів урядили уніати за тих тридцять літ, скільки книг видали, але тим упертості й засліплення православних ніяк не переламали. Нема іншої дороги, крім примусу. Compelle intrare, примусь ввійти. Цю гадку, виложену в закінченні сього "Паренезису", висловлює він тепер на адресу папи. Папа мусить звернутися до польського уряду, панів і шляхти з рішучим закликом, щоб вони активно підтримували унію і залишили всякі попускання схизми. Католицькі патрони, пани й шляхта не повинні більше давати парафій у своїх маєтках попам-схизматикам, тільки православним, не повинні терпіти в монастирях свого подавання схизматицьких владиків (як то було з самим Борецьким і ін.). Хто таким чином підтримує схизму в своїх маєтках і бенефіціях свого подавання, тих католицькі духовні нехай не допускають до ніяких сакраментів і т. д.2
1 Supplementum ad historica Russiae monumentae, c. 168-9.
2 Записку цю надрукував Суша в своїй біографії Смотрицького (Saulus et Paulus, нове вид. Мартинова 1864 р., с. 167-189), виїмки у Ліковського, Unia Brzeska, 1896, c. 396. Дата 16 лютого 1630 p.
