Координати чудес - Шекли Роберт (бесплатные онлайн книги читаем полные .TXT) 📗
— Та ні, я не мав на увазі саме це, — поспішив Орін. — Я хотів сказати, що вони можуть стати небезпечними, як і будь-що інше у Всесвіті, коли не вдатися до відповідних застережних заходів.
— Ну, це вже ближче до суті, — погодився Моделі.
— В даному випадку, — почав пояснювати Бруксайд, — для повної безпеки необхідно, щоб мешканці планети носили свинцевий одяг вагою десь із п’ятдесят фунтів. Та оскільки середня вага представників цієї цивілізації лише вісім фунтів, то це неможливо.
— То вже їхній клопіт, — заперечно махнув рукою Моделі. — Не нам учити їх жити. Чи ж я маю відповідати, коли хтось заб’є пальчик об камінь, який я покладу на цій планеті? Крім того, їм не конче носити свинцеві скафандри. Вони можуть купити — за окрему плату, звичайно, — мій сонячний екран, що цілком відфільтровує шкідливий спектр радіації.
Обидва помічники розгублено посміхнулися. Орін сказав несміливо:
— Боюся, сер, що ця цивілізація не з заможних. Вони навряд чи зможуть дозволити собі сонячний екран.
— Ну і що? Як не тепер, то згодом, — сказав Моделі. — Крім того, радіація не вбиває ж одразу. Навіть при ній середня тривалість життя 9,3 року. Для будь-кого досить.
— Так, сер, — понуро погодились обидва інженери.
— Далі, — мовив Моделі, — яка висота цих гір?
— В середньому 6000 футів над рівнем моря, — відповів Бруксайд.
— Принаймні 3000 футів зайвих, — сказав Моделі, — Ви що, гадаєте, гори на вербі ростуть? Вкоротити і вершини здати на склад!
Бруксайд витяг записника і занотував розпорядження. Моделі й далі походжав, дивився і хмурився.
— Скільки мають жити дерева?
— Вісімсот років, сер. Це модифікована порода яблодуба. Дає плоди, затінок, горіхи, прохолоджувальні напої, три види корисної сировини, прекрасну будівельну деревину, закріплює грунти, а ще…
— Ви що, хочете зруйнувати мене? — гримнув Мсуслі. — Двісті років з головою досить для дерева. Відсмоктати надлишок elan vital і передати на акумулятор життєвої сили!
— Тоді дерева не вийдуть на проектний асортимент, — зауважив Орін.
— Скоротіть асортимент! Досить з них затінку і горіхів. Проектом не передбачено, щоб ми робили з дерев скрині з усіляким добром! А хто порозставляв там корів?
— Я, сер, — признався Бруксайд. — Я гадав, що з ними місцевість стане, ну… трохи затишнішою, сер.
— Ви бевзь! — визвірився Моделі. — Місцевість має бути затишнішою до оплати, а не після! Ця планета продана невмебльованою. Корів — у протоплазмовий куб!
— Слухаюсь, сер, — заметушився Орін. — Даруйте великодушно, сер. Будуть іще вказівки?
— Тут ще з десяток тисяч недоробок. Сподіваюся, ви й самі їх виявите. Ось, наприклад, це що? — Він показав на Кармоді. — Скульптура, чи що? Має піснями чи віршами зустрічати новоселів?
— Сер, я не звідси, — озвався Кармоді. — Мене прислав сюди ваш друг Меліхрон. Я шукаю способу дістатися додому на свою планету…
Ці слова, мабуть, пролетіли повз вуха Моделі, бо не встиг Кармоді й закінчити, як той розпорядився:
— Хоч би що то було, в специфікаціях такого не передбачено. Туди ж його в протоплазму разом із коровами.
— Гей! — залементував Кармоді, коли робітники підхопили його під руки. — Гей, стривайте! Я не з цієї планети! Мене прислав Меліхрон! Заждіть! Спиніться! Послухайте!
— Згоріти б вам від сорому! — картав Моделі своїх помічників, маючи очевидно, на увазі недоречність зойків Кармоді. — Це хто додумався? Одна з ваших декоративних оздоб, Оріне?
— Ні, що ви! — заперечив Орін. — Я його сюди не ставив.
— Тоді це ваш витвір, Бруксайде?
— Вперше в житті його бачу, шефе.
— Гм-м, — спинився Моделі, вагаючись. — Обидва ви дурні, але брехунами ще не були. Гей! — гукнув він до робітників. — Несіть назад!
— Гаразд, заспокойтеся, — звернувся Моделі до Кармоді, якого трясло, мов у пропасниці. — Візьміть себе в руки! Немає часу на вашу істерику! Вже краще? Ну от і добре. Та як ви потрапили в мої володіння і чому я не повинен обернути вас на протоплазму?
РОЗДІЛ 12
— Розумію, — сказав Моделі, коли Кармоді закінчив свою розповідь. — Цікава історія, хоч, певне, ви занадто все драматизуєте. Отже, ви шукаєте планету, що називається Земля?
— Саме так, сер.
— Земля…- протяг Моделі, почухавши потилицю. Я, здається, пригадую таке місце.
— Справді, містере Моделі?
— Так, ну безперечно. Маленька зелена планета, а на ній мономорфічна раса гуманоїдів, схожих на вас. Правильно?
— Абсолютно так! — зрадів Кармоді.
— Таке я пам’ятаю добре, — вів далі Моделі. — Річ у тому, що це я збудував Землю.
— Справді, сер?
— Еге ж. Добре пам’ятаю, бо поки будував, то за одним заходом ще й винайшов науку. Мабуть, ця історія вас зацікавить… А вас, — Моделі обернувся до своїх помічників, — може, вона дечому навчить.
Ніхто не зазіхав на право Моделі розповідати свою історію. Отже, Кармоді та інженери-помічники обернулися на уважних слухачів, а Моделі почав розповідати.
Історія сотворіння Землі
Я був тоді ще зовсім скромним підрядником. Зводив то тут, то там якусь планетку, а деколи й перепадала сяка-така карликова зірка. Замовлень не густо, замовники, як правило, вередливі, прискіпливі і не поспішали з оплатою. Догодити в ті дні було важко, прискіпувались до кожної дрібниці: перероби тут, поміняй там, і чому це вода тече вниз, і тяжіння надто тяжке, і тепле повітря підіймається, а краще б йому опускатися! І таке інше.
В ті часи я був простосердий, намагавсь усе всім пояснити з погляду естетики і здорового глузду. Та врешті на запитання й відповіді у мене почало йти більше часу, ніж на саму роботу. Балаканина, та й годі! Треба було якось класти цьому край, а я не знав, з якого кінця підступитися. І ось саме перед проектом «Земля» мені спало на думку зовсім інакше підійти до стосунків із замовниками. Пригадую, якось я сказав собі: «Функція визначає форму», і мені сподобалось, як це звучить. А потім я запитав себе: «Чому форма повинна визначатись функцією?» — і сам собі відповів: «Бо це — непорушний закон природи і одна з основоположних аксіом прикладної науки». Це мені теж сподобалося, хоч якогось глузду в тім не було. Та глузд не багато важив. Важило те, що я зробив відкриття. Я підсвідоме наштовхнувся на мистецтво реклами і збуту, розгадав таємницю великих можливостей, тобто вчення про науковий детермінізм. Земля стала пробним каменем, і тому вона запала мені в пам’ять. Прийшов до мене замовляти планету старий бородань із пронизливим поглядом. (Ось так починалася ваша планета, Кармоді). Ну, з роботою я впорався швидко — десь днів за шість — і гадав, що справді кінець. Це було звичайне кошторисне будівництво, і я дещо подекуди урізав. Та коли послухати замовникові нарікання, то можна думати, що я обдер його як липку.
— Навіщо стільки ураганів? — допитувався він.
— Це частина вентиляційної системи атмосфери, — відповів я. (Чесно кажучи, я тоді трохи заморочився і в системі кругообігу повітря забув поставити запобіжний клапан).
— Три чверті поверхні залито водою! — скаржився він. — А я чітко зазначив у специфікації, що відношення суходолу до води — чотири до одного!
— Але таке технічно нездійсненне! — пояснював я. (А я десь подів його недорікуваті специфікації, проекти тих дурнуватих індивідуальних міні-планет у мене не трималися купи).
— І в такий шматочок суші ви понапихали і пустель, і боліт, і джунглів, і гір.
— Зате які краєвиди, — нагадав я йому.
— Чхав я на краєвиди! — загримів стариган. — Ну там один океан, десяток озер, парочка рік, один або два гірські хребти — і досить. Прикрашає місцевість, тішить душі мешканців, А ви понапихали непотребу!
— На це є причина, — боронився я. (Насправді ми не вкладалися в кошторис, і тому підсунули вживані гори і велику партію річок та океанів як наповнювач, а кілька пустель мені дешево дісталося від Урії, міжпланетного лахмітника. Та ж не казати йому про це).
