Координати чудес - Шекли Роберт (бесплатные онлайн книги читаем полные .TXT) 📗

Роберт Шеклі

Координати чудес

Частина перша

ПРОЩАВАЙ, ЗЕМЛЕ!

РОЗДІЛ 1

День видався доволі-таки недоладний. Кармоді прийшов у контору, мляво залицявся до міс Гіббон, шанобливо заперечував містерові Вейнбоку і хвилин з п’ятнадцять обговорював шанси футбольного клубу «Гіганти» з містером Блеквеллом. Під кінець дня він засперечався з містером Зайдліцем — сперечався затято й нічого в тому не тямлячи — про невпинне виснаження природних ресурсів країни й про безжальний натиск таких вандалів, як корпорація Кон-Ед, армійські будівельники, туристи, мурашки та фабриканти паперу. Всі вони, на його думку, так чи інакше відповідальні за те, що зникають чарівні краєвиди і майже не лишилося закутків незайманої природи.

— Стривай, Томе, — урвав його в’їдливий, прищавий Зайдліц.  — Тебе й справді це так допікає?

— А то не допікає!

Міс Гіббон, приваблива і юна, не дуже схильна до теревенів, закинула йому:

— Ох, містере Кармоді, я все ж гадаю, що вам не слід такого казати.

Що ж він, урешті, скоїв і чого йому не слід було казати, Кармоді пригадати не зміг, тому й не розкаявся, хоча почувавсь ніби винним.

Його начальник, пухкенький, лагідний містер Вейнбок, сказав:

— А справді, Томе, у ваших словах таки, мабуть, щось є. Я поміркую над цим.

Сам Кармоді чудово знав, що в його словах небагато глузду і міркувати над ними не варто.

Високий, насмішкуватий Джордж Блеквелл, який міг говорити не ворушачи верхньою губою, процідив:

— Гадаю, ви маєте рацію, Кармоді. Таки справді, якщо Восса переставлять з вільного захисту на місце кутового нападаючого, ми побачимо справжню передачу. Згодом, пригадавши розмову, Кармоді дійшов висновку, що це нічого не дасть. Кармоді був спокійної меланхолійної вдачі, і його обличчя цілком відповідало елегійним рисам такого темпераменту. На зріст був височенький, а думку щодо себе мав занизьку. Часто бував зажурений, майже не виходив з депресій, але завжди прагнув добра. Він був циклотимік, якими, надто після тридцяти, зазвичай бувають високі нащадки далеких ірландців із гострим, недовірливим поглядом.

Він умів пристойно грати у бридж, хоча мав схильність недооцінювати свої здібності. Вважав себе атеїстом, та це була радше звичка, ніж переконання. Шанував переважно героїв, яких можна побачити в Світлиці Обдарованостей. Народився під знаком Діви при заступництві Сатурна, коли той перебував у Домі Сонця. Вже цього вистачало, щоб бути непересічною особою. Але, як і всі люди, він був одночасно ясним і незбагненним. Звичайнісіньке чудо!

З контори Кармоді вийшов о 5.45 і сів на підземку. Там його штурхало й товкло чимало людей, яким він і хотів би поспівчувати як страдникам, та його ребра мимоволі протестували.

Виринув на світ божий на 96-й вулиці і пройшов пішки кілька кварталів до своєї квартири на Вест-Енд Авеню. З ним весело привітався швейцар, дружньо кивнув ліфтер. Кармоді відімкнув двері, зайшов у квартиру й ліг на кушетку. Дружина відпочивала в Майамі, тому він безкарно висадив ноги на мармуровий столик.

Через якусь мить загриміло, і посередині вітальні спалахнула блискавка. Кармоді сів і не знати з якого дива поклав пальці на горло. Ще кілька секунд гриміло, а далі заграли сурми. Кармоді квапливо зняв ноги з мармурового столика. Сурми змовкли, і натомість бравурно зазвучали волинки. Ще раз спалахнула блискавка, і в її сяйві з’явився чоловік.

Чоловік був середній на зріст, кремезний, білявий, кучерявий, зодягнутий у золотистий плащ та оранжеві панталони. Обличчя, як тисячі інших, хіба що бракувало вух. Він ступив два кроки вперед, зупинився, простяг руку в порожнечу і висмикнув згорток, дуже надірвавши його при цьому. Прочистив горло — немов раптом заплішило перегрітий підшипник — і проказав:

— Вітання!

Кармоді не відповів, бо від несподіванки йому відібрало мову.

— Ми з’явились, — вів далі чужинець, — як випадковий відповідник непогамовного прагнення. Вашого! Чи людини взагалі? Отже, не так! Ну?

Чужинець чекав на відповідь. Кармоді лише йому відомими методами переконався, що все відбувається саме з ним і таки насправді, і відповів, як годиться в такому випадку:

— Боже, що це все означає?

— Це все для вас, Кар-Мо-Дію! Із перетоку наявного ви виграли маленьку, однак вагому частку того, що може бути. Хіба ж це не радість? Конкретніше: ваше ім’я спонукало все інше. Випадкове знову здобуло перемогу. Рожевочленна Невизначеність, наковтавшись наркотиків, тішиться, що старезна Сталість знов ув’язнена в Печері Неминучості. Хіба не причина радіти? То чому ж ви ні?

Кармоді, вже опанувавши себе, звівся на ноги. Незрозуміле лякає, аж поки спрацює феномен настирливості. (Кур’єр, звісно, знав про це)

— Хто ви? — спитав Кармоді.

Чужинець зрозумів запитання, і його усмішка згасла. Він пробурмотів швидше про себе: «Крутії з половою в макітрах! Знову не так обрахували. Та я з досади і руки на себе накладу.

Щоб вони показалися нехибно! Та нічого, я перерахую себе, я пристосуюся я стану »

Чужинець притиснув пальці до голови, навіть зануривши їх углиб сантиметрів на п’ять. Почав перебирати пальцями, наче грав на малесенькому піаніно. І одразу ж перетворився на лисуватого котигорошка в пожмаканому костюмі, з напханим портфелем, парасолею, ціпком, тижневиком і газетою.

— Так правильно? — запитав він і сам собі відповів: — Бачу, що так. Я справді повинен вибачитися за недбалу роботу нашого Центру Уподібнення. Лише минулого тижня я з’явився на Сигму IV у вигляді велетенського кажана з Повідомленням у дзьобі. Тільки аж тоді виявив, що мій адресат з родини водяних лілій. А два місяці тому (я, звичайно, користуюся місцевими еквівалентами часу) під час місії на Тагму Старого Світу ці телепні з Уподібнення сформували мене як чотирьох дів, а правильно було б, звісно…

— Ні слова не втну, — урвав Кармоді.  — Поясніть, будь-ласка, про що йдеться взагалі?

— Звичайно, звичайно, — спохопився чужинець.  — Дозвольте лише звірити місцеві терміни… — він заплющив очі, потім знову відкрив їх.-Дивно, дуже дивно, — пробурмотів він.-У вашій мові, якщо вжити метафору, немає комор для мого продукту. Та, зрештою, чи мені судити? Неточності, гадаю, можуть бути естетично приємні. Все залежить від смаку

— Що це означає? — грізним басом спитав Кармоді.

— Йдеться, звичайно ж, про Міжгалактичний Тоталізатор! І вам, сер, випав головний Виграш! Виклад відповідає моїй подобі, еге ж?

— Ні, не відповідає, — відрубав Кармоді, — я ніяк не второпаю, про що ви тут розводитеся.

Чужинцевим обличчям промайнув сумнів, зникши, наче слід олівця під гумкою.

— Ви не знаєте? Та звісно ж! Гадаю, ви втратили надію на виграш, тому й позбулися знань, щоб не марити ним. Як мені не пощастило, що я з’явився тоді, коли ваш розум спить! Але запевняю, вам ніщо не загрожує. Документи у вас під рукою? Боюся, що ні. Тоді я поясню. Вам, містере Кармоді, випав Виграш на Міжпланетному Тоталізаторі. Селектор Випадковості для Частини IV Життєвих Форм Класу 32 витяг ваш номер. Ваш Виграш — дуже милий Виграш, запевняю вас, — чекає на вас у Галактичному Центрі.

А Кармоді міркував собі так — «Або я збожеволів, або не збожеволів. Якщо збожеволів, то слід позбутися маячні і звернутися до психіатра. Але тоді я опинюся в ідіотському становищі, бо намагатимусь заперечувати істинність баченого й відчутого заради туманних міркувань про глузд. Це тільки загострить внутрішній конфлікт, і хвороба так спрогресує, що бідолашній дружині врешті доведеться покласти мене в лікарню. Ну а з іншого боку, якщо я сприйматиму цю ніби маячню за дійсність, то також можу скінчити божевільнею. Якщо ж, іще з одного боку, я не божевільний, тоді все це відбувається насправді. А те, що відбувається — дивовижний, унікальний випадок, пригода вищого класу. Очевидно, якщо це все справді відбувається, у Всесвіті, як я завжди й підозрював, є істоти, що розумом перевищують людей. Ці істоти влаштовують тоталізатори, де жеребкуються імена. (Вони, ясна річ, мають право влаштовувати тоталізатори, я не бачу тут нічого несумісного з вищим інтелектом). Зрештою, на тому, скажімо, тоталізаторі випало моє ім’я. Це почесна випадковість, і на Землю, мабуть, узагалі вперше зробили ставку. Виграш припав мені. Такий Виграш може забезпечити достаток, ім’я, жінок, знання, — зрештою, щось одне або все, чого прагнуть люди. Тому, беручи все до уваги, мені вигідніше повірити, що я не позбувся глузду, і податися з цим джентльменом забирати і Виграш. Якщо я помиляюся, то прокинусь у лікарні. Тоді вибачуся перед лікарями, доведу, що все зрозумів, і, може, вийду на волю».