Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
— А що було з червоною місяцем?
— Ну, коли все це спливло назовні, вони послали чарівника, щоб той виправив все, що накоїли ці хлопці. Це був найзавзятіший прихильник магії, майже фанатик, головний обвинувач, могутній чарівник Лотейн. Йому було наказано знищити Храм Вітрів.
Келен закусила губу.
— Що ж трапилося?
— Він увійшов через Зал Зрадника, точно як ти мені сказала. Все було так, як ти говорила: Лотейн увійшов, але для цього йому довелося зрадити тих, хто його послав, і все, у що вірив. Втім, я не зовсім впевнений, що це сталося у прямому розумінні: занадто багато слів, що позначають якусь магію, і я їх не розумію. Але, як я розумію, в результаті він тільки зміцнив те, що прийшов зруйнувати. Він зрадив весь Новий світ. Ну а оскільки те, що він зробив, внесло зміни в те, як Храм Вітрів повинен був зберігати цю магію, зійшов червоний місяць. Але храм послав не тільки попередження; він послав і заклик про допомогу.
Знову послали чарівника. Оскільки храм просив допомоги, вони думали, що йому не доведеться входити через Зал Зрадника. Всі сподівалися, що він легко проникне в храм і нарешті все виправить. Чарівник не повернувся. Послали іншого, більш могутнього і досвідченого. Він теж пропав. Нарешті, зважаючи на серйозність ситуації, сам Перший Чарівник пішов до Храму Вітрів. — Річард підняв свій амулет. — Барах.
— Барах, — здивовано видихнула Келен. — Він увійшов у храм?
— Це нікому не відомо. — Річард провів пальцем по краю стола. — Барах повернувся, але був у повному приголомшені. Він ні на що не реагував і не відповідав на запитання.
Він увійшов в анклав Першого Чарівника — свою фортецю і залишив там це. Річард підкинув амулет на долоні. Вийшовши, він зняв з себе цей костюм, який зараз на мені, підійшов до обриву і кинувся вниз. — Келен мимоволі зіщулилась, а Річард відкашлявся і продовжував:
— Після того чарівники відмовилися від подальших спроб увійти в Храм Вітрів. Їм так і не вдалося виправити те, що зробила спочатку команда, а потім — Лотейн.
Келен дивилася на Річарда. Річард дивився в бік.
— Звідки їм було відомо, що вони зробили? Річард стиснув амулет в кулаці.
— Лотейна допитувала сповідниця. Магда Сірусом. Особисто перша Мати-сповідниця.
— Хіба вона жила в той час? Я про це не знала. Річард втомлено потер лоба кінчиками пальців.
— Лотейн зрадив їх. З доброї волі він ні за що ні про що б не розповів.
Чарівники, які вершили суд, веліли створити сповідницю. Магда Сірусом була першою. Вони розуміли, що з Лотейна їм правду не витягнути навіть тортурами втім, вони спробували, — тому взяли звичайну жінку, Магду Сірусом, створили магію сповідниць і наділили її цією магією. Вона торкнулася Лотейна своєю владою, і він заговорив. Він розповів, що зробила команда храму і що додав до цього він сам. — Річард помовчав, дивлячись у далечінь. — Чарівника, який цим займався, звали Меріт. Судді були так задоволені результатами його роботи, що веліли створити інших сповідниць і призначали чарівників, яким належало їх захищати. Меріт став захисником Магди Сірусом — в обмін на долю, яку він підготував їй і всім майбутнім сповідницям.
Запала мовчанка. Лице Келен стало лицем сповідниці: невизначена маска, за якою можна прочитати ніяких почуттів. Річард не повинен знати, що вона відчуває в цю хвилину. Він підсунув до себе тарілку і проковтнув кілька ложок. Суп майже охолов.
— Річард, — прошепотіла нарешті Келен, — якщо цим чарівникам, з усією їх могутністю, з усіма їх знаннями… Якщо навіть їм не вдалося увійти в Храм Вітрів після того, як він послав їм попередження, то…
Її голос затих. Річард договорив за неї:
— То як тоді можу сподіватися я?
Знову повисло незручне мовчання. Річард їв суп.
— Річард, — тихим голосом сказала Келен, — якщо ми не ввійдемо в храм, станеться те, що мені показав дух. Смерть охопить землю. Помруть мільйони людей.
Вона думала, що Річард схопиться на ноги й закричить, що і так це знає. Але він проковтнув крик разом з супом і сказав дуже тихо:
— Я знаю.
І знову заходився їсти суп. Тільки відчувши, що знову може володіти собою, він продовжив:
— Один з команди храму, чарівник на ім'я Рікер, перед смертю сказав, Річард взяв листок з перекладом і прочитав:
— «Я не можу більше миритися з тим, як ми використовуємо наш дар. Ми не Творці і не Хранителі. Навіть огидна повія має право прожити своє життя «.
— Що він мав на увазі? — Запитала Келен.
— Чарівники руйнували особистість людей, щоб перетворити їх на зброю або в щось ще. Я думаю, для цієї мети вони використовували тих, кого в суспільстві недолюблювали. Зедд часто повторював, що чарівник повинен використовувати людей. Я сумніваюся, що він знав жахливе походження цього принципу.
В очах Келен він побачив тривогу.
— Річард, значить, ми нічого не зможемо зробити? — Річард не знав, що сказати. Він поклав руку їй на зап'ястя.
— Чарівники з команди храму зізналися перед стратою, що вони передбачили можливість відгукнутися на попередження. Вони сказали, що в разі великої необхідності в храм можна буде увійти. І я увійду до нього, Келен.
Клянуся.
Тривога в зелених очах Келен трохи ослабла. Річард знав, про що вона думає. Він думав про те ж саме — про те, яким безумством була ця війна, і про ті жахи, які люди творили з іншими людьми.
— Келен, ми вбиваємо людей за допомогою магії заради наших особистих цілей. Ми використовуємо магію, щоб боротися з чумою, яка вбиває невинних дітей. Ми боремося за те, щоб звільнити світ від страху і від вбивств.
Слабка посмішка торкнула її губи.
У відчинені двері постукали.
Це був Дрефан.
— Можна увійти? Я не заважатиму?
— Ні, все гаразд, — сказав Річард. — Заходь.
— Я тільки хотів поставити тебе до відома, що вози, які ти просив замовити, вже отримані. Річард потер чоло кінчиками пальців.
— Скільки?
— Трохи більше трьох сотень. Як ти і думав, число померлих зростає з кожним днем. Річард кивнув.
— Трупи треба ховати негайно, інакше чума буде розгоратися зі швидкістю степової пожежі. Скажіть солдатам, що я даю їм час лише до заходу.
— Я вже сказав. Не можна залишати трупи в будинках. Буде лише гірше.
— Гірше? — Посміхнувся Річард. Дрефан не відповів.
— Пробач, — сказав Річард. — Бовкнув не думаючи. Ти не знайшов нічого, що могло б принести якусь користь?
Дрефан спустив на зап'ястя закочені рукави своєї білої сорочки.
— Річард, від чуми немає ліків. Принаймні я жодних не знаю.
Єдина надія — здоровий спосіб життя. І якщо говорити про нього, то в це поняття не входить сидіти в задушливій кімнаті і майже не спати. Я вже попереджав тебе щодо цього. Тобі треба пройтися, подихати повітрям.
Річард втомився від спроб перекласти книгу, а те, що він дізнався з перекладу, його просто вбило. Він клацнув застібками книги і відсунув стілець.
— І так, і так нічого доброго. Що ж, пішли на прогулянку, — Річард позіхнув і потягнувся. — А чим займалася ти, — спитав він Келен, — поки я сидів у задушливій кімнаті?
Келен крадькома кинула погляд на Дрефана.
— Я… я допомагала Дрефану і Надін.
— Допомагала їм? У чому?
Дрефан розгладив складки на грудях.
— Келен допомогла мені доглядати за слугами. Деякі з них… хворі.
Річард різко повернувся до нього:
— Чума вже в палаці?
— Боюся, це так. Шістнадцять хворих. У деяких звичайні нездужання, у решти… Річард втомлено зітхнув.
— Зрозуміло.
Раїна стояла на варті біля дверей. Річард сказав їй:
— Раїна, ми йдемо на прогулянку. Раджу тобі скласти нам компанію.
Раїна посміхнулася і відкинула назад своє чорне волосся.
— Магістр Рал, — сказала вона, — я не хотіла відривати вас від роботи, але капітан міської варти доставив вам рапорт.
— Я знаю. Я чув. Три сотні людей померли вчора ввечері.
Раїна переступила з ноги на ногу, і її шкіряний одяг рипнули.
— Крім того, вчора вночі була знайдена ще одна жінка, зарізана так само, як і ті чотири.
