Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
Жінка поставила лампу на підлогу і, випроставшись, схрестила руки на грудях.
Вона дивилася на Верну, але не вимовляла ні слова.
— Хто це? Хто тут?
— Сестра Леома Марсик, — була сухою відповідь.
Очі Верни нарешті адаптувалися до світла. Так, це була Леома. Верна розрізняла її зморшкувате обличчя і довге сиве волосся.
Леома була серед тих, хто чекав її в кабінеті. Серед тих, хто засунув її в цю будку.
Верна кинулася вперед, націлившись пальцями в горло Леоми.
І усвідомила, що сидить на матраці, не в силах поворушити навіть ногою.
Вона не могла встати. Це було жахливе відчуття. Верна насилу втрималася, щоб не закричати. Вона зробила глибокий вдих і постаралася взяти себе в руки.
Страх зник, але неприємне відчуття впливу Рада-Хань залишилося.
— Досить, Верна!
Перш ніж заговорити, Верна переконалася, що голос їй не змінить.
— Що я тут роблю?
— Ти чекала рішення суду. — Суду? Якого ще суду? Ні вже, питати вона не буде. Такого задоволення вона Леомі не доставить.
— Що ж, тоді це правильно. — Верна пошкодувала, що не може встати. Дуже принизливо дозволяти Леомі дивитися на неї зверху вниз. — І рішення прийнято?
— Саме тому я тут. Я прийшла, щоб повідомити тобі рішення суду.
Верна проковтнула отруйну репліку. Звичайно ж, ці зрадниці визнали її винною в якомусь жахливому злочині.
— І яке ж воно?
— Ти визнана винною в тому, що являєшся сестрою Тьми.
Верна на мить втратила дар мови. Дивлячись на Леому, вона не могла зрозуміти, як сестри повірили цим звинуваченням. Вона майже все життя провела, служачи Творцеві. У Верни скипіла лють, але вона стрималася, пригадавши, що говорив Уоррен з приводу її темпераменту.
— Сестрою Тьми? Зрозуміло. І як же мене могли визнати винною без доказів?
— Не будь дурною, Верна, — розсміялася Леома. — Не думаєш ти, що можна зробити такий злочин і не залишити слідів?
— Та ні, я вважаю, що ви напевно щось сфабрикували. Ти збираєшся розповідати чи прийшла лише похвалитися, що примудрилася нарешті стати аббатисою?
— А я і не аббатиса, — вигнула брову Леома. — Аббатисою обрали Юлію.
Верна здригнулася.
— Юлію! Але ж Юлія — сестра Тьми! Вона втекла з п'ятьма своїми підручними!
— Зовсім навпаки. Сестри Тові, Цецилія, Ерміна, Ніккі і Мерісса повернулися і зайняли належне їм місце серед сестер Світла.
Верна безуспішно намагалася вискочити.
— Їх бачили, коли вони напали на аббатису Аннеліну! Юлія вбила її! Вони втекли!
Леома зітхнула з таким виглядом, ніби їй доводиться пояснювати найпростіші речі неосвіченій послушниці.
— А хто їх застав, коли вони напали на аббатису Аннеліну? — Вона помовчала.
— Ти. Ти і Річард. Шість сестер засвідчили, що на них напала сестра Тьми. Після того, як Річард убив сестру Ліліану, вони змушені були втекти і ховатися до тих пір, поки ми не вирвали Палац з твоїх лап. Але тепер це непорозуміння розв'язалося. Це ти, сестра Тьми, сфабрикувала обвинувачення. Ви з Річардом були єдиними свідками. Це ви вбили аббатису Аннеліну, ти і Річард Рал, якому ти допомогла втекти. Ми заслухали свідків — сестер, що чули, як ти говорила стражникові Кевіну Андельмеру, що він повинен бути вірний Річарду, твоєму спільникові, а не імператору.
Верна недовірливо похитала головою:
— Отже, ви прислухалися до слів шістьох прибічниць Володаря і на цій підставі винесли мені вирок?
— Зрозуміло, ні. Свідчення свідків заслуховувалися не один день. Насправді доказів було так багато, що суд над тобою тривав два тижні.
Ми повинні були переконатися повністю — в інтересах правосуддя, — що приймаємо правильне рішення. Багато хто прийшов розповісти, як далеко ти зайшла в своєму руйнівному старанні.
— Та що ти несеш?! — Сплеснула руками Верна.
— Ти методично підривала роботу Палацу. Тисячолітні традиції ледь не впали через твої підступи. Люди в місті збунтувалися, тому що ти відмовилася платити жінкам, що завагітніли від наших чарівників. Ці діти наша надія збільшити кількість хлопчиків, що мають дар. Завдяки тобі це джерело ледь не вичерпалося. Ти заборонила нашим юнакам ходити в місто, де вони могли задовольнити свої природні потреби і зачати дітей з даром. Минулого тижня бунт довелося придушувати за допомогою військ. Люди збиралися взяти Палац штурмом через твою жорстокість, ти прирекла молодих матерів і їх дітей на голодне животіння. Багато хто з наших молодих чарівників приєдналися до бунтівників, тому що ти відмовилася давати їм золото.
Верна здогадувалася про дійсне джерело цього «бунту», тим більше що в ньому брали участь юні чарівники. Втім, навряд чи Леома зволить повідомити їй правду. Верна знала, що серед вихованців є хороші люди, і побоювалася за їх долю.
— Наше золото розкладає всіх, хто до нього доторкнеться, — заявила Верна, хоча розуміла, що захищатися — порожня трата часу. Цій жінці не потрібні ні правда, ні розумні доводи.
— Воно прекрасно працювало протягом тисячоліть, але тобі, звичайно ж, це не подобалося. Ці накази скасовано, як і інші твої вказівки подібного ж роду. Крім того, ти не бажала, щоб ми могли визначити, чи готові молоді люди вийти у великий світ, оскільки хотіла, щоб вони зазнали поразки, і скасувала випробування болем. Цей наказ теж анульовано. Ти порушувала всі основні принципи існування Палацу з першого дня, як стала аббатисою.
Спочатку ти вбиваєш аббатису Аннеліну, а потім звертаєшся до трюку, щоб самій стати аббатисою і знищити нас усіх. Ти ніколи не прислухалася до слів своїх радників, бо в твої наміри не входило, щоб Палац взагалі існував. Ти перестала читати доповідні, доручивши це недосвідченим сестрам, а сама закривалася в своєму притулку, щоб говорити з Володарем.
— Так он воно що! — Зітхнула Верна. — Моїм помічницям не сподобалася їхня робота? А деякі особливо жадібні незадоволені тим, що я відмовилася давати їм золото з палацової скарбниці за те, що вони вважали за краще завагітніти заради наживи замість того, щоб створити нормальну сім'ю? Деякі сестри незадоволені, тому що я змушую наших молодиків стримувати пожадливість? Слова шістьох сестер, які боягузливо втекли, були прийняті за чисту монету? А одну з них ви навіть обрали аббатисою! І все це без найменших речових доказів?
На тонких губах Леоми нарешті з'явилася усмішка.
— О, але у нас є речові докази. Верна! Дійсно є!
Вона полізла в кишеню і дістала листок паперу. — У нас є просто неспростовні докази, Верна. — Урочисто розгорнувши папір, сестра Леома похмуро глянула на Верну. — І ще один свідок. Уоррен.
Верна здригнулася, ніби її вдарили по обличчю. Вона згадала послання, отримані від аббатиси і Натана. Натан наполегливо вимагав, щоб Уоррен покинув Палац. Енн теж веліла Берні простежити, щоб Уоррен негайно забрався геть.
— Знаєш, що це таке, Верна? — Верна боялася навіть моргнути, не те що слово сказати. — Думаю, знаєш. Це пророцтво. Тільки сестра Тьми може бути настільки самовпевненою, щоб залишити без нагляду документ, який викриває її повністю. Ми знайшли його в сховищі, гортаючи книгу. Може, ти його забула?
Тоді дозволь, я прочитаю. «Коли аббатиса і Пророк підуть до Світла в священному обряді, на тому вогні скипить котел обману, і піднесеться лжеаббатиса, яка буде правити до самої загибелі Палацу пророків. — Звернувши листок, Леома сунула його назад в кишеню. — Ти знала, що Уоррен — пророк, і все ж зняла з нього нашийник. Ти дозволила пророку вільно розгулювати на волі, що само по собі досить грубе порушення.
— А чого ти взяла, що це пророцтво зробив Уоррен? — Обережно запитала Верна.
— Уоррен сам зізнався. Хоча йому знадобився деякий час, щоб зважитися на це визнання.
— Що ви з ним зробили? — Гнівно вигукнула Верна.
— Ми вдалися до Рада-Хань, як велить нам обов'язок, щоб дізнатися правду. Врешті-решт він зізнався, що це пророцтво належить йому.
— До Рада-Хань? Ви знову одягли на нього нашийник!
— Звичайно. Пророк повинен бути в нашийнику. Твій обов'язок, до речі, полягав у тому, щоб простежити за цим. Уоррен знову в нашийнику, за щитами і під охороною, в резиденції пророка, де йому і місце. У Палаці пророків знову встановлений відповідний порядок. І це пророцтво було останнім, вирішальним доказом. Воно доводить твою лукавість і виявляє твої справжні наміри. На щастя, ми почали діяти раніше, ніж ти встигла здійснити пророцтво. Ти програла, Верна.
