Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Але й се королівське рішеннє теж стояло не довго. Коли перше вражіннє від козацьких оповідань пройшло, король знову став розважати всі невигоди сокальської позиції — її тісноту, занечищеннє від місячного стояння (“повно смородів в обозі, повітрє через те зіпсоване, а з того причина великих хороб, що під той час панували в війську, найбільше в пішому”). Тут почали радити наново — коли переходити, то куди переходити і як переходити? Одні стояли за Берестечко, бо мовляв, коли Хмельницький стоїть під Вишневцем, то ясно, що хоче наступати на польське військо, а наступаючи мусів би переходити через Берестечко: тому добре завчасу зайняти сю переправу, тим більше що се добре місце для битви, і ріка Стир могла б служити доброю охороною для польського війська. А коли б Хмельницький задумував відступити на Україну (“бо й такі потішні вісти літали”, завважає Освєнцім), то з Берестечка лекше рушити на Київ. Инші доводили, що навпаки — треба пересунутися на полудне під Глиняни — звісне збірне місце військове. Бо там і паша для коней і запріянтованнє для війська було б лекше, а коли у Хмельницького є замір разом з Татарами вислати козацький кінний рейд на Краків, для спільних операцій з Ракоцієм, як то далі домірковувалися з оповідань бранців, що козаки дуже “фундуються в коні” 13), то з Глинян можна б їм заступити дорогу. Коли ж у Хмельницького такого заміру нема, то з Глинян так само можна наступити на нього як і з Берестечка. А були й такі, що вважаючи на небезпеку пересування такого великого і тяжкого обозу, під загрозою неприятеля, при несправности війська і недосвідчености короля, що брався всім керувати і порядкувати, за безпечніш уважали таки нікуди не рухатися й чекати посполитих рушень далі під Сокалем.
Але переважила таки гадка, щоб іти під Берестечко. Тоді й виникло питаннє, як його йти? Одні радили перевести наперед кінне військо, а обоз з челяддю полишити під Сокалєм, під охороною деякої частини кінноти; инші доводили, що при такім розділі може статись велике замішаннє, і сама челядь зіставшися при обозі, може збунтуватись і пограбувати його. Нарешті рішено йти разом кінноті й обозові паралєльно трьома дорогами для скоршого руху. Але коли було начеркнено плян такого поділу, се викликало страшенний вибух обурення в війську на такі “новини”, і гетьман коронний став перший кричати, що він зрікається гетьманства при такім непорядку і замішанню, а коли його пробували заспокоїти, він гукнув: “Дайте мині спокій, бо ножем себе проколю!” Та се не стримало короля, і 16 червня військо рушило під Берестечко. Як справедливо передбачали, сей пятидневний перехід вийшов кошмарним: весь порядок виписаний на папері пішов в нівець, військо помішалося, на переправах приходило до правдивих бійок; король гнівався, доходив до непристойних і образливих виступів: з приводу фальшивої трівоги ним же викликаної, дійшов до матірних лайок, і се підривало не тільки його авторитет і популярність серед війська, але взагалі віру в якийсь лад і плян.
Коли б Хмельницький напав був серед сього переходу, легко зробив би амінь цілій кампанії. Але він пропустив і сей момент, так що весь марш за виключеннєм кількох фальшивих трівог пройшов без перешкоди з його боку, — хоч козаки як раз перед виступом билися з польськими роз'їздами під Бродами, а підчас переходу здобували Олику (на півн. схід від Берестечка), і сей трудний хаотичний марш польського війська відбувався у них, можна сказати, на очах 14).
19 червня королівське військо було вже на місці. “Наше військо як колись Ксерксове, покриває поля і гори, ріки висушує”, пише пів-вдоводено, пів-іронічно галицький стольник Мясковский в день приходу. “Страшний і за людської памяти невиданий натовп людей, але се множество полягає найбільше в возах; полеве військо в шику виглядає мале супроти сього множества — хіба що нас скріпить посполите рушеннє, що тягне за нами в милі або в пів-милі. Неприятель під Вишневцем щось страшне замишляє — щось страшне хоче на нас учинити: дизертир з його війська каже, що хоче напасти на нас або підчас сну, або в переході. Я Бога прошу, аби нас в поході не заскочив, бо не обійшлося б без великої конфузії” 15). Але козацький гетьман не спромігсь і на се.
Примітки
1) Друкований універсал у Міхаловского, с. 636, з датою “20 мая в Красноставі”; але 20 травня король був уже під Сокалєм, се мабуть дата отримання універсалу. Вірніша дата у Ґоліньского, с. 475 — “четвертий універсал до краківського воєводства, в Уханях 12 травня”: (Ухані між Красноставом і Грубешовим) — зміст тойже що у Міхаловского. У того ж Ґоліньского с. 47, вісти зі Львова: 20 травня в суботу публіковано четверті віці на посполите рушеннє “від короля й. м., котрий під Сокалем велів заложити обоз, а другий під Володимиром, аби там збиралося військо до пп. гетьманів і посполите рушеннє. Бо Хмель сам опанував Пилявці і там уфортифікувався, а инші козацькі війська під Старим Константиновим положилися грізно з Татарами, і до них хлопства — Руси громадитися незмірна сила; де був король призначив місце коронному обозові, під Ст. Константиновим, туди Хмель з козаками забіг і розложився, і по Україні велика трівога: що живо тікає, куди хто може. У Львові оголошувано, аби запасали поживи на два роки, а хто не має чим живитись, аби завчасну виїхав; тому богато людей виїхало, і ріжного посольства повиходило, бо у Львові велика дорожня на хліб і живність. Король мав замешкати у Львові чекаючи, поки збереться посполите рушеннє, і пише до шляхти, до воєводи, аби збиралася як найскорше не чекаючи 5 червня, бо нагла і велика потреба того супроти неприятельського наступу, що й загони порозпускав займаючи худобу і людей”.
Далі під датою 5 червня (орієнтуватись в ситуації треба дальше поданою датою: вівторок перед св. Трійцею, 23 травня) Ґоліньский записує: “Опубліковано посполите рушеннє знову, вже пятий раз — універсал від короля, аби як найскорше ставилися до обозу всі їx мил. шляхта воєводства Краківськаго: аби ніхто не вимовлявсь ані заслонявсь ані хоробою, ані старістю, ні труднощами... Шляхта вибиралася, але нескоро і ліниво: доперва собі коней шукає, починають купувати сідла, стрільби, вози і zbroie й инші воєнні потреби — бо того дома не мали і не кохалися в тім, тільки в господарстві і маєтностях, ріллі, застінках та торгах, сподіваючися, що король відправить посполите рушеннє без Краківського воєводства, як два роки тому під Зборовим. А так після публіки взялися поспішати й виїздити: кн. Заторське, Освєнцімське і шляхта воєводства Краківського, під Ряшів — там визначила собі місце збору і попис 5 червня.”
В Осол. 200 с. 222 є обіжник воєводи краківського кн. Заславського з докорами краківській шляхті, за те що вона так ліниво збирається в похід, не вважаючи на всі заклики; останній термін збору визначається їй на 2 і 3 червня між Пшеворском і Ланцутом.
2) Освєнцім с. 282-4. Альбр. Радзівіла Pamietniki s. 435-7. Жерела XVI с. 114-7.
3) Реляція з обозу 11 червня у Ґоліньского (с. 504): “Постинано Павловских ротмістрів добровольців, що дива виробляли над хлопами, вимагаючи неможливого”; також Коховский с. 243.
4) Рел. нунція — с. 119, Освєнцім с. 289.
5) Ґоліньский с. 481.
6) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 33-4.
7) Освєнцім с. 299-300.
8) Gorski, O dzialaniach wojska koronnego c. 231.
9) Вище с. 245-6.
10) Освєнцім с. 298-300, Радивил с. 400.
11) У Освєнціма — “ві-второк 7 числа”, але второк припадав 6-го.
12) У Ґоліньского (с. 503) записана реляція, з сокальського табору, з 11 червня, де переказуються відомости здобуті від козаків бранців затоплених 9 червня під Камінцем; вони в дечім згоджуються з оповіданнєм Освєнціма (с. 300), і можливо що се власне та відомість, яка вплинула на зміну королівських розпоряджень. З огляду що ся реляція не видана, я наведу з неї отсі уривки, що сплітають, очевидно, вісти сих бранців з иншими відомостями: “Сказали, що Хмельницький виїхав з-під Вишнівця, самі не знають куди, а міркують, що до Орди Татарської, а всьому війську свому велів сходитися під Дубно. Не щастить йому все, бо і язика нашого (польського) ніяк не може дістати, і се його дуже турбує, і він собі нічого доброго не обіцяє, через те далекий від свого давнішого завзяття (animuszu).
