Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
“Богато разів я казав пану моєму гетьманові — писав митр. Йоасаф, — аби він писав (вам), і гетьман мині сказав: “коли (цар) зволить нас пожалувати, щоб ми йому поклонилися і україну його оберігали без платні, і коли він любить віру християнську — так як він єсть правдивий християнський цар, — то нехай пришле поміч і ми будемо мати його царем і станемо його рабами: так як служать йому донські козаки, і ми також служитимемо йому задля єдиної віри християнської. Коли схоче взяти назад свої городи — то ми поможемо йому взяти 10). Коли лишить, щоб тими городами володіли Ляхи, — то Татари й козаки будуть Ляхів руйнувати і не дадуть ними володіти. А писати мині тепер нема що: я все переказав з Іваном Петровичом (Тафларі), він їм (Москві) все оповів і тепер вони як собі хочуть!”
З огляду на се м. Йоасаф питав царя, чи не привести б йому гетьмана таки зараз до присяги на вірність і службу цареві, аби українські козаки служили йому як донські? 11).
В листі до царського тестя він давав йому знати, що перемога гетьмана над Ляхами цілком певна, і він не замириться з ними, поки не знищить їх до решти і на королівство посадить короля християнського 12). Тим не менше — се підносилося в иншім листі до царя, від старця Павла, — годилося б післати від царя “невелику поміч воєнних людей”. Хоч у гетьмана і свого війська богато, але се потрібне “для слави великого вашого царства — що він має поміч від великого вашого царства”. Инакше - натякав обережно лист — “будете мати розвратьє!” “Татари давно б були його підняли” (розумій: на Московське царство) — “тільки перебила нинішня війна” 13).
Примітки
1) Ст. 298, під 9 червня.
2) Pamietniki II c. 437.
3) Стилізація, очевидно, відповідає на чутки, мовляв Тиміш післаний в похід “на Литву”.
4) Теки Наруш. 145 с. 179.
5) Осол. 225 л. 335.
6) Тамже л. 363.
7) Starozytnosci І с. 353.
8) с. 146 (I с. 122 першого вид.).
9) Пок. Роллє в своїх статтях про двір Хмельницького зробив досить правдоподібну поправку до оповідання Освєнціма, що гетьман підчас походу післав по гроші для Татар, і при тім викрилася недостача їx, і з того пішла історія.
10) Коментарій до сих слів дають поголоски записані Ґоліньским: Хмельницький посилає посольства до ріжних монархів, аби звідусіль ударили на Польщу. Москві обіцяє вернути князівство Сіверське і Чернигівське, Смоленське “та инші панства”... с. 469.
11) Акты Ю. З. Р. III с. 448 і 449.
12) Тамже. с. 450.
13) Тамже с. 453.
III. БЕРЕСТЕЧКО І БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ТРАКТАТ 28-ІХ 1651.
ПОЧАТОК ЛІТНЬОЇ КАМПАНІЇ 1651 Р., СКУПЧЕННЄ ПОЛЬСКОГО ВІЙСЬКА, В ПОЛЬСЬКІМ ТАБОРІ ПІД СОКАЛЕМ, ВАГАННЯ В ПОЛЬСЬКІМ ТАБОРІ, МАРШ ПІД БЕРЕСТЕЧКО.
Ситуація ставала грізною. Поки Хмельницький марнував сили і гаяв час, вичікуючи хана та упускаючи моменти, коли він міг розгромити частями польські сили, протягом цілого місяця травня, польський уряд, а властиво король, що скільки можна бачити — виявив з-поміж усього урядового осередку найбільш енерґії, запобігливости і зрозуміння ситуації, — хоч повільно і теж не дуже пляново, але кінець кінцем не безуспішно переводив концентрацію польської військової сили.
В першій половші травня н. с., коли козацькі сили були скупчені приблизно на лінії Гончариха-Збараж, польське військо було розкидане в трьох пунктах: останки старого коронного контінґенту під проводом Каліновского повільно посувалося з Камінця на збірне місце до Сокаля. Новозатягнене військо, котрим розпоряжався великий гетьман Микола Потоцкий, збиралося під Володимиром. Полки орґанізовані безпосереднє королем та ближчими до двору маґнатами збирались коло королівської кватири, визначеної в Сокалі. Посполитому походові призначений був Константинів, але в сім часі ся територія, як ми знаємо, була вже в руках козаків, і її треба було наперед видерти від них.
Обовязком козацького гетьмана було не дати місця концентрації, не допустити до об'єднання сих елєментів польської армії — але гетьман не використав ні трохи всіх дефектів сього процесу їх збирання.
Рушивши з Люблина, король видав шляхті наказ замість Константинова сходити ся до обозу “там де він буде призначений” — се самому королеві здавалось іще неясним з огляду на неполаднані відносини між ріжними впливовими провідниками маґнатства 1). Ціломісячний пробуток короля в Люблині власне й був головно присвячений полагодженню ріжних маґнатських жалів і суперечок. (Між ними особливо голосна була справа Юр. Любомірского, що накликав був гнів короля, образивши його референдарів, і тепер був привернений до його ласки, зогляду на інтереси оборони). Підканцлєра Радзєйовского вислано до великого гетьмана Потоцкого, до його маєтности, де він засів не хотячи співпрацювати з польним гетьманом Каліновским своїм помічником. Сварка сих офіційних провідників війська деморалізувала військо й шляхту, унеможливлювала кампанію, тому доконче треба було привести їх до якогось співробітництва. Потоцкого вдалось ублагати, і він перевів своє військо, в скількости 7 тисяч, до Сокаля, куди попрямував і король з своїми силами. Для приспішення шляхетського війська, що збиралося дуже тяжко і мляво, публіковано оден за одним ріжні надчислові й додаткові обіжники, котрими шляхту алярмовано до як найскоршого збору зогляду на неприятельський наступ. Воєводи і ріжні маґнатські персони з свого боку помагали її розрухати, і так нарешті удалось під кінець травня рушити. Трохи запізно — але хан своїми проволоками покривав сі шляхетські опізнення.
16 чи 17 травня король підійшов під Сокаль, маючи з собою зібраного війська коло 7 тисяч, і відси, як уже згадано було — вислав на зустріч Каліновскому, котрому заходило дорогу козацьке військо, кілька тисяч кінного війська під проводом Конєцпольского. Обережність була цілком оправдана, бо передові козацькі полки стояли в околиці Зборова і Тернополя; але Каліновский обійшов їх і розвідчики Конєцпольского одержали відомість, що сей полудневий корпус вже поза небезпекою. 22 травня він прилучився до королівського війська, з військом страшенно знищеним і переполовиненим, але все таки вирятованим з небезпеки 2).
Таким чином в 20-х днях травня н. с. польські сили завдяки неуважности чи неповоротности козацького війська, що не подбало їх розлучити і розгромити кожде з-окрема, збилися в оден, доволі значний кулак — коло 20 тис. війська. Розуміється, і тепер козацьке військо, з додатком кільканадцятисячного татарського відділу, мало повну перевагу над ним — тим більше що військо Каліновского напр. прибуло цілком нездатне до бою. Але Хмельницький, може бути — не без впливу тяжкої душевної драми, пережитої саме в сім часі, далі лишається в стані вичікування і виглядання — жде хана, веде зносини з Ракоцієм і московським двором, як ми бачили, і дає Полякам змогу далі громадитися і консолідуватися. Король, прибувши під Сокаль, велів заложити тут фортіфікований табор — обгородити валами і редутами, що й було доволі старанно виконано. Війську він робив часті муштри й вправи. Щоб запобігти деморалізації і мародерству заведено військові суди і для прикладу виконано кілька засудів смерти над винними в розбоях і своєвільстві офіцерами 3). Для піднесення реліґійного настрою — як засобу на всі чесноти — спроваджено православну ікону Богородиці з Холма, що славилася як чудовна, мовляв писана самим євангелистом Лукою і разом з ченстоховською іконою принесена з Царгорода Володимирові Вел., а тепер відібрана від схизматиків для піднесення католицького ентузіязму. Її уміщено в таборі, в спеціяльнім деревлянім бараку, відправлювано коло неї неустанні богослуження, і вони збирали справді богато війська, та й поза богослуженнями приходило туди на молитву богато вояків 4). Ширилися чутки про ріжні побожні видіння: мовляв підчас ночної варти вояки бачили на небі короля на престолі, над ним ангел тримав корону, а другий — меч над його головою, і видний був в блакітнім облаку “дуже гарний зелений город” (очевидно рай), з латинським написом: “Спаситель миру”: Угри що були на варті, мовляв, прочитали сю напись, свідки присягли, і король відправив з нагоди такої божої ласки парадне богослуженнє. Инші бачили в хмарах Богородицю, як вона своїм плащем окривала польський табор, і впавши на коліна тут-же відспівали льоретську літанію. Все се толкувалося як явний доказ божої ласки і запоруки перемоги, і король з своїм штабом підтримував сей реліґійний настрій ріжними церковними церемоніями 5).
