Вир - Тютюнник Григорий Михайлович (электронные книги без регистрации TXT) 📗
— Панове, — крикнув він, вимагаючи тиші, — сьогодні я покажу вам щось надзвичайне.
Всі перестали їсти і пити і з увагою застигли за столами. Він потихеньку відкрив двері в передпокій і щось крикнув денщикові. Денщик підійшов до Юлі, що стояла в куточку, і злегенька підштовхнув її в спину. Вона чула гул голосів, дзенькіт посуду, чужу гаркаву вдову і розуміла, що там сидить багато людей. Денщик ще раз підштовхнув її.
— Панове! Перед вами жінка російського офіцера. — Отто різким рухом зірвав з неї плащ.
Офіцери ахнули: перед ними в обірваних чорних шовках стояла російська жінка небаченої краси, і ця краса засліпила усіх, як блискавка. Вологе від дощу волосся різко відтіняло бліде обличчя, великі єгипетські очі дивилися різко, з холодним полиском. Юля посміхнулася, закриваючи лахміттям груди і коліна. І ця посмішка гарячим струмом пройшла по офіцерах — вони, завойовники всієї Європи, вперше побачили таку посмішку, в якій не було ні кокетства, ні приниження, в ній було нічим не замасковане глузування.
«Так як же, — говорили та посмішка і ті очі, — ви дивитеся на мене, на беззахисну жінку, і вам не вилазять від сорому очі? Так оце ті офіцери, у яких є поняття про честь? Ні, наш радянський командир не зміг би дивитися на німецьку жінку, яка була б у такому. стані, як я». Вона посміхнулася ще глузливіше і відвела очі. В чужих, остовпілих очах вона не знайшла честі. З кожної пари очей холодними зміями впиналася в її класичне тіло твариняча пристрасть.
— Шьон, шьон, — зацмакали офіцери язиками, поблискуючи очима. — Шампанського для панінки! — викрикнув один із офіцерів і простяг руку до невідкритої пляшки.
Молодий офіцер-пруссак в чорній есесівській формі і з шрамом на щоці притримав його руку і, лютіючи . очима, виліз з-за столу. Він обійшов навколо Юлі, розглядаючи її з ніг до голови, вирвав у коменданта стек, поторкав ним шмаття одягу, кривлячись у сардонічній посмішці. Потім краєм стека підвів Юлине підборіддя і глянув на неї своїми холодними сірими очима, в яких закипала скажена злоба. Юля, ледь-ледь примружившись і усміхаючись, дивилася на нього спокійно, тільки жилка на шиї пульсувала швидше. Він зрозумів значення її погляду і, насупивши брови, грубо, по-солдафонськи штовхнув її стеком у живіт. Вона відсторонилась від нього, але продовжувала усміхатись. Очі її говорили: «Так оце я бачу на власні очі істинний дух європейського рицарства? »
— Панове, ця дівиця була б доброю дояркою на фермі мого батька, — сказав він нарешті, і всі засміялися від його слів, а найгучніше комендант.
— Панове! — підняв він руку, перекриваючи своїм голосом офіцерський гамір. — Дізе метхен може працювати не тільки на фермі пана Хільберта, але й офіціанткою в нашому казино. Коли вона прислужувала російським офіцерам, то чому не може прислужити німецьким? Правду я кажу?
— О! Чистісінька правда! Гох!
Офіцери підняли бокали і випили, більше не звертаючи уваги на Юлю. Комендант глянув на неї і, зробивши рукою енергійний жест, засвистів, як на собачку, якої господар більше не хоче бачити.
Товмач провів Юлю довгим широким коридором і, відкривши двері, показав їй кімнату, додавши, що-за наказом коменданта оце тут їй відводиться мешкання і що про неї не забудуть і по можливості робитимуть усе для того, щоб їй було не скучно. При останньому слові він усміхнувся і закрив двері на ключ.
Юля залишилася сама. Кімната, в яку вона зайщла, була невеличка, з двома вікнами, що виходили на Та-шань. В ній смерділо солодкувато-нудотним запахом, і цей сморід викликав у Юлі приплив нудоти. Вона підійшла до загратованого вікна і пальцями відчинила його. Свіже повітря вдихала жадібно, захльобом, відчуваючи, як нудота відступає від горла і голова свіжіє.
Залишивши вікно відчиненим, Юля скинула черевики і, підібравши під себе ноги, сіла на підлогу. Надворі була темна осіння ніч із чорними хмарами і холодною мжею, що залітала у вікно і осідала на руки і обличчя дрібними бризками.
Десь понад Ташанню у вербах шумів вітер і глухо „ клекотіла вода; з річки тягло болотною іржею, гірку ватою задухою конопляних помоків. Доносило нескінченний жерстяний шелест — то шумів у плавнях вітер. Здавалося, в темряві від шаленого бігу сапають табуни диких коней, витріпуючи мокрі гриви, і через те й летять у хату холодні бризки. Між небом і землею каламуть: то кінські копита розляпують багнюку. І темрява, така темрява, що в людини жахніє серце і робиться моторошно від слизьких язиків холодної мжі, що лижуть тобі лице і руки. Юля гидливо здригається і зачиняє вікно, а язики вже з рипом лижуть шибки і вигинаються там, довгі і в'юнкі, як гадюки. Юля відвертається від вікна і, загорнувшись у лахміття, сидить, обхопивши коліна руками. Язики вже тягнуться до ЇЇ спини, і вона геть зовсім відсувається від вікна.
Вона пригадує те, що сьогодні бачила: скривавлене обличчя Гнатової дружини, збите чобітьми і розквашене на м'ясо, її нерухоме, немічне тіло, яке волочать по двору і кидають на землю; тремтливий потиск Олени, що йде поруч і просить, щоб Юля закривала голову руками, коли її будуть бити; мерзотний сморід чужого тіла біля себе і простягнуті до неї грубі і сильні, як у ката, руки, що тягнуться, ворушаться і жахають насиллям; потім вона бачить перед собою звіруватого офіцера; що тикає палицею в живіт і поводиться з нею не як із жінкою, а як з твариною, яку виставили на ярмарку. Щоки її горять, ніби вона сидить біля полум'я, і почуття страшного приниження пече її всю, як на жару.
Вона дуже добре розуміє, навіщо її привели сюди, і яка доля її чекає, і чому не пошматовано її спини батогами,. як іншим жінкам, бо відчувала на собі обережне промацування офіцерських очей, двадцяти пар жадібних, здивованих, насторожених. Вона не раз зустрічалася поглядом із комендантом і теж розуміла його без слів, і тоді їй хотілося розірвати на собі останнє шмаття і закричати: «Бийте мене, як тих, аби тільки не те, не те!..»
Вона знову відчинила вікно. Надворі дощить, і холодна темрява роз'їдає очі. Юля дивиться в одну точку погаслими очима, без почуттів, без бажань, байдужа до всього. На якийсь час з неї ніби вийняли душу і залишили одне тіло, і воно чапіло величаво-гарне і мармурово-холодне. Непорушне і чорне, як бронзова печаль надгробного пам'ятника. В холодних, як осінній туман, мареннях, в далеких вігдіннях пропливало її життя, і вся її життєва дорога була світлою, осяяною сонцем. З тих пір, як її батьки — лікарі одного районного містечка — навчили її ходити, вона жила в розкошах і достатках і була переконана, що вона дівчинка не звичайна, а красуня, що їй усе пробачається, усе дозволяється аа один її порух очей і вередливу посмішку. Знайомі лестили і запобігали кожному бажанню, батьки молилися, як святій мадонні, і не шкодували грошей на вбрання, так що з чотирнадцяти років вона навчилася грайливо вицокувати високими каблучками модельних черевичок, пускало бісиші на хлопчаків і одягала білі прозорі платтячка. Клітку, безсоромно випинаючи груди через купальничок, тинялася на дніпровських пляжах, і коли дорослі чоловіки із виразним натяком кидали їй услід сороміцьку фразу і хтиво висвічували очима, вона не загорялася полум'ям сорому і не спотикалася на рівному, а проходила мимо величавою ходою, вихитуючи тоненькими лініями ще дитячого стану. У п'ятнадцять років бігала на побачення із одним хлопчиськом, сином звичайного рибалки, зустрічалася з ним на піщаній косі за човнами, проявляючи над ним страшну і жорстоку владу: заставляла на останні копійки, які він виторговував за рибу, купувати морожене, водити в кіно, слідувати за нею по п'ятах, куди б вона не йшла. Навіть змушувала красти з вуличних кіосків різні витребеньки: стрічки, скляне намисто, мідні псрстеньки, сережки і всяку всячину. Хлопчик був закохашій першою любов'ю, молився на неї і втрачав над собою всю владу, як тільки її жагучі очі дивилися на нього.
Одного разу за її наказом він перевіз її на другий берег Дніпра і, хоч йому було тяжко для рук, перехопив її одним духом, вона ж була незадоволена, хмурилась і не розмовляла. Вони посідали на піску, і він став розповідати, як йому сьогодні пощастило: він зловив такого сома, що коли його продати, то вистачить ходити в кіно хтозна й поки. Вона гнівно перебила його і спитала таке, що в нього забило дух і полізли очі на лоба:
