Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Великий характерник - Морозенко Марія (читать книги полные .txt) 📗

Великий характерник - Морозенко Марія (читать книги полные .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Великий характерник - Морозенко Марія (читать книги полные .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Обід для побратимів-козаків влаштовано в садку козака Михайла Діброви. Вельми тішився він цим пошануванням.

До столу закликано всіх мереф’ян. І прийшли мало не всі. Окрім, звичайно, дітвори та ще доглядальниць, яких на те й залишено, щоб, бува, якого лиха діти не накоїли.

Усі інші були тут. Авжеж, усім було цікаво, з якими вістями прибули козацькі посланці. Обід затягнувся до вечора. Коли було з’їдено й випито чимало, зав’язалася жвава розмова.

— Приїхали закликати вас на війну, — без всякого якогось там вступу, просто встав і сказав Іван Дуб.

— Ой леле! — не втрималася якась молодиця.

— Тихо мені, — трусонув в повітрі кулаком Михайло Діброва. — Дайте козакам слово сказати.

І тоді молодий козак продовжив. Він почав говорити те, що мав би сказати на початку. Але вийшло вже так, як воно вийшло. Тому й мовлено слідом:

— Віру поганську турецьку ще Байда прокляв. За це вони нашого славного отамана на залізний гак над морем почепили. І скількох ще після нього четвертовано, розтерзано, посаджено клятими бусурманами на палі. Мусимо відплатити за всіх їх, бо інакше ганьба нам і неслава.

— Гарно говорить, — струснув сивою чуприною Михайло Діброва.

— Початок цьому вже покладено. Влітку наш батько, гетьман Дорошенко, похід на Стамбул готує. Поміч у цій справі вже є. Кримський хан взявся підтримати нас. Закликаємо славне парубоцтво, здатне зброю в руках тримати, іти на Січ, самим добувати собі права й волю, відстоювати рідну віру. Тепер або ж ніколи! Поженемо ж, браття, бусурманів геть із землі, щоб і не смерділо ними на всіх просторах і усюдах українських.

— Славний козак! — не стримався й собі Дмитро Половець.

— Хто може чим Січ підтримати, мусить це зробити зараз, бо ж знаєте й чули — чайки тепер будуємо, зміцнюємо наші сили.

Молодь Мерефи аж загорілася. Це й не дивно. В той час навіть кожному малолітку кортіло хоч раз побувати на Січі, бодай день прожити серед запорожців.

— Кого найдужче потребуете? — обізвався сміливець із гурту молодецького.

— Усіх по можливості — комусь є робота рихтувати човни, відливати кулі, іншим — шити одяг і чоботи, чи навіть пекти й варити харчі на дорогу.

— От тобі й маєш! — не стримав розчарування Тарас Чорнопліт. — До бабських справ братися? Ха-а, теж мені чоловіче діло!

— А ти зможеш побороти ворога на голодний живіт? — різко обірвав його Іван Дуб.

Гоноровий юнак замовк. А козацький ватаг блиснув білозубою усмішкою:

— Мусимо, побратими, братися до всіх справ. Козак на те і козак, щоб сто і ще одну справу знати.

З-за столу підвівся Михайло Діброва:

— Що ж, вислухали ми тебе, козаче, тепер послухайте — і ти, й інші козаки, та й вся громадо, що думаю я, старий, як світ, чоловік Михайло Діброва. А думаю я ось що. Чули ми про те, що погуляли гарно запорожці на вулицях Царгорода. Злякалися бусурмани, принишкли. Чи ж надовго? Вірно розсудив славний гетьман Дорошенко — доки наші вороги по запічках, як таргани, поховалися, доки їхніми душами клятими страх порядкує, час відвідати їх удруге. Знищити начисто! Мусять на Січ піти ті, що можуть. Пішов би і я, — зітхнув на свої слова старий козак, — так мало вже з мене якогось толку. Хіба що кашоваром?

Всі засміялися за столом.

— А я думаю ось що, — Дмитро Половець не втримався й собі. — Чи не час вже нам, браття, гуртуватися та й разом вдарити не тільки на турків, а й шляхтичів клятих під корінь підтяти. Бо ж гнані ми з місць родовідних нагайками їхніми лютими. Всі як один.

Іван Дуб кивнув головою на ці його слова:

— Ось що скажу вам, люди. Запорожці пам’ятають підступно вбитого шляхтою Косинського, четвертованого у Варшаві Северина Наливайка, всіх наших побратимів, загиблих у битвах. Щойно розгромимо турків, з допомогою хана підемо й на шляхтичів. Так буде!

— А чи ж правда те, що чулося тут? Кажуть, що отаман-Дорошенко зичливий до шляхти.

Гнівно зблиснули очима на ці слова козацькі посланці. Не втримав сердитого викрику Іван Дуб:

— Все це не більше, як домисли. Нині — зичливий, бо мусить подбати, щоб двох ворогів нараз не мати на шляху. Щойно справиться з одним — підемо гуртом на іншого. За зайцями двома погнатися — жодного не піймати. А не схоче піти на шляхту, іншого гетьмана настановимо. Буде так, як козацька громада вирішить.

— Добрий козак. Ох і добрий! — підкрутив сивий вус Михайло Діброва.

— То що, приєднуєтеся до нашого коша на славну справу, побратими?

Не встиг ніхто й слова сказати на це, як вискочив із-за вишні сірий звір і жалібно завив.

— Це ж вовк! Хапайте сіроманця! — кинувся з-за столу Іван Дуб. І доки хтось оговтався за столом, вхопивши наляканого звіра за шию, взявся за шаблю.

— Не треба! — почувся голосний викрик. Під ноги козаку впав хлопець. — Відпустіть мого Сірого, чуєте?

Молодий козак аж стрепенувся, розгубившись від несподіванки. І тут голосно засміявся Михайло Діброва:

— Я так і думав, що це не дикий звір, а годованець Іванів.

Дмитро Половець невдоволено став біля сина:

— А ти чого тут?!

— Я... — під поглядом стількох дорослих очей хлопець розгубився.

— Кажи, синку, якщо маєш, що казати, — підтримав похресника Михайло Діброва.

Підбадьорений його словами малоліток зиркнув сяючими очима на козацького ватагу:

— Я хочу... на Січ.

Голосний регіт покрив його слова. Геть роздразнений цим сміхом, Дмитро Половець дав синові міцного потиличника:

— Ану, марш додому! Теж мені козак знайшовся. Забирай свого посіпаку і геть звідси. Сказано, щоб за мить не бачили тебе мої очі!

Спантеличений Іван Дуб, віддавши хлопцю вовка, поволі опустив шаблю.

— Треба було рубанути, — Тарас Чорнопліт їдко відізвався від гурту.

Михайло Діброва гостро стрільнув очима на хлопця. На його погляд юнак відступив назад, ховаючись за спинами парубоцтва.

* * *

До сходу сонця, коли ледь засіріло, січові посланці вирушили у дорогу. Попереду чекали на них загублені поміж горбів інші козацькі поселення й хутори.

Щойно молоді козаки виїхали із Мерефи, сталася з ними несподівана пригода. На околиці, біля старого цвинтаря, коні раптово схарапудились.

— Щось тут воно не те, хлопці, — насторожився Іван Дуб. — Дивіться у всі очі, чи ж не турки де причаїлися?

З-за похиленого хреста вийшла невеличка постать.

— Що се за проява? — захрестився молодий козарлюга.

— Егей, хто ти такий?! — вигукнув Іван Дуб.

— Це я, — продзвенів у темряві тонкий голос і перед козацтвом з’явився хлопчак.

— Чого тобі треба? — невдоволено нахилилися над ним козаки. Іван Дуб упізнав хлопця першим. Від несподіванки аж присвиснув. — Хлопці, та це ж син Половця, той, що був учора з вовком!

— Візьміть нас... у козаки, — несміливо промовив хлопець.

— Ого-го! — покотився дзвінко молодечий сміх. — А не зарано?

— Не зарано.

— Та й кого це, вас? — роззирнувся Іван Дуб довкола.

— Мене, Івана Половця, і Сірого.

— І Сірого?.. Де ж він?!

Аж тут почулося жалібне завивання. Хлопець кинувся до віддаленої хрестовини.

“От харцизяка, — всміхнувся Іван Дуб, злізаючи з коня, — припнув, як бичка, свого звіра, аби тільки нас умовити на своє”. За ним спішилися й двоє інших козаків.

Тримаючи за мотузку вовка, хлопець підійшов ближче;

— Я мусив прив’язати Сірого, бо ж ви могли шаблею...

Козаки аж затіпалися від сміху. Іван Дуб нахилився над звіром:

— А який з нього толк на Січі?

— Він вміє багато! Я навчив його!

— А ну ж бо, покажи! — видно було, що козаків зацікавив затятий хлопчисько.

— Ось, погляньте: Сірий, проси! — ставши на задні лапки, вовк жалібно завив. — Ляж, Сірий! — звір вклався посеред дороги. — Тихо мені! — нашорошивши вуха, вовк притисся до ніг свого господаря. — Бачите?

— Диви який, дещо таки вміє, — дивувалися козаки.

— Гм, мало що вміє, — Іван Дуб узяв за повід коня, який видно що лякався звіра. — Ці вовчі викрутаси на Січі не пригодяться. Та й твої, малий, теж.

Перейти на страницу:

Морозенко Марія читать все книги автора по порядку

Морозенко Марія - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Великий характерник отзывы

Отзывы читателей о книге Великий характерник, автор: Морозенко Марія. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*