Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
Піднявши руку, Броган зупинив своїх вершників, щоб дати можливість пішому загону д'харіанців перейти вулицю. Вони йшли бойовим строєм, і це здалося йому дивним — втім, можливо, вони просто бажали зайвий раз налякати переможених.
Д'харіанці, зі зброєю напоготові, кидали на колону вершників злісні погляди, немов бачили в них загрозу. Обережні хлопці ці д'харіанці, подумав Броган.
Д'харіанці ж переходили вулицю не поспішаючи і навіть при виді зупиненої колони не подумали прискорити крок. Броган посміхнувся. Менш хоробрі люди напевно пішли б швидше. Мечі і бойові сокири д'харіанців не були ні красиво прикрашеними, ні дорогими, але від цього виглядали ще небезпечніше. Зброя, яку носять не через її красу, а тому, що вона ефективна.
Незважаючи на те що вершники раз у двадцять переважали за чисельністю загін д'харіанців, солдати, одягнені в прості обладунки з темної шкіри і кольчуги, дивилися на начищені лати, блискучі шоломи і червоні плащі без всякого інтересу.
Як правило, акуратність в таких речах не означала нічого, крім чванства.
Проте в даному випадку це було не так: позначалася встановлена Броганом дисципліна. Генерал приділяв багато уваги дрібницям. Д'харіанці цього знати не могли, але, коли Брогана і його людей взнавали ближче, один вид червоних плащів змушував бліднути найхоробріших чоловіків, а одного блиску начищених обладунків було достатньо, щоб противник вдавався до втечі.
Коли вони прийшли з Нікобара через гори Ранг-Шада і з'єдналися з однією з армій Ордена, на Брогана справив сильне враження д'харіанський генерал Рігс, бо він ставився до порад Брогана з увагою та інтересом. Броган перейнявся до нього такою повагою, що навіть залишив у розпорядження генерала частину своїх військ, щоб надати допомогу в завоюванні Серединних Земель. Орден тоді якраз готувався взяти прокляте місто Ебініс, столицю Галеї. І волею Творця йому це вдалося.
Дізнавшись, що д'харіанці не дуже-то люблять магію, Броган порадів. А ось те, що вони бояться її, викликало у нього роздратування. Магія — засіб Володаря проникати в світ людей. Боятися треба Творця. А магію, чаклунство Володаря, можна знищувати. До того, як минулої весни впали кордони, протягом багатьох поколінь Д'Хара була ізольована від Серединних Земель, і Броган нічого не знав ні про цю країну, ні про її мешканців. Величезна нова територія, що потребує освоєння і, можливо, очищення.
Даркен Рал, правитель Д'Хари, зруйнував кордони, і його армія взяла Ейдіндріл і кілька інших міст. Якби Даркен Рал приділяв більше уваги земним справам, він зумів би захопити всі Серединні Землі, перш ніж проти нього встигли би зібрати армію. Але він головним чином цікавився магією, і це привело його до загибелі. Після смерті Даркена Рала (як чув Броган, він був убитий претендентом на престол), війська Д'хари приєдналися до Імперському Ордену, щоб надати йому допомогу в праведній боротьбі зі злом.
У світі більше не залишалося місця для давньої, вмираючої релігії, що називається магією. Відтепер світом стане правити Імперський Орден, і людьми буде керувати світло Творця. Молитви Тобіаса Брогана почуті, і він кожен день дякував Творцеві за те, що той дозволив йому прийти в цей світ саме вчасно, для того, щоб бути в самому центрі подій і бачити, як зникає нечестива магія. І повести праведників в останню битву. Сьогодні відбувається Історія, і він, Броган, творить її.
Творець, треба сказати, недавно був у Тобіаса у сні, щоб особисто схвалити його діяння. Генерал нікому не сказав про це. Його могли б звинуватити в марнославстві. Броган був цілком задоволений тим, що Творець до нього милостивий. Але, звичайно, Лунетті він про це розповів, і вона була невимовно вражена. Справді, не так вже часто Творець сам розмовляє з одним із своїх чад.
Побачивши, що останній д'харіанець перейшов на іншу сторону вулиці, Броган пришпорив коня, і колона продовжила рух. Жоден з д'харіанців не озирнувся, коли пролунав гуркіт сотень копит, але тільки дурень вважав би це безпечністю. Броган дурнем не був. Натовп розступився, поступаючись дорогу вершникам, і вони поїхали далі по Королівському Ряду. Мундири солдатів, які охороняли палац, були знайомі Брогану. Він упізнав сандарійців, джарійців і кельтонців. Галейців він не побачив. Напевно Орден добре впорався зі своїм завданням в Ебінісі, столиці королівства.
Нарешті Броган побачив своїх співвітчизників. Нетерплячим помахом руки він послав вперед групу кавалеристів. Вони промчали повз мечоносців, списоносців, прапороносців і, нарешті, самого Брогана. Червоні плащі майоріли у них за спиною. Під дзвін підков вершники злетіли по широких східцях палацу Нікобара. Такий же химерний, як і інші палаци на вулиці, він був прикрашений стрункими колонами, зробленими з рідкісного мармуру, коричневого з білими прожилками, який добували в каменоломнях на схід від Нікобара.
Брогану ці колони здавалися мало не верхом розпусти.
Побачивши верхових, солдати регулярної армії, які стоять на варті, відійшли убік і відсалютували.
Вершники відтіснили їх ще далі, щоб відкрити генералу прохід поширше.
Виїхавши по сходах наверх, Броган спішився серед гранітних статуй, що зображували полководців верхом на конях. Жбурнувши вудила посірілому від страху гвардійцю, він, посміхаючись, оглянув місто. Погляд його впав на Палац сповідниць, і очі генерала блиснули. Сьогодні Тобіас Броган перебував у відмінному настрої, а останнім часом подібний настрій відвідував його вкрай рідко. Він на повні груди вдихнув прохолодне ранкове повітря: ранок нового дня. Броган повернувся до гвардійця, і той стрімко вклонився.
— Хай живе король! — Броган поправив плащ.
— Ти злегка запізнився.
Солдат кашлянув і, набиравшись мужності, запитав:
— Сер?
— Король, — повідомив Броган, приладжуючи вуса, — виявився не тим, за кого ми, люблячі піддані, його приймали. За гріхи свої він спалений. А тепер подбай про мого коня.
Жестом він покликав другого гвардійця.
— Скажи кухарям, що я голодний. І додай, що дуже не люблю чекати.
Гвардієць, поклонившись, побіг, а Броган перевів погляд на людину, яка ще сиділа на коні.
— Гальтеро.
Кінь зробив крок вперед. Червоний плащ вершника навіть не колихнувся на вітрі.
— Візьми половину людей і приведи її до мене. Після сніданку я намірений її судити.
Кістлявими пальцями Броган задумливо погладив футляр, що висів на поясі.
Скоро він додасть до своєї колекції найголовніший трофей. При цій думці генерал зловісно посміхнувся. Посмішка зігнула старий шрам в куточку рота, але не торкнулася очей Брогана. Слава основоположника торжества моралі буде належати йому.
— Лунетта.
Сестра не зводила очей з палацу сповідниць, і її лахміття тряслися, тому що вона відчайдушно чесалася.
— Лунетта!
Вона здригнулася, почувши його голос.
— Так, пане генерал?
Броган відкинув назад червоний плащ і поправив пояс, який служив символом його рангу.
— Ходімо зі мною, поснідаємо разом. Нам треба поговорити. Я розповім тобі сон, який наснився мені минулої ночі.
Її очі захоплено округлилися:
— Ще один, пане генерал? Ой, як я хочу почути! Ви надаєте мені велику честь.
— Саме так.
Броган пішов через подвійні дерев'яні ворота у внутрішні покої палацу.
Сестра послідувала за ним.
— Нам є про що поговорити. Ти ж будеш уважно слухати, чи не так, Лунетта? — Сестра йшла за ним по п'ятах.
— Так, пане генерал. Як завжди. Біля вікна з важкими синіми шторами Броган зупинився. Вийнявши кинджал, він відрізав від них довгу смугу разом із золотою канвою. Облизнувши губи, Лунетта розгойдувалася з боку в бік, нетерпляче переступаючи з ноги на ногу. Броган посміхнувся:
— Красотулечка для тебе, Лунетта. Очі її засяяли. Вона заметушилася, приладжуючи смужку тканини то до одного місця, то до іншого в пошуках кращого поєднання, і захихотіла від задоволення.
— Дякую, пане генерал. Вона дуже красива.
Броган попрямував далі, і Лунетта поспішила за ним. Уздовж стін висіли портрети царствених осіб, під ногами шаруділи дорогі килими. Закруглені зверху двері були обрамлені позолоченими косяками. Червоний плащ відбивався в незліченних дзеркалах.
