Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
У цей день був іудейський празник П'ятидесятниці, встановлений в пам'ять дару іудеям закону на горі Синайській, і в Єрусалимі з цієї нагоди перебувала сила людей з різних країн. Почувши незвичайний шум у повітрі, люди почали сходитись до будинку, де були апостоли. Вони почали дивуватись, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою.
Усі ж збентежились та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народилися? Парфяни, та мідяни, та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадонії, Понту та Азії, і Фрігії та Памфілії, Єгипту й Лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, критяни й араби – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» І всі ж виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: «Що ж то статися має?» А інші казали, глузуючи: «Вони повпивались вином молодим!» (Діян. II, 7—13). Тоді апостол Петро став перед людьми та й промовив до них: «Мужі іудейські та мешканці Єрусалима! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх!
Бо не п'яні вони, як ви думаєте, – бо третя година дня, а це те, що пророк Йоіл передрік» (Діян. II, 14—16).
Далі Петро став їм пояснювати, що той Ісус, якого вони розп'яли, – є Син Божий, Месія, про Якого говорили пророки, що Він воскрес, чого свідки всі ми. Правицею Божою був вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, якого злив Він на учнів Своїх. Отож, нехай увесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви. Коли вони це почули від Петра, то серцем розжалобились та й почали питати Петра та ін. апостолів, що їм треба робити.
Бог Отець послав до нас Сина на землю; Бог Син навчив нас любити Бога і ближніх, постраждав на хресті за гріхи людей, воскрес і вознісся на Небо, обіцяючи учням Утішителя (Духа Святого); і тепер Цей Дух Святий зійшов на учеників і наповнює засновану Христом Церкву.
Дух Святий зійшов на апостолів не лише для того, щоб просвітити та надихнути їх на труди і подвиги. Він зійшов, щоб залишитися в Церкві Христовій до кінця віків. Апостоли не тільки отримали право і владу роздавати дар Духа Святого віруючим, але й передавати те право своїм наступникам, єпископам, священикам, а ті своїм, і так у нашій Церкві ця спадковість триває й донині. Тому наша православна Церква має найтісніший зв'язок з Христом та апостолами. Наша Церква – це діло Боже, це діло Христа і Святого Духа. Іншими словами, Церкву нашу ми не створили, але отримали її у спадщину від Христа і Духа Святого, від апостолів, від отців і вчителів Церкви. Наша православна віра – це віра апостолів, віра святого князя Володимира, при якому наші предки прийняли її зі Сходу, від греків. Потрібно берегти і цінувати нашу віру…
Празник цей ще називається «Зеленими святами», бо зелене – то барва відновленого життя і зростання.
Тропар свята: Благословенний, Ти, Христе Боже наш, що рибалок премудрими показав, зіславши їм Духа Святого, і ними увесь світ уловив, Чоловіколюбче, слава Тобі.
Місяць по Юрію в римських календарях є святом ром – розалії. Розалії в римлян були святом предків та тим днем, що з нього починається літо. Від римлян це свято перейшло на Балкани, з Балкан – на Україну, а з приходом християнства було злучене з Святою неділею – Тройцею.
В час Зелених Свят цвіте жито і, за народним повір'ям, прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди прикрашають свої житла клечанням і встеляють їх пахучими травами, дівчата плетуть вінки.
Зелений тиждень починається з четверга. У цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там плетуть вінки. Вінки плетуть з конвалій, незабудок, васильків, чебрецю, вплітають і полин. З вінками дівчата повертаються в село. (Про цей обряд поширено можна прочитати в кн. Олекси Воропая «Звичаї нашого народу».)
Напередодні дня Святої Тройці, в суботу вранці, до схід сонця, дівчата й молодиці йдуть на левади або в поля рвати запашне зілля: чебрець, полин, любисток, канупер і татарське зілля. Ввечері цього ж дня квітчають свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясеня та осики. Перед дверима будівель, на воротях, а також в загороді, де ночує худоба, ставлять гілля зеленої осики.
Гілля й молоді деревця, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називаються клечанням.
В Україні існував звичай – у день П'ятидесятниці, після літургії, йшли хресним ходом до криниць і кропили їх свяченою водою; ті з прихожан, які бажали повного посвячення своїх будівель, виносили до воріт стіл, накривали його скатертиною, а зверху клали хліб-сіль. Священик зупинявся біля такого столу і, прочитавши Євангеліє, заходив до хати і кропив свяченою водою всі стіни, а потім ішов і кропив усі інші будівлі, що були в господарстві.
У «Зелену суботу» здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули безвісти десь на далеких дорогах, в чужих невідомих краях, а таких у нас в Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше – вояки-герої, що гинули в боротьбі з ворогом за честь, волю і славу своєї батьківщини – України.
Преображення Господнє (Другий спас)
(6 серпня ст. ст. – 19 серпня нов. ст.)
Ісус Христос у бесідах зі Своїми учнями часто говорив їм, що Йому потрібно йти в Єрусалим. По дорозі в Єрусалим Він їм сповістив: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський і засудять на смерть Його… І поганам Його вони видадуть, – на наругу та на катування, і на розп'яття, але третього дня Він воскресне!» (Матв. XX, 18, 19).
Ісус сподобив деяких учнів Своїх бачити Його божественну велич і славу. Серед учнів Христа було троє, яких Він найбільше любив. То були Петро, Яків та Іоан. Будучи в Галілеї, Христос, взявши їх з собою, пішов на високу гору Фавор і став молитися. Під час молитви Ісус преобразився на очах апостолів. Його обличчя раптово перемінилося і засяяло, як сонце, а одяг його побілів, як сніг. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: «Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатри: для тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі!» Як він це говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос з хмари почувся, що казав: «Це син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтесь!» А почувши це, попадали учні долілиць і полякались сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: «Уставайте й не бійтесь!» Звівши ж очі свої, нікого вони не бачили, окрім Самого Ісуса. А коли з гори сходили, заповів їм Ісус і сказав: «Не кажіть нікому про цеє видіння, аж коли Син Людський із мертвих воскресне» (Матв. XVII, 3—9). Апостоли промовчали і нікому нічого тих днів не казали, що бачили.
У словах Петра: «Господи, добре нам бути…» апостоли на хвилину відчули насолоду Царства Небесного, яке Бог приготував тим, хто любить його. Прийде час, коли Господь Ісус знову з'явиться в славі, в якій Він тоді з'явився Своїм учням, з Ним прийдуть всі викуплені Ним.
Чому Ісус Христос тільки трьом учням показав славу свого Божества? На думку св. Івана Дамаскина, Христос взяв з собою Петра, щоб він, який був прилюдно визнав Христове Божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь взяв на Фавор Якова, бо він мав бути перший єпископ Єрусалима і перший з апостолів мав віддати своє життя за Христа. Спаситель зробив свідком своєї переміни й апостола Іоана, бо він був Його улюблений учень.
Всі три апостоли, свідки Христової слави на Фаворі, будуть опісля свідками і його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна вразила їхні серця, говорить те, що вони про неї писали після багатьох років. Апостол Петро у своїм другім посланні віру в Христа скріплює згадкою про його славне Преображення, кажучи, що вони були «наочними» свідками його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: «Цей мій Син любий, якого Я вподобав». І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі. А св. Євангеліст Іоан із захопленням писатиме у своїй Євангелії: «І ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого».
