Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
За народним віруванням літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни – 20-го листопада восени.
Весною Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина.
При зустрічі на Стрітення стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатись?
Якщо до вечора стане тепліше – Літо переспорило Зиму, а якщо холодніше – Зима.
Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни. «Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!»
У цей день в церквах України святять воду і разом святять і свічки. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічі давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви.
В день Стрітення, прийшовши з церкви, запалювали «громичну» свічку – щоб весняна повінь не нашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив.
Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову невеличку посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням це цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що поможе. Найкраще ця вода помагала від пристріту – хвороби, що її спричиняло погане око.
Стрітенською водою ще кропили худобу і напували її – щоб не хворіла. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожної першої неділі – першої неділі по молодикові.
Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!»
Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: «Боже тебе збережи!»
Віра в силу стрітенської води в багатьох людей зберігається ще й досі.
Благовіщення Пресвятої Діви Марії
(25 березня ст. ст. – 7 квітня нов. ст.)
Пресвятая Діва, після її введення в Єрусалимський храм, залишилася в храмі під опікою священнослужителів і проводила час за молитвами, читанням Святого Письма і рукоділлям. З переказів відомо, як Святій Діві виповнилося 15 років, коли за іудейськими звичаями дівчата виходили заміж, первосвященики оголосили їй, що вона вже не може лишатися в храмі і має обрати собі чоловіка. Пресвята Діва відповіла їм, що, будучи своїми батьками посвячена Богу, Вона бажає назавжди лишитись дівою. Тоді священики вирішили заручити Марію з благочестивим старцем, з роду Давида, на ймення Іосиф, який мав охороняти її і бути тільки мнимим її чоловіком. У Назареті, в домі праведного Іосифа, Пресвята Діва не міняла свого способу життя; Вона увесь свій час проводила в молитві, займалась рукоділлям і читала святі книги. Для Неї дім Іосифа був як храм молитовний, з якого Вона нікуди не виходила і ні з ким не розмовляла, лише з дочками Іосифа.
У Галілейське місто Назарет, у дім Іосифа до святої Діви Марії шостого місяця по зачаттю Іоанна Хрестителя, посланий був Архангел Гавриїл. Ввійшовши до Діви Марії, він промовив: «Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!» Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати, що б означало те привітання. Ангел промовив до неї: «Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина народиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином, Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню його не буде кінця». А Марія озвалась до Ангела: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?..» І Ангел промовив у відповідь їй: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те й Святе, що народиться, буде Син Божий. А ото твоя родичка Єлисавета – і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жодної речі!» А Марія промовила: «Я ж Господня раба: Нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лук. І, 28—38). І відійшов від Неї Ангел, і Свята Діва пустилась до родички своєї Єлисавети. Єлисавета зустріла її такими словами: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби Твоєї!» (Лук. І, 42).
А Марія промовила: «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний!» Його ж Імення святе, і милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його!» (Лук. І, 46—50).
Святкування Благовіщення Пресвятої Богородиці відбувалось з самого початку створення Християнської Церкви. В Назареті, на тому самому місці, де Архангел благовістив Діву Марію, побудований храм в пам'ять Благовіщення Богородиці.
Святі отці Церкви у своїх писаннях пояснюють і те, чому Син Божий втілився в утробі Діви Марії в день 25 березня. Адже Бог сотворив чоловіка в день 25 березня, і тому Бог послав Архангела Гавриїла цього дня Благовістити Діву Марію.
У V ст. Анатолій Константинопольський, у VII – Андрій Єрусалимський, у VIII – св. Дамаскін, у IX – Феофан та інші написали чимало хвалебних пісень на честь Благовіщення Богородиці, якими нині Церква прославляє подію Благовіщення.
Шостий вселенський Собор, який відбувсь у 691 році, 52-м правилом визначив не служити в празник Благовіщення, на який би день Великого Посту не випав він, літургії Ранішосвячених Дарів, тим самим підкреслив величність празника.
Тропар свята: Днесь спасіння нашого начало і від віку таїнства явління: Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!
В народі кажуть, що Благовіщення це велике свято. Цього дня не можна працювати. Навіть птиця не в'є свого гнізда в цей день.
«На Благовіщення і птиця не несеться і кубла не в'є».
«Ніяка птиця не в'є гнізда в цей день, один тільки горобець не знає свята Благовіщення, бо він, бач, бусурмен поміж птицями».
Від Введення до Благовіщення не можна порати землі, бо «земля відпочиває і сили набирається», а від Благовіщення можна працювати біля неї, бо в цей день Бог благословляє землю: «і всяке дихання».
Вранці, коли ще в церкві правиться служба Божа, випускають пташок з неволі – «щоб співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив».
Прийшовши з церкви, господар випускає на волю, на сонце всіх тварин, навіть пса й кота вигонить на подвір'я – «щоб чули весну і самі про себе дбали». Якщо в день Теплого Олекси пасічник не виставить на пасіку бджіл, то в день Благовіщення він виставляє вулики на пасіку за будь-якої погоди.
В церкві в цей день святять проскури. Благовіщенську проскуру труть в порошок і, годуючи бджіл, сиплють в мед – «щоб бджоли роїлись». Змішують із землею і сіють по чотирьох кутах ниви – «щоб дощова хмара ниви не минала». Заривають в землю – «щоб град посіву не побив».
Хворому на пропасницю дають благовіщенську проскуру, як ліки.
Благовіщенська проскура і стрітенська вода – цілющі, а тому їх зберігають на божнику поміж святими образами.
Все, що народиться в цей день – погано ростиме, бо «від благовісного теляти добра не ждати». Благовісне яйце під квочку не кладуть.
Бог благословляє в цей день рослини, і все починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава…
Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона заміж піде. «Первоцвіт – віщун дівочого весілля».
Проліски – символ надії, щастя, молодої краси. «Як знайдеш пролісок на Благовіщення, зірви й поклади в пазуху. На Великдень, як заспівають «Христос Воскрес!», вийми з пазухи і поклади під святими образами на щастя».
«На Благовіщення рано-вранці налий у миску холодної води, поклади пролісок і вимийся – на красу».
Про цей день існує багато прикмет:
Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно й тихо, то буде добрий врожай на збіжжя.
