Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде.
Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожайне.
Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків.
«До Благовіщення зими не кляни!» – бо, мовляв, вона ще може вернутись.
Вхід Господа до Єрусалима (або Вербна неділя)
В останню неділю Великого Посту Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим. А напередодні, в суботу, велике чудо сотворив Господь у Віфанії – воскресив Лазаря, який уже чотири дні лежав у гробі. Більшість людей знало і ввірувало в чудо й чекало приходу Його в Єрусалим до свята Пасхи. Начальники іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості і заздрості, вирішили убити Ісуса Христа. Вони дали розпорядження повідомити їм, коли Він прибуде в Єрусалим.
Відаючи, яка участь чекає на Нього в Єрусалимі, Господь сказав учням своїм, що скоро почнуться його страждання. Ось Він разом з учнями вирушив до Єрусалима на свято Пасхи. Наблизившись до цього міста, де, як Він знав, на Нього чекали страждання і смерть, Господь сказав двом своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив'язане осля, що на нього ніколи ніхто не сідав із людей. Відв'яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто спитає: «Нащо відв'язуєте?», відкажіть тому так: «Господь потребує його» (Лук. XIX, ЗО, 31).
Вони виконали його прохання і привели йому осля. Пославши свою одежу на осля, посадили на нього Ісуса. Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим віттям вийшли до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в Ім'я Господнє! Цар Ізраїлів!»
Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни колись вирушали на конях, а осел є символом миру, бо він надто повільний і придатний лише для роботи в мирні часи. Коли цар повертався з військового походу, то звичайно їхав на коні. Іудеї чекали царя-завойовника, але Христос в'їхав до Єрусалима верхи на ослі, мирній тварині. І вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру на землі.
Люди гадали, що Ісус Христос прямує до Єрусалима, щоб стати царем, тому й зустрічали Його вигуками, якими завжди вітали царів. А коли увійшов Він до Єрусалима, то завирувало місто, питаючи: «Хто Цей?» Люди ж казали: «Це й є Ісус, Пророк з Назарету Галілейського». Коли Він наблизився і місто побачив, то заплакав за ним і сказав: «О, якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позаставляють каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх»… (Лук. XIX, 41—44).
І ввійшов Він у храм і повиганяв торгашів, до них кажучи: «Дім Мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників». Кожного дня Він у храмі навчав. А первосвященики, книжники, фарисеї замишляли, як Його вбити, але не могли нічого вдіяти, бо всі люди горнулись до Нього і слухали Його.
У день славного входу Ісуса до Єрусалима ми святкуємо Цвітну, або Вербну неділю, в яку освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям.
У нас напровесні починають цвісти лише гілки верби. В інших країнах освячують гілки інших дерев.
Тропар свята: Запевняючи перед Твоїм стражданням загальне воскресіння з мертвих, Лазаря воскресив Ти, Христе Боже. Тому і ми, як діти, несучи ознаки перемоги, виголошуємо Тобі, переможцеві смерті: спасіння в небі, благословенний Той, Хто йде в Ім'я Господнє.
Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникь В?рб?ны». Згадує про вербу і Данило Поломник (1095—1103), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе многого по брегу Іорданову превисоко, яко вербіе есть и подобно». То були пальми, що нагадували нашому землякові рідне чернігівське «вербіе».
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилось після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Вперше навесні худобу виганяють на пасовисько свяченою вербою – «щоб нечисть не чіплялась до тварин». Більше того, кидають гілля свяченої верби на двір під час граду – «щоб град зупинився».
Свячену вербу разом з цілющими травами використовують у народній медицині для лікування від головного болю, пропасниці, ревматизму, гарячки.
Вознесіння Господнє
Ісус являвся Своїм учням протягом сорока днів після Свого Воскресіння. Він оповідав їм про Царство Боже та про те, що Йому необхідно було знести Свої муки. Коли одного разу Він був з ними, то промовив до них: «Ось я пошлю обітницю Отця Мого на вас; всі ж зоставайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитесь силою з неба» (Лук. XXIV, 49).
Вознесіння Господнє святкується Св. Церквою на сороковий день після Світлої Неділі, у четвер шостого тижня по Пасці.
У Євангеліях Марка і Луки містяться лише короткі відомості про цю велику подію, якою завершується земне життя Ісуса Христа.
Про це описано в Діях Святих Апостолів. Зустрівшись з Апостолами, Ісус Христос звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої. Іван бо водою хрестив, – ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!
А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете, в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей…
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них та й сказали: «Галілейські мужі, – чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Діян. І, 4—11).
Тоді учні повернулись у Єрусалим, де перебували в молитві Матір Божа та жінки-мироносиці. В Євангеліста Марка сказано, що Господь, вознісшись на небо, сів по Божій правиці.
Свято Вознесіння вважається великим двунадесятим святом. Віддання буває в п'ятницю сьомого тижня після Пасхи.
Тропар свята: Вознісся Ти у славі, Христе Боже Наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
У 4-му віці празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (440 p. P. X.) називає його «всенародним празником» (Історія Церкви, VII, 26).
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий та інші. В 4-му віці цариця Єлена поставила храм на честь цього празника на місці Христового Вознесіння.
Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: «Сьогодні людський рід повністю примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити на землі, – вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, – виходимо на небо і унасліджуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима».
П'ятидесятниця. Тройця. Зішестя Святого Духа на апостолів
Коли минуло п'ятдесят днів, усі учні Ісуса разом з Матір'ю Божою та деякі святі жінки й іудеї, які ввірували в Нього, зібрались в одному домі на Сіонській горі – всього близько 120 осіб. Як завжди, вони молилися і чекали зішестя Святого Духа, як було обіцяно Господом. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалась, і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.
