Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗

Кларисса нагнулася і злегка куснула його за вухо.

— Натан, ніч була грандіозною. Це якась магія. Ти був прекрасний. Я — найщасливіша жінка в світі. Він лукаво їй посміхнувся.

— Магія. Так, трошки магії було. Я старий і повинен використовувати те, що у мене є.

Вона провела пальцями по його волоссю.

— Старий? Я так не думаю, Натан. Сподіваюся, що я доставила вам хоча б половину того задоволення, яке одержала сама.

Він розсміявся і склав лист.

— Гадаю, я не відставав від тебе. — Його рука ковзнула їй під халат, і Кларисса з писком відскочила. — Це була одна з кращих ночей в моєму житті.

Вона притиснула його голову до своїх грудей.

— Що ж, ми все ще живі. Не бачу причини, чому ми не можемо ще і ще досягти таких же висот.

Посмішка Натана стала ширше. Очі його блиснули чуттєвим блиском.

— Дай мені закінчити з листом, і ми перевіримо це на нашому великому ліжку.

Він насипав у крихітну мідну ложку трохо сургучу до підніс його до складеного листа.

— Натан, дурний, як ти збираєшся розплавити сургуч? — Натан вигнув брову.

— Ти вже повинна знати, моя дорога, що мій спосіб найзручніший.

Вона розсміялася.

— Моя помилка.

Він провів пальцем над ложечкою, і сургуч відразу став рідким. Кларисса була в захопленні. Натан не переставав її дивувати. Вона згадала, що палець Натана може творити не тільки такі простенькі чудеса, і щоки її запалали.

Вона нахилилась і прошепотіла йому на вухо:

— Я хочу, щоб ви і ваш чарівний палець повернулися разом зі мною у велику ліжко. Магістр Рал. Натан підняв свій чарівний палець.

— І це неодмінно станеться, моя дорога, відразу ж після того, як я відправлю цей лист.

Він провів пальцем по листу, і той здійнявся в повітря. Брови Кларисси теж поповзли вгору. Натан пішов до дверей, а лист поплив перед ним. Він зробив рукою театральний жест, і двері відчинилися самі.

Солдат, який сидів на підлозі, притулившись до стіни, схопився і приклав кулак до серця, віддаючи Натану честь.

Люди боялися Натана. Кларисса бачила це по їхніх очах. Вона розуміла їх страхи і не забула, як сама злякалася його, коли вперше побачила. Коли Натан спрямовував на людину яструбиний погляд своїх синіх очей і хмурився в незадоволенні, їй здавалося, що він здатний змусити до втечі цілу армію.

Натан простягнув руку, і лист поплив до солдата.

— Ти пам'ятаєш мої інструкції, Уолш?

Солдат схопив листа з повітря і сховав у кишеню мундира. Як не дивно, здавалося, він зовсім не боїться Натана, хоча і відноситься до нього з повагою.

— Звичайно. Ви знаєте це краще за мене, Натан.

Натан втратив трохи своєї величі і задумливо почухав підборіддя.

— Мабуть, так.

Кларисса губилася в здогадах, де Натан знайшов цього солдата, а головне коли встиг дати йому інструкції. Вона припустила, що він, мабуть, виходив, поки вона спала.

Цей солдат відрізнявся від тих, яких Кларисса бачила раніше. У нього був теплий дорожній плащ, на поясі — безліч шкіряних мішечків, а мундир пошитий краще, ніж у солдатів регулярної армії. Його меч був коротший, зате кинджали — довшими. Він, як і Натан, явно не був дрібною сошкою.

— Передай листа особисто генералу Райбаху, — сказав Натан. — І не забудь, якщо будь-яка з цих сестер прийметься тебе розпитувати, попередь їх про те, що я говорив, і додай, що Магістр Рал наказав тобі тримати язик за зубами.

Солдат розуміюче усміхнувся.

— Я знаю… Магістр Рал. — Натан кивнув.

— Добре. Що про інших?

Уолш зробив непевний жест.

— Боллесдун повернеться і повідомить, що він дізнався. Я впевнений, що це був тільки експедиційний корпус Джегана, але Боллесдун з'ясує напевно. Армія велика, але ніщо в порівнянні з основними силами імператора. Я не бачу свідоцтв, що вони пройшли на північ далі Гавані Графана. Схоже, Джеган чогось чекає. Не знаю, чого саме, але, схоже, він не поспішає кинути свої орди в глиб Нового світу. — Я не бачив його солдатів в глибині Нового світу.

— Я як і раніше думаю, що це був тільки експедиційний корпус. Джеган терплячий. Знадобилися роки, щоб об'єднати Старий світ під його владою. Він використав майже таку ж тактику: експедиційний корпус бере важливе місто, звідти вивозяться книги та інші відомості. Це темні і жорстокі люди, але в їх завдання входить захопити й привезти імператору всі цінні книги. Потім вони повертаються і чекають, куди імператор пошле їх на цей раз. У Боллесдуна там є свої люди, але треба дотримуватися обережності, так що поки насолоджуйтеся очікуванням, Натан.

Натан задумливо погладив підборіддя.

— Так, можу уявити, що Джеган поки не прагне посилати свою армію в Новий світ. — Він подивився на Уолша. — Мабуть, тобі краще відправлятися в дорогу.

Уолш кивнув. Він повернув голову і зустрівся очима з Клариссою. Уолш знову повернувся до Натана, і слабка посмішка торкнула його губи.

— Цей чоловік мені до душі. — Натан посміхнувся:

— Душа — одне з чудес природи, Уолш.

Від того, як Натан сказав ці слова, серце Кларисси наповнилося гордістю.

— Ви будете обережні, тут, в щурячій норі, а, Натан? У вас же немає очей на потилиці, в кінці кінців. — Уолш погладив кишеню, в яку сховав листа. — Особливо після того, як я передам це.

— Я буду обережний, хлопець. Головне — передай лист.

— У вас є моє слово.

Закривши двері, Натан повернувся до Клариссе. Очі його сяяли, він посміхався.

— Нарешті ми одні, моя дорога.

Кларисса зойкнула і побігла до ліжка в удаваному переляку.

45

Що, по-твоєму, відбувається? — Запитала Енн. Зедд витягнув шию, намагаючись роздивитися краще, але за частоколом ніг нічого не було видно. Нантонгські мисливці духу вигукували розпорядження, яких він не розумів, але спис, спрямований на Зедда, ясно говорив, що йому краще сидіти на місці.

Частина мисливців залишилися охороняти бранців, а інші про щось гаряче сперечалися з доаками.

— Вони надто далеко, щоб розчути, про що вони говорять, але це не важливо: на мові доаків я знаю лише кілька слів.

Енн зірвала довгу травинку і почала накручувати її на палець. На Зедда вона не дивилася. Вони не хотіли дати їх конвоїрам зрозуміти, що полонені в здоровому глузді і здатні на змову. Енн пронизливо закудахтала, але тільки щоб дотримати пристойності.

— Що ти знаєш про цих доаків?

Зедд замахав руками, як птах, яка хоче злетіти.

— Я знаю, що вони не приносять у жертву людей. Охоронець приставив спис до голови Зедда, наче боявся, що той дійсно полетить. Зедду хотілося вилаятися, але він замість цього завив і вибухнув шаленим реготом.

Енн подивилася на нього спідлоба.

— Ти ще не змінив свого погляду на те, що потрібно дозволити нантонгам жити, як їм хочеться?

Зедд посміхнувся:

— Якби я дозволив нантонгцям жити, як їм хочеться, ми були б вже в світі духів. Те, що ти дозволяєш вовкам жити, ще не означає, що ти повинен дозволити їм тебе з'їсти.

Енн хмикнула, визнаючи його правоту.

Віддалік на невеликому підвищенні йшли переговори. Чоловік десять нантонгів і стільки ж доаків сиділи кружком, схрестивши ноги. Нантонги щось говорили, супроводжуючи вигуки виразними жестами. Потім вони взялися вказувати на Зедда. Чарівник не чув їхніх слів, але, безсумнівно, нантонги нахвалювали товар.

Він нахилився до Енн і прошепотів:

— Наскільки я знаю, доаки — досить миролюбне плем'я; я жодного разу не чув, щоб вони воювали навіть із слабкими сусідніми племенами. Але коли мова про торгівлю, вони просто безжалісні. В інших племенах дітей вчать володіти зброєю; доаки вчать своїх дітей торгуватися.

Енн відвернулася, ніби їй це було нецікаво.

— І що ж робить їх настільки неперевершеними в питаннях торгівлі?

Зедд подивився на вартових. Всі вони спостерігали за переговорами і приділяли безпорадним бранцям мало уваги.