Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
Жінка ступила з дверного отвору на вузьку безлюдну вулицю. Він був змушений зупинитися, щоб не зіткнутися з нею. Під платтям у неї нічого не було, і він бачив, як затверділи від холоду її соски.
Вона вирішила, що його посмішка призначена їй; це було не так. Всього лише забава, яка випала йому тоді, коли він найменше цього чекав. Напевно, у нього така природа, що з ним постійно таке трапляється.
Але, чекав він цього чи ні, він завжди був готовий повернути події в своїх інтересах.
Вона посміхнулася у відповідь і пробіглася пальцями по його грудях.
— Так-так, красунчик. Хочеш трохи розважитися? Вона не була приваблива; та все ж випадковий характер їхньої зустрічі розпалив у ньому пристрасть. Він знав, чим це закінчиться. Насправді іноді він навіть шукав таких зустрічей. Вони кидали йому виклик — а виклик обіцяв витонченість насолоди.
Обставини, правда, були не дуже вдалі — але його почуття вже відкрилися, і шкода було втрачати такий випадок. Він уже вбирав всі деталі, як суха земля вбирає річний дощик.
Він цілком віддався у владу своєї спраги.
— Добре, — промовив він, розтягуючи слова. — У тебе є кімната?
Він знав, що кімнати у неї немає. Він знав, чим це закінчиться.
Вона поклала руку йому на плече.
— Не треба ніякої кімнати, красунчик. Тільки півталера.
Він швидко окинув поглядом сусідні будівлі. Всі вікна були погашені. Лише вдалині кілька вогників відбивалися в мокрому кругляку. Це був район складів; ніхто не жив в цих будівлях. Дуже малоймовірно, що в таку годину сюди забреде випадковий перехожий. І все ж він розумів, що потрібно поєднувати спрагу з розсудливістю.
— Трохи прохолодно, щоб роздягатися прямо тут, на каменях, а?
Вона поклала долоню йому на щоку, щоб він дивився тільки на неї. Іншу руку вона запустила йому між ніг і він замугикав.
— Не хвилюйся, красунчик. За півталера я знайду тепле містечко для тієї штучки, що у тебе в штанах.
Він насолоджувався грою. Вона буде довгою. Його обличчя перетворилося на маску невинності і недосвідченості.
— Ну, я навіть не знаю… Це здається мені дещо грубим. Зазвичай я віддаю перевагу, щоб дама теж насолодилася б цим.
— О, я насолоджуюся цим, красунчик. Ти ж не думаєш, що я займаюся цим тільки заради половини срібного талера? Звичайно, ні. Я насолоджуюся цим. Це найбільше моє задоволення.
Вона потягнула його до дверного отвору, з якого вийшла.
— У мене немає з собою таких дрібних грошей. — Він побачив, як спалахнули її очі. Вона вже вітала себе з удачею.
Що ж, їй ще належить дізнатися, що її успіх в цю ніч обернеться великою невдачею.
— Ні? — Перепитала вона з такою інтонацією, ніби збиралася піти. Вона думала, що він розпалився і вже її не відпустить. — Що ж, дівчина повинна заробляти на життя.
Я пошукаю, але не знаю, чи зможу я знайти…
— Сама дрібна монета у мене — талер, — перебив він. — Я дам тобі талер, але за умови, що ти витратиш більше часу і теж отримаєш задоволення. Я люблю, коли красиві юні дівчата насолоджуються цим.
— Який красунчик! — Вигукнула вона з незграбним, награним захопленням і взяла у нього срібний талер.
Вона страшенно смерділа. Усмішка не додала їй ні краси, ні чарівності; вона залишилася такою ж: ламке волосся, немите тіло, кривий ніс і маленькі поросячі очі. Зазвичай він не зв'язувався з такими, але зараз у цьому була своя принадність.
Вона ввела його у дверний проріз і сіла на табурет, що стояв у під'їзді.
Там було тісно, і йому довелося встати спиною до дверей.
Він був роздратований тим, що вона вважає його таким простачком. Ну нічого, скоро вона зрозуміє, що була не права. Вона почала розстібати йому пояс.
Занадто швидко.
Вона поспішала, щоб скоріше відправитися за наступною жертвою.
Перш ніж вона встигла розстебнути йому пояс, він м'яко відвів її руки. Ні до чого стояти зі спущеними штанами, коли це почнеться. Зовсім ні до чого.
Вона посміхнулася йому, впевнена, що її посмішка його зачаровує. Ні, розтягнути задоволення не вдасться. Ну й добре.
Було досить темно, щоб хтось розгледів, що він робить. Люди бачать тільки те, що очікують побачити.
Поки вона посміхалася йому перед тим, як поставити запитання, він опустив руку і схопив її за шию. Вона вирішила, що він просто хоче тримати її, доки вона буде зайнята своєю справою.
Великим пальцем він натиснув їй на горло. Усмішка ковзнула по його обличчю.
Передсмертний хрип не викличе підозр. Люди чують те, що очікували почути, так само як бачать те, що очікували побачити. Він схилився над нею, щоб не обдурити їх очікувань, і одним рухом кисті позбавив її життя.
— Яка несподіванка, — прошепотів він її виряченими очима.
Він насолоджувався виразом її обличчя. Коли її руки затремтіли, він опустив її на підлогу і схопив за волосся. Він притиснув її голову до свого стегну і прислухався.
Йому знадобилося чекати лише лічені секунди. Потім він почув обережні кроки, що наближаються за рогу. Двоє чи троє чоловіків, як він і думав. Він із самого початку знав, що це таке.
Грабіж.
Ще кілька секунд — і вони вже були поруч. Час сповільнився; він ловив кожен звук, кожен запах, яку саму маленьку деталь. Він був самою незвичайною людиною з усіх живих. Він володів часом. Він володів життям. Він володів смертю.
Настала пора отримувати решту задоволення. Рухом коліна він зламав їй хребет і повернувся, вже піднімаючи ніж. Людина, яка стояла в нього за спиною, звалилася з розпореним животом. Її нутрощі виплеснулися в провулок.
Він чекав другого — жінки цього сорту зазвичай працюють з двома чоловіками.
Він ніколи раніше не бачив, щоб їх було троє, і ця несподівана небезпека ще більше розпалила його спрагу.
Другий чоловік праворуч махнув рукою, але він помітив блиск леза і вчасно зробив крок назад. Ніж дзенькнув об стіну. Третій підскочив до нього. Але отримав удар чоботом в пах і звалився до його ніг.
Чоловік праворуч завмер. Тепер вони були один на один. Обличчя в нього було зовсім юнацьке — і з хоробрістю юності він повернувся і втік.
Він посміхнувся. Немає більш привабливої мети, ніж голова тікаючого. Він метнув ножа. Хлопчик нісся з усією швидкістю, на яку тільки був здатний, але ніж виявився швидшим. Він уп'явся в ціль з тупим звуком, і юний грабіжник впав замертво.
Третій чоловік піднявся. Він був старший, сильніший, важчий і оскаженілий до краю. Добре.
Ударом ноги він зламав йому ніс. Виючи від болю і гніву, чоловік стрибнув вперед. Він побачив блиск сталі і повернувся боком, а потім перехопив нападника і збив його з ніг. Все відбулося миттєво. Це було чудово; ця небезпека, це безумство п'янили його.
Він помічав всі деталі: одяг чоловіка, маленьку дірку у нього на плащі, його лисину, що відбивала далекі вогники, його сальне волосся, шрам на місці відсутнього правого вуха.
Викручуючи йому руку, він побачив кров. Це його здивувало.
Він не зарізав його — поки. І це не могла бути кров з його розбитого носа.
Дуже рідко йому доводилося випробовувати настільки гостре здивування.
Він навіть не відразу зрозумів, що чоловік кричить від болю. Він жбурнув його на землю і ногою припечатав його голову до бруківки, одночасно вибивши йому зуби.
Потім він згріб його за сальне волосся і відтягнув йому голову назад.
— Грабіж — небезпечне заняття. Настав час розплачуватися.
— Ми б тебе не чіпали, — забурмотів чоловік. — Тільки пограбували би, ти, виродок.
— Виродок, он як?
Ретельно, повільно, насолоджуючись кожною деталлю, він перерізав горло противнику, якого тільки що переміг.
Яку несподівану насолоду принесла ця ніч! Він підняв руки і сплів пальці, відчуваючи в повітрі квінтесенцію смерті, її шовковисту сутність. Вона тягнула його до себе.
Він був тим, хто завершує життя людини. Він був рівновагою. Він був смертю. Він насолоджувався, бачачи розуміння цього в їх очах. Більше всього на світі йому подобалося грітися в цих поглядах і бачити в них жах. Тільки тоді він повністю здійснював себе. Тільки тоді відчував себе якимсь завершеним цілим.
