Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
— Лунетта, негайно поклади цьому край.
Повернувши голову, Келен побачила, як чаклунка, яку вона підпорядкувала собі, раптом роздулася і вибухнула. На тому місці, де вона стояла, залишилася лише кривава хмара.
Келен звалилася обличчям у сніг. Ні. Вона не здасться. Розвернувшись на колінах, вона вихопила кинджал. Броган з розмаху вдарив її чоботом.
Келен судорожно намагалася вдихнути. І не змогла. Її охопила паніка. М'язи живота звело, але вдихнути вона не могла.
Броган опустився поруч з нею. Зайшовшись кашлем, Келен зуміла зробити переривчастий вдих.
— Нарешті, — прошепотів Броган. — Нарешті я захопив головний приз, улюбленицю Володаря, саму Мати-сповідницю. О, ти навіть собі уявити не можеш, як я мріяв про цей день! — Він з розмаху вдарив її по щоці. — Просто не можеш.
Поки Келен хапала ротом повітря, Броган вирвав у неї кинджал. Келен відчайдушно намагалася не втратити свідомість. Вона повинна думати і боротися.
— Лунетта!
— Так, пане генерал, я тут.
Келен відчула, як Броган рвонув на ній комір. Вона спробувала відкинути його руку, але Броган лише відмахнувся.
— Спочатку, Лунетта, ми повинні підпорядкувати її, поки до неї не повернулася чарівна сила. А потім у нас буде достатньо часу, щоб допитати її, перш ніж вона заплатить за свої злочини.
Впершись коліном Келен в живіт, він нахилився над нею. Вона з криком видихнула з таким трудом набраний в легені повітря, коли його грубі пальці викрутили їй лівий сосок.
В руці у Брогана блиснув кинджал.
Раптово перед оскаленою фізіономією Брогана щось промайнуло. У місячному світлі перед його побілілим лицем розгойдувалися три клинки. Келен простежила за скляним поглядом Брогана і побачила двох мрісвізів.
— Відпус-сти її, — прошипів один, — або помреш.
Броган виконав наказ. Келен не видала жодного звуку, хоча біль була жахлива. Від болю у неї бризнули сльози з очей. Що ж, принаймні вони змили кров.
— Що все це значить? — Прогарчав Броган. — Вона моя! Творець бажає, щоб вона бути покарана!
— Ти з-зробиш так, як велів С-соноходець, або помреш.
Броган нахилив голову.
— Він цього хоче? — Мрісвіз прошипів підтвердження. — Я не розумію…
— Хочеш пос-сперечатися?
— Ні! Зрозуміло, ні. Я зроблю все, як ти кажеш.
Келен боялася поворухнутися в надії, що вони, можливо, накажуть Брогану її відпустити. Броган встав і відступив назад.
З'явився ще один мрісвіз. Він приніс Еді і кинув її на сніг поруч з Келен. Чаклунка торкнулася її руки і, обійнявши за плечі, допомогла їй сісти.
У Келен боліло все тіло. Лоб був розбитий. Кров як і раніше заливала очі.
Один з мрісвізів вибрав два обручі з декількох висячих в нього на зап'ясті і простягнув Чаклунці в кольорових лахмітті, яку Броган називав Лунеттою.
— Інша мертва. Ти з-зробиш заміс-сть неї. Лунетта спантеличено взяла обручі.
— Що зроблю?
— Скор-ристайся с-своїм даром і надінь їх їм на шию, щоб вони не змогли вдатися до магії.
Лунетта взяла обруч в руки, і він розстебнувся. Здавалося, вона сама з цього здивована. Чаклунка нахилилася до Еді.
— Будь ласка, сестра, — прошепотіла Еді рідною мовою. — Я твоя одноплемінниця. Допоможи нам. Лунетта завмерла, дивлячись Еді в очі.
— Лунетта! — Штовхнув її Броган, — Поквапся! Виконуй волю Творця.
Лунетта застебнула нашийник на шиї Еді, потім наділа такий же на Келен, обдарувавши її при цьому дитячою посмішкою.
Лунетта випросталась, і Келен, піднявши руку, помацала нашийник. При світлі місяця їй здалося, що вона впізнала цю штуковину, і тепер, не виявивши застібки, переконалася, що її здогадка виявилася вірною. Рада-Хань. Такий же, який сестри Світла наділи на Річарда. Вони говорили, що нашийник потрібен, щоб тримати його під контролем. Мабуть, їм з Еді ці штуки наділи з цією ж метою. Келен раптом злякалася, що її магічна сила не відновиться за пару годин, як зазвичай.
Біля карети вони побачили Аерна, якого вартував мрісвіз. Аерн велів Еді з Келен і Орску вискочити з карети на одному з поворотів в надії відвести погоню за собою. Відчайдушний, хоробрий вчинок, але, як з'ясувалося, даремний.
Келен раптово зраділа, що відправила своє військо в Ебініс, як і планувалося. Вона веліла Джебр подбати про Ціріллу, а солдатам приступити до відновлення міста. Так що сестра тепер вже вдома. Якщо Келен загине, у Галеї все одно буде королева.
Якби вона прихопила з собою когось із цих юнаків, то мрісвізи, стрімкі породження мороку, перебили б усіх, як убили і Орска.
Келен відчула гострий приступ жалю до Орска, але тут луската лапа вкинула її в карету. Еді заштовхали слідом. Зовні відбулася коротка розмова, потім до них забралася Лунетта і сіла навпроти. За Лунеттою вліз один з мрісвізів і влаштувався поруч з нею, не зводячи з Келен і Еді своїх крихітних вічок. Келен загорнула плащ і в черговий раз протерла очі.
Вона почула суперечку про те, чи не замінити полози карети на колеса, і побачила у вікно, як Аерн під загрозою меча лізе на козли. Поруч з ним сіли воїн в червоному плащі й мрісвіз.
У Келен затремтіли коліна. Вона була вже майже поруч з Річардом! Вона зціпила зуби, щоб не закричати. Це несправедливо! По її щоці скотилася самотня сльоза.
Мрісвіз нахилився до них, і його безгубий рот розтягнувся в похмурій усмішці.
Піднявши трьохклинковий кинджал, він помахав ним перед лицями полонянок.
— Попробуєте втекти, і я з-зріж шкіру з-з ваших ступень! — Він схилив набік гладку голову. — Яс-сно?
Келен з Еді кивнули.
— Заговорите, — продовжував мрісвіз, — і я відріжу вам язики. — Вони знову кивнули. Мрісвіз повернувся до Лунетти:
— З-за допомогою с-свого дару через нашийник заблокуй їх чарівну с-силу.
Так, як я покажу. — Він поклав лапу Лунетті на лоб. — Зрозуміла?
Лунетта посміхнулася:
— Так, бачу!
Келен почула, як охнула Еді, і одночасно відчула порожнечу і у себе в грудях. Відчуття присутності магії пропало. Келен з тугою подумала, чи повернеться вона коли-небудь. Вона згадала те моторошне відчуття порожнечі, яке відчула, коли кельтонський чарівник за допомогою магії змусив її втратити зв'язок з її даром. Це було майже те ж саме.
— У неї тече кров, — сказав мрісвіз Лунетте. — Вилікуй її. Гладкошкірому братові не сподобається, якщо у неї залишиться шрам.
Келен почула удар батога і свист Аерна. Карета рушила. Лунетта потягнулася до неї, щоб вилікувати. О добрі духи! Куди ж її везуть?
40
Очі Енн застилали сльози, з горла вирвався приглушений крик. Вона вже давно забула своє героїчне рішення мовчати. Хто, крім Творця, почує її крики? Та й яка, по суті, різниця? Вальдор підняла слизький від крові ніж.
— Боляче? — Захихотіла вона, показавши рідкі зуби. — Чи подобається тобі, коли хтось вирішує, що з тобою буде далі? Адже ти так і зробила. Ти прийняла рішення про те, як мені померти. Ти відмовила мені в житті. В тому житті, яке я могла б прожити у Палаці. Зараз я як і раніше була б молодою. Але ти вирішила, що я повинна померти.
Енн промовчала, і кінчик ножа уперся їй в бік.
— Я задала питання, аббатиса! Так чи подобається це тобі?
— Не більше, ніж тобі, гадаю. — Вальдор знову посміхнулася:
— Від-мінно! Я хотіла, щоб ти відчула ту біль, з якою я жила всі ці роки.
— Я залишила тобі життя, яке проживають всі люди. Життя, дароване тобі Творцем. А могла б тебе стратити.
— За паршиве заклинання! Я чаклунка! Ось що дарував мені Творець, і я лише користувалася його даром!
Енн прекрасно розуміла, що сперечатися марно, але воліла відтягнути ту хвилину, коли Вальдор знову візьметься за ніж.
— Ти використовувала дар Творця для того, щоб відбирати в інших те, що вони не хотіли дати добровільно. Ти викрадала їх прихильність, їх серця, їх душі. Ти не мала на це права. Ти насолоджувалася відданістю, як тістечками на ярмарку. Прив'язувала людей до себе, а потім відкидала, щоб приворожити інших.
