Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
Ковзаючи по снігу, вони понеслися вниз по схилу. І тут з-за дерев вискочили воїни. Їх було двоє. Келен з Еді бігли, грузнучи в глибоких заметах, але це було все одно що намагатися бігти по пояс в трясовині.
Один воїн вирвався вперед і вже наздоганяв їх.
Келен не хотіла, щоб Еді вдавалася до магії. Якщо у чаклунки нічого не вийде, на інше часу не залишиться.
Вона круто розвернулася, виставивши перед собою меч. Воїн в червоному плащі теж оголив свій клинок. Його груди захищали металеві обладунки. Тому він прикривав обличчя — інстинктивний жест, але фатальний при зустрічі з противником, якого навчав король Вайборн, батько Келен. Воїни в обладунках бувають занадто самовпевнені.
Келен вдарила його в стегно, розпоровши м'язи до кістки. Воїн з криком впав на землю.
Слідом за ним з'явився другий. Червоний плащ майорів у нього за плечима.
Келен, розвернувшись, розпорола йому внутрішню частину стегна, перерізавши артерію.
Коли він впав, Келен перерубала йому підколінне сухожилля.
Перший продовжував голосити. Другий лаявся такими словами, яких Келен зроду не чула. Він намагався доповзти до неї, виставивши меч і викликаючи її на бій.
Келен згадала рада батька: «Слова не можуть тебе поранити. Тільки сталь.
Бийся тільки зі сталлю».
Вона не стала витрачати час і добивати ворогів. Швидше за все вони і так стечуть кров'ю. А якщо й ні, з такими пораненнями їм все одно далеко не піти.
Чіпляючись одна за одну, вони з Еді кинулися до дерев.
Задихаючись, вони продиралися в темряві крізь вкриті снігом гілки. Келен зауважила, що Еді тремтить: чаклунка втратила плащ ще на самому початку бою.
Знявши свою накидку з вовчого хутра, Келен накинула її Еді на плечі.
— Ні, дитино, — почала було відмовлятися Еді.
— Надягай! — Веліла Келен. — Я і так змокла. До того ж вона мені заважає працювати мечем. — По правді кажучи, меч здавався їй таким важким, що вона насилу могла його підняти, не кажучи вже про те, щоб ним діяти. Але страх надавав їй сил, і поки цього було достатньо.
Келен вже не знала, куди біжить. Вони з Еді просто намагалися врятувати життя.
Коли їй захотілося повернути праворуч, вона повернула ліворуч. Густі дерева закривали і місяць, і зорі.
Вона повинна вибратися звідси. Річарду загрожує біда. Вона потрібна йому. Вона зобов'язана до нього дістатися. Щось могло піти не так. Зедд міг не потрапити в Ейдіндріл. А вона повинна.
Відкинувши убік ялинову лапу, Келен вискочила на обрив, з якого майже здуло сніг. І різко зупинилася. Перед нею стояли двоє коней.
Тобіас Броган, генерал Захисників пастви, посміхнувся їй. Поруч з ним на гнідий кобилі сиділа жінка в сукні з різнокольорових клаптиків.
Броган погладив вуса.
— І хто ж це перед нами?
— Дві мандрівниці, — крижаним тоном відповіла Келен. — З яких це пір Захисники пастви грабують і ріжуть беззахисних подорожніх?
— Беззахисних подорожніх? Навряд чи. Ви удвох перебили більше сотні моїх людей.
— Ми лише захищалися від Захисників пастви, які, вважаючи, що їм це зійде з рук, нападають на незнайомих людей!
— О, але ж я тебе знаю, Кален Амнелл, королева Галеї. Мені відомо набагато більше, ніж ти думаєш. Я знаю, хто ти насправді.
Келен стиснула руків'я меча.
Броган пришпорив сірого в яблуках жеребця під'їхав ближче, і хижо вищирився. Упершись рукою в луку, він нахилився до Келен, свердлячи її злобним поглядом.
— Ти, Келен Амнелл, Мати-сповідниця. Я бачу, хто ти насправді, і ти Мати-сповідниця.
У Келен перехопило подих. Звідки він знає? Невже Зедд зняв чари? Або з ним щось трапилося? Добрі духи, якщо з Зеддом щось сталося…
З лютим криком вона змахнула мечем. І в ту ж мить жінка в лахмітті викинула руку вперед. Еді неймовірним зусиллям створила щит. Згусток повітря пролетів повз особи Келен, зачепивши її волосся, але щит відхилив його.
Меч Келен блиснув в місячному світлі. Клинок підсік ногу коня Брогана.
Кінь, голосно заіржавши, впав на землю, і Броган вилетів з сідла.
Одночасно Еді жбурнула полум'я в морду Другого коня. Той різко відскочив, скинувши з себе чаклунку.
Келен схопила Еді за руку і потягла геть. Вони відчайдушно продиралися крізь зарості, чуючи навколо іржання коней і крики вершників. Келен навіть не намагалася зрозуміти, куди біжить. Вона просто бігла.
Було ще дещо, чим вона поки що не скористалася. Вона берегла свою чарівну силу як останній засіб. Нею можна скористатися лише раз, а потім потрібен час на відновлення. Як правило, сповідницям потрібно на це добе, а то й дві. Келен вистачало декількох годин, і це робило її однією з найсильніших сповідниць, які коли-небудь народжувалися на світ. Але зараз у неї не буде в запасі двох годин. У неї буде тільки одна спроба.
— Еді, — прохрипіла Келен, — якщо нас спіймають, спробуй притримати одну з жінок.
Еді не було потрібно подальших пояснень. Вона все зрозуміла. Обидві жінки, які полювали за ними, були відьмами. Якщо вже Келен доведеться вдатися до магії, то потрібно розпорядитися нею найбільш ефективно.
Над головою Келен пролетіла блискавка, і вона інстинктивно пригнулась. Дерево у неї за спиною з гуркотом завалилася. Коли осів піднятий падінням сніг, Келен побачили другу чаклунку, а поруч з нею — якусь темну лускату істоту, напівлюдину, напівящірку. Келен ледь втрималася від зойку. Їй здалося, що в її тілі миттєво зламалися всі кістки.
— Досить з мене цих дурниць, — сказала чаклунка, підходячи до Келен.
Луската тварюка йшла за нею по п'ятах.
Мрісвіз. Це напевно мрісвіз. Річард докладно їй їх описував.
Еді метнула в жінку сніп іскор. Чаклунка на ходу викинула руку, і Еді звалилася в сніг. Іскри, не заподіявши нікому шкоди, розсипалися в повітрі.
Чаклунка, нахилившись, схопила Еді за руку й відкинула в сторону, наче курку. Але Келен вже прийшла в себе і зробила випад мечем.
Луската тварюка, мрісвіз, майнув перед нею наче вітер. Келен встигла помітити лише розкритий плащ і почула дзвін сталі.
Потім вона зрозуміла, що стоїть на колінах. Рука, яка за мить до того стискала меч, оніміла. Як він здатний так швидко рухатися? Келен підняла голову і побачила, що чаклунка вже поруч. Жінка махнула рукою. Повітря хитнулося, і Келен відчула сильний удар в обличчя.
Зморгнувши кров з очей, вона побачила, що чаклунка знову піднімає руку.
Раптово могутній удар жбурнув її вперед. Мабуть, Еді зібрала останні сили, що залишилися. Келен схопила чаклунку за руку. Та спробувала вирватися, але було вже пізно.
Келен сприймала все в уповільненому темпі. Чаклунка ніби зависла в повітрі. Тепер час належав Келен. У неї було його скільки завгодно.
Чаклунка ахнула, почала піднімати голову, але Келен вже звільнила свою магію. Чаклунці не було на що сподіватися.
Келен майже могла бачити, як її магія перетікає в жінку, добираючись до самого її серця.
Ударив беззвучний грім.
Здавалося, навіть зірки здригнулися, наче хитнувся гігантський дзвін нічного неба.
Дерева затряслися. Навколо Келен зметнувся сніг, оголивши землю.
Удар магії збив мрісвіза з ніг.
Чаклунка підняла голову. Очі її були широко відкриті.
— Пані, — прошепотіла вона. — Наказуй. Крізь дерева ломилися солдати. Мрісвіз намагався встати.
— Захищай мене!
Чаклунка схопилася, викинувши вперед руку. Ніч спалахнула полум'ям.
На всі боки полетіли блискавки. Дерева вибухали, розлітаючись на друзки.
Солдат спіткала така ж доля. Здається, вони не встигли навіть скрикнути, хоча навряд чи хтось почув би їх в такому гуркоті.
Мрісвіз, схопившись, кинувся до чаклунки. Тут же на всі боки полетіли палаючі лусочки.
Келен протерла залиті кров'ю очі. Треба бігти. Але спочатку треба знайти Еді.
Вона подумала, що натрапила на дерево, але тут хтось схопив її за волосся. Келен спробувала закликати свою магію, занадто пізно зрозумівши, що магії вже немає.
Вона виплюнула кров. У вухах у неї дзвеніло. А потім прийшла біль. Келен не могла встати. Відчуття було таке, ніби їй на голову впало дерево. Вона почула над собою голос:
