Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
У глибокій задумі Себастян мляво перемішував ножем соус від ростбіфа.
— Вона може бути у Палаці сповідниць. — Він перевів погляд на імператора. — Цілком імовірно, що Мати-сповідниця вважатиме за краще залишитися в найменш сприятливому місці.
— Згоден з тобою, — відповів Джегань. Зовні піднялася весняна буря, і холодний срімкий вітер з виттям носився навколо наметів.
— Ви справді вважаєте, що вона буде там? — Не втрималася Дженнсен. — Саме там, куди — а їй це добре відомо — ви можете послати величезну армію?
Джегань знизав плечима:
— Звичайно, неможливо бути впевненими до кінця, але, пробиваючись через Серединні Землі, я досить довго бився з нею. Раніше у неї була можливість вибору, хоча траплялися й жорсткі ситуації. Ми загнали її армію в Ейдіндріл перед самою зимою і стали біля неї на порозі. Тепер і у неї, і у її армії немає вибору: замкненим у кільці гір, їм нікуди вислизнути. Навіть якщо про наш наступ стане відомо заздалегідь, їй доведеться зустрітися з нами лицем до лиця. Єдине, що їй залишилося — вибрати місце перебування і місце останньої битви.
Себастян відрізав шматок м'яса:
— Занадто просто.
— Звичайно. Саме тому я і повинен припустити, що вона прийде до того ж висновку.
— Вона може відступити в гори, як і припустила Дженнсен, залишивши достатньо людей для знищення розвідувальних загонів, щоб позбавити тебе очей. — Себастян лезом ножа вказав на північ.
Джеган знизав плечима:
— Можливо, і так. Поведінку цієї жінки неможливо передбачити. Вона вислизає звідусіль, звідки можна вислизнути. Але раніше чи пізніше бігти буде просто нікуди. Найімовірніше, хоч вона цього і не планує, ситуація повториться і цього разу.
Дженнсен, як і відсутній такий довгий час Себастян, навіть уявити не могла, що Стародавній світ настільки успішно громить ворога. Його положення не було настільки похмурим, як їй уявлялося раніше. Однак дівчині здавалося занадто ризикованим планувати дії армії на хитких припущеннях.
— І ви збираєтеся ризикнути… повести людей на бій… в надії, що вона там?
— Ризикнути? — Джеган, схоже, був здивований таким припущенням. — Хіба ти не бачиш? Це не гра! У будь-якому випадку ми візьмемо Ейдіндріл. Якщо так і піде, то в кінці кінців ми звільнимо Серединні Землі, розколовши Новий Світ надвоє. Розділяй і володарюй — ось шлях до перемоги!
Себастян злизнув кров з ножа:
— Ви краще мене знаєте її тактику і можете передбачити наступний крок. Судячи з ваших слів, в будь-якому випадку — чи вирішить вона залишитися зі своїм народом або полишить їх самих на себе, — ми візьмемо Ейдіндріл, опорний пункт Серединних Земель.
Імператор підняв бездонні очі:
— Ця сука вбила сотні тисяч моїх людей. Їй завжди вдавалося випереджати мене на один крок, вириватися з моїх лещат, але тепер ми загнали її в кут. — Його голос наповнювався холодною люттю. — Клянуся Творцем, коли-небудь я її таки спіймаю, — ніби даючи обітницю, виголосив Джеган. Побілілі пальці стискали руків'я ножа. — І тоді я зрівняв рахунок. Особисто.
Себастян задумливо дивився у темні очі імператора.
— Можливо, ми стоїмо на порозі великої перемоги над Серединними Землями. Після цього доля Д'хари буде вирішена. — Себастян підняв ножа. — Якщо там знаходиться Мати-сповідниця, то, швидше за все, і лорд Рал.
Дженнсен здивувалася. Вона перевела погляд з Себастяна на імператора:
— Ви думаєте, що її чоловік, лорд Рал, теж там?
Кошмарними очима Джеган подивився на дівчину:
— Зрозуміло, дорога.
Від його погляду по спині Дженнсен побігли мурашки. Спасибі милостивим духам, що вона опинилася на боці цієї людини, а не його ворогів. І тут вона згадала те, що їй розповів Том.
Туга різким болем пронизала всю її істоту: як було б легше, якби слова Себастяна про загарбницькі плани Річарда підтвердив хтось інший, а зовсім не Том.
— Лорда Рала просто не може бути в Ейдіндрілі. — Чоловіки здивовано втупились на неї.
— Він далеко на півдні.
Джегань здригнувся:
— На півдні? Про що ти говориш?
— Він у Старому світі.
— Ти впевнена? — Запитав Себастян.
Збита з пантелику, Дженнсен тупо дивилася на нього.
— Ти ж сам мені казав, що він привів свою армію в Старий світ з загарбницькими цілями.
Здається, Себастян згадав.
— Звичайно, Джен, але це було задовго до того, як ми зустрілися, задовго до того, як я залишив розташування наших військ. Загалом, дуже, дуже давно.
— Але мені відомо, що і після цього він був у Старому світі.
— Поясни, будь ласка, — відразу посерйознішавши, попросив Джегань.
Дженнсен відкашлялася:
— Узи. Люди Д'хари відчувають зв'язок з лордом Ралом.
— А ти відчуваєш ці узи?
— Швидше ні, ніж так, вони так сильно на мене не діють. Однак коли ми з Себастяном були в Народному Палаці, деякі говорили, що лорд Рал далеко на півдні, в Старому світі.
Обдумуючи ці слова, імператор стежив очима за жінкою, яка тільки що увійшла. Та принесла піднос з сушеними фруктами, солодощами і горіхами. Вона розкладала їх на столі, що стояв в дальньому кутку намету, навмисно не підходячи ближче, щоб не заважати імператору і його гостям.
— Але, Джен, ми ж були в палаці вже давно, — сказав Себастян. — А з тих пір доводилося тобі зустрічатися з будь-ким, хто має подібний зв'язок?
— Ні, — хитнула головою Дженнсен.
— Якщо Мати-сповідниця намір залишитися в Ейдіндрілі, то він може повести війська на північ — підтримати її.
Джеган низько схилився над шматком м'яса:
— Схоже на цю парочку. Я вже довгий час маю з ними справу. З досвіду знаю: якщо у них з'явиться можливість об'єднатися, вони будуть разом. Навіть на смертному одрі.
Ці слова приголомшили Дженнсен.
— Тоді… ми можемо спіймати його, — прошепотіла вона. — Ми візьмемо Річарда Рала. І кошмарний сон скінчиться. І наша перемога буде не за горами.
Відкинувшись на спинку крісла, Джеган затарабанив пальцями по столу, поглядаючи на співрозмовників.
— Хоча мені і насилу віриться, що Річард Рал в місті, судячи з того, що про нього відомо, він швидше опиниться з нею і зазнає поразки, ніж залишиться в живих і буде зі сторони спостерігати за її загибеллю.
Уявивши, як ці двоє плечем до плеча зустрічають смерть, Дженнсен несподівано для самої себе відчула раптову біль. Те, що вона зараз дізналася, повністю виходило за межі її уявлень про лорда Рала. Невже він здатний піклуватися про жінку, підставляючи їй плече саме тоді, коли вона може програти битву за батьківщину і взагалі втратити своє життя? Він же повинен думати про захист власної землі і життя…
Думка про можливу зустріч з лордом Ралом перебила всі ці сумніви. У Дженнсен закалатало серце.
— Якщо він поруч, то мені вже не знадобиться допомога сестер Світла. І заклинання не буде потрібно. Потрібно просто підібратися до нього ближче. Я поїду в місто разом з вами.
На обличчі Джеганя знову заграла завзята посмішка.
— Поїдеш зі мною. Я доставлю тебе прямо в Палац сповідниць. — Він знову стиснув побілілими пальцями руків'я ножа. — Я хочу смерті їх обох. І особливо Матері-сповідниці. Дарую тобі дозвіл стати однією з тих, хто встромить ножа у Річарда Рала.
В душу Дженнсен хлинув потік емоцій: від запаморочливої ейфорії — ціль на відстані витягнутої руки — до крижаного душу жаху. На мить нею оволоділи сумніви: чи зможе вона насправді взяти участь у настільки жахливому, холоднокровному вбивстві.
«Дженнсен».
Але тут вона згадала матір, яка лежала на підлозі і спливала кров'ю від страшних ран, згадала лежачу окремо руку, згадала будинок, повний вбивць, підісланих лордом Ралом, згадала погляд матері, коли та помирала, згадала свою безпорадність… І як ніколи відчула жах того дня. Лють забушувала в ній, розпечена до білого жару. У неї зараз було єдине, пристрасне бажання — встромити ніж у груди негідника брата.
Крізь туман висушуючої сльози злоби, крізь бачення свого ножа в грудях лорда Рала, звідкись здалеку до неї долинув голос Джегана:
