Приказки - Руданський Степан Васильевич (электронная книга .txt) 📗
Тут можно читать бесплатно Приказки - Руданський Степан Васильевич (электронная книга .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Приказки
Дата добавления:
17 март 2020
Количество просмотров:
178
Вы автор?
Жалоба
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Приказки - Руданський Степан Васильевич (электронная книга .txt) 📗 краткое содержание
Приказки - Руданський Степан Васильевич (электронная книга .txt) 📗 - описание и краткое содержание, автор Руданський Степан Васильевич, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки mybrary.info
Приказки читать онлайн бесплатно
Приказки - читать книгу онлайн бесплатно, автор Руданський Степан Васильевич
Руданський С. В.
ПРИКАЗКИ
ПРЕСЛІВ’Я
Вір не вір, а не кажи: «Брешеш».
I
Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.
А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу відпитав
Дупло зі шпаками.
В дупло руку - не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла -
Та й сам улізаю.
Ходжу голий по дуплі…
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.
Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.
Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя все
Зад йому рубає.
Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.
Я і взявся йому зад
З верби підправляти,
І підправив, та й заліг
На годинку спати.
А кінь ходить по траві,
І перед пасеться,
А зад росте та й росте,
Аж до неба пнеться.
А для моїх шпаченят
Того було й треба -
Додряпались по вербі
До самого неба.
Пробудився - до шпаків -
Та де вже до ката!..
Аж на небі половив
Свої шпаченята!..
Ото знову до верби!
А верба й пропала,
Бо коняка напаслась
Та й, знать, побрикала.
Щастя тілько, що святі
Не горшки ліпили,
Але якось на той час
Гречку молотили.
Розказав я їм біду,
Випросив полови
Та з полови ізсукав
Мотуз прездоровий.
Вп’яв до неба та й униз!
Мені й горя мало!..
Аж до низу на сім миль
Мотуза не стало.
Згори й кажуть, що скачи!
Але я не хочу,
Що вгорі собі урву,
То внизу надточу.
І спускаюсь собі вниз,
Мало й остається,
Ще б урвати кілька раз,
А мотуз не рветься.
І висів я кілька літ,
Мамина дитина,
І висохла, як дупло,
Уся середина.
А рій якось пролітав
Та туда й забрався,
Наніс меду, щільників,
Розхазяювався.
Наніс меду кілька пуд,
Ну його з бідою!..
Мотуз рветься - я в багно
Чуть не з головою.
А тут якось по багні
І качка ходила,
На чуприну набрела,
Гніздо собі звила.
Яєць много нанесла.
За дітей помовка,
Аж нечистая несе
Голодного вовка.
Та фурнула з голови,
А той завинувся,
Поїв яйця та й на чуб
Хвостом обернувся.
А я за хвіст: «Гуттю-га!»
А вовк налякався
Та як скочить - я і - гоп!
На світ показався!
II
І ото вже я підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
А батька й не було.
То, бувало, коли хто
В гості запрошає,
То дід сяде на полу
Та мене й питає:
«А хто ж, сину, піде з нас?»
То я його гладжу:
«Та хто б, - кажу, - не пішов,
Все то їдно, - кажу. -
Або я піду туди,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я туди піду».
А зимою холодно,
Нічим затопити,
То й питається дідунь:
«Що, сину, робити?»
А що ж, - кажу, - тра комусь
Їхати в дубину!»
То, бувало, й каже дід:
«Хто ж поїде, сину?»
То я й кажу: «Хоч сидіть,
А я не поїду!
Хоч посиджу я за вас,
А ви їдьте, діду!»
То, бувало, й їде дід…
А раз таки, в біса,
Потягнувся вже і я
За дідом до ліса.
Тілько входимо у ліс,
Аж купа ломаччя!
Я сокирою гу-гуп! -
Заєць з-під ломаччя.
А ми собі не страшкі!..
«Гуттю-га!» - на зайця!
Та живенько до ломач -
Аж там сиві яйця.
«Заберімо!» - «Заберім!»
Зважили дрючками,
То насилу що згорнув
У шапку руками.
Ото я їх і приніс,
А в нас на ту пору
Розквокталася свиня,
Квокче коло двору.
«Пійміть, діду!» Дід пійняв,
Посадив на яйця…
То ми мали шість волів,
Як орлів, від зайця.
Зараз таки й запрягли,
Припічок зорали,
То такого ж, кажу, ми
Того хліба мали!..
Що як то вже нам женців
Прийшлося збирати,
То безрукая якась
Сама прийшла жати.
І нажала ж вона нам
Та кіп наскладала,
І стебла вже не було,
А та іще жала.
«А що, сину? - каже дід. -
Треба спогадати,
А де-то ми ті стирти
Будем закладати?»
То, бувало, я сиджу
Та й дідові раджу:
«Адже у нас комин е,
На комині! - кажу. -
На комині як складем,
То й не тра сушити,
А на печі, як бог дасть,
Будем молотити!»
То, бувало,святий хліб
Аж комин колише!..
Їдна тілько нам біда,
Що вклюнулись миші.
А кіт якось на полу
Із дідунем грався,
Від дідуня гиць на піч,
В закутку закрався…
Та як хвостом замахнув -
Жиди б його з’їли! -
То в помийницю стирти
Так і полетіли!
Похожие книги на "Приказки", Руданський Степан Васильевич
Книги похожие на "Приказки" читать онлайн бесплатно полные версии.
